WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Поетика фрагментарної прози Христі Алчевської - Реферат

Поетика фрагментарної прози Христі Алчевської - Реферат

Чом не покохав ти їх тоді?!..

Вони вже не можуть так, як давніше, любити..." [1, 333].

Кульмінація відчаю постає самобутнім плетивом музики та кольору. Зорові образи: "сяють ясною радістю", "заглядала", "блискучі алмазом", "горіли", "світилися", поєднуючись зі слуховими: "буйний вихор", "пронісся", "щебетання" та дотиковими: "любила", "бажали", "жадобою щастя", утворюють своєрідне мереживо настроєвих почувань героїні, просякнуте отруєним почуттям гіркоти втрати молодості. Авторка ніби осмислює своє життя, яке їй не вдалося повністю реалізувати, адже вона не зазнала кохання. Гнівно-гірким тоном звучить запитання-обвинувачення: "Чом не покохав ти їх тоді? !..". Проте на нього вже ніхто не дасть відповідь.

Сумним, пригніченим акордом-мазком закінчується мініатюра: "Підірване гілля лежить на землі. Розсипані, розметані, буйним вихром потоптані, валяються безсилі їх листочки, і все вже затихло після бурі...

Тепер ти стоїш над ними. Не вернеш їх цвіту...

...Яблуні схилилися за вікном..." [1, 333].

Перед нами постає ніби картина після битви, яка точилась у душі героїні, і закінчилась не на її користь. Молодість пройшла, і вже не вернеш її прекрасного часу. Надії у душі розбились о неминучу буденність життя, що пригнічує своєю присутністю.

Схвильовану, полохливу та водночас печально-ніжну, меланхолійну картину малює авторка мініатюри, що вирізняється своєю музичністю та кольоровістю. Саме завдяки симбіозу зорових та слухових образів досягається таке відверто-чуттєве зображення почуттів героїні. Завдяки музиці та кольору біль за втраченою молодістю проймає кожний куточок душі читача.

"Яблуні цвіли за вікном..."  це авторські рефлексії на тему втраченої молодості, які відштовхуються від пейзажної замальовки. Поезія в прозі, поєднуючи в собі музику та колір, тяжіє до "мініатюри синтетичного характеру" (за Юрієм Кузнецовим). Проте симбіоз мистецтв у творі не спостерігається, залишаючись на рівні гармонійного поєднання слухових та зорових компонентів, що слугують найбільш глибокому вираженню почуттів та настроїв оповідача.

Віднести до жанру синтетичної новели можна інший твір Христі Алчевської  "Мелодія", який було вперше надруковано у збірці письменниці "Вишневий цвіт" 1912 року. На відміну від Івана Денисюка, який не виділяє синтетичну новелу в окремий жанр, Юрій Кузнецов дає їй таку дефініцію: "мініатюрний прозовий твір, в якому з особливою силою виявилася тенденція до синтезу в літературі здобутків суміжних мистецтв. Насамперед — музики та живопису, але не тільки" [4, 109].

Сама авторка визначила свій твір як шопенівський марш, тим самим підкреслюючи його музичну забарвленість. Твір невеликий (двадцять шість рядків). Сюжет, як і в попередньому творі, відсутній. Проте є певна відмінність  якщо поезія у прозі "Яблуні цвіли за вікном..." представляла собою авторські рефлексії, то синтетична новела "Мелодія" репрезентує філософські роздуми оповідача про життя і смерть. "Молоде життя" героїня асоціює з мелодією:

"Весела і безжурна, повна якогось задивування і невимовної наївності, несеться вона у ясне небо і ніби з кимсь розмовляє, дивується щиро і наче докоряє, а потім знову ясніє, летить і сміється...

Весна грає коло неї!.. Сяють усюди рожеві барви... Вітерець злегка літає по тремтячій красі вишневого цвіту, легенькі хмароньки усміхаються до землі із блакиті...

А яскрава мелодія, радісна і сяюча, в'ється, співає і летить далі!.." [1, 339].

Перша частина твору зображена у мажорному, піднесеному настрої, який досягається не тільки через слухові образи: "несеться", "розмовляє", "докоряє", "летить", сміється", "вітерець злегка літає", "тремтячій", "усміхаються", "в'ється", "співає" та зорові: "ясне небо", "ясніє", "рожеві барви", "сяють", "красі вишневого цвіту", а також зорово-слухові: "яскрава мелодія", "сяюча мелодія". Самобутність таких образів яскраво репрезентує синтез музики та живопису, підкреслюючи чуттєву настроєвість героїні. Авторка, мов віртуоз-скрипаль, виводить грайливість, легкість, веселість молодого життя. Перед наче грає безтурботна молодість, що переливається яскравими барвами життя.

Проте чаруюча гра скрипки тане... Зовсім інші звуки полонять слух:

"І ось її наче і не було...

Темні грудки землі важко і глухо падуть на дощату труну.

...Де все поділося?

...Де заховалося?!..

В сяєві сонця цвіли сподівання; тільки як спомин далекий витав у них жаль...

...І ось уже смерть невблаганна йде тихим кроком, важко, похмуро, свавільно... І з горя хтось хлипа, і скаржиться, і побивається так тяжко-тяжко над незабутньою труною..." [1, 339].

Другу частину новели заповнюють сумна мелодія сурми, що журливими акордами відбиває швидкоплинність та минущість людського життя. Трагедію смерті молодого життя авторка виводить через слухові: "глухо падуть", "витав", "тихим кроком", "хлипа", "скаржиться" та зорові образи: "темні грудки землі", "в сяєві сонця", "цвіли". Знову спостерігаємо самобутнє переплетіння кольору та звуку, що червоною стрічкою проходить через усі твори фрагментарної прози Христі Алчевської. Така кольорово-звукова специфіка зображення дозволяє авторці найповніше та найглибше виявити психодуховну настроєвість героїні.

Останні акорди твору, тужливо розчиняючись у просторі, сповіщають про його кінець:

"Хто це тут плаче?..

Хто це ридає?!

Тихше... тихше... замовкніть ви, люде,  схиліться... Вгасла мелодія!.." [1, 339].

Структурується твір на контрасті  життя  смерть. Цікаво відмітити, що у першій частині твору життя моделюється через плин мелодії, її акорди, звучання, вібрацію, тоді як у другій частині сама вже смерть підлягає озвученню. Смерть до певної міри персоніфікується у психіці героїні, підкреслюючи її свавільну та безмежну владу.

Концепція твору набуває екзистенціального звучання  мінливість та недовговічність людського життя передається через зображення трагедії однієї смерті. Авторка нівелює об'єктивний погляд на світ, розглядаючи концепт смерті у суб'єктивному плані, переломленому через власне світосприйняття, що яскраво демонструє початок твору: "Коли зненацька обривається молоде життя, мені здається, що я чую його мелодію" [1, 339].

Синтетична новела "Мелодія" Христі Алчевської, вирізняючись не тільки самобутністю бачення та репрезентації філософсько-екзистенціальних проблем, але й оригінальністю поєднання живопису та музики, може бути сміливо занесена до окремої течії в прозі ХІХ  початку ХХ століття, з приводу якої Іван Денисюк писав: "За характером синкретизму мистецтв теж з великою дозою умовності можна виділити течію "симфонічної" словесності — акварельно-музичного письма Михайла Коцюбинського, Степана Васильченка, Гната Хоткевича в його карпатських "акварелях" та Ольги Кобилянської і графічно-штрихову манеру Івана Франка й Василя Стефаника" [3, 11].

Треба зазначити, що на формування художньо-естетичних смаків Христі Алчевської, зокрема синтетичності її творів, значного впливу справила творчість Ольги Кобилянської, Михайла Коцюбинського, Івана Франка, Гната Хоткевича та Василя Стефаника, з якими письменниця не тільки листувалась протягом усього життя, але й була знайома особисто. Про це на сторінках автобіографії "Спомини і зустрічі" вона згадувала: "Року 1903 в серпні місяці в Полтаві сталося таке свято (з нагоди Відслонення пам'ятника Котляревському) — "свято для душі", як я його вже тепер величаю, що слід від нього ніколи не щез з моєї пам'яті... Я опинилась у товаристві всіх тодішніх "носіїв ідей і краси" — всіх любих моєму серцеві літературних творців: Лесі Українки, Василя Стефаника, Михайла Коцюбинського, Ганни Барвінок, Надії Кибальчич, Олени Пчілки, Михайла Старицького й інших" [1, 416].

До гостинної оселі родини Алчевських, яка вирізнялася своєю культурністю та освіченістю, часто заходили шановні та поважні гості  визначні українські культурні діячі, спілкування з якими впливало на формування естетичних смаків наймолодшої у родині  Христі. "Вплинуло на мене знайомство з творами Ольги Кобилянської, що їх приніс до нас в родину небіжчик адвокат Микола Міхновський, з ним разом навчав мене непомітно (в балачках) рідної мови поет Микола Кіндратович Вороний, що часто в Харкові приходив 1900 року до нас в гості.  Писала вона у "Автобіографічних увагах".  Тоді ж бував у нас і Г. М. Хоткевич. Захопившись "Царівною" Ольги Кобилянської та обурившись на Сергія Єфремова за статтю про неї "В поисках красоты", я написала вперше на віку листа Кобилянської і за рік-два поїхала з мамою до неї в Чернівці. Правда, за більше років, бо це знайомство стосується до року 1906-го. Твори Кобилянської були причиною мого зукраїнізування. Вслід за ними я вже все читала "запоєм". У Львові того ж року (1906) познайомилася особисто з Франком. Він уже друкував мене у "Віснику" як поетку" [1, 435]. Необхідно підкреслити, що з Ольгою Кобилянською Христю Алчевську зв'язувало не тільки відверте листування, але й щира та ніжна дружба. З приводу цього Тамара Гундорова зазначала: "Товаришем називала Кобилянська Маковея, Стефаника, Франка, Петка Тодорова, приятельками  Лесю Українку і Христю Алчевську, яких глибоко любила" [2, 64].

Loading...

 
 

Цікаве