WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Поетика фрагментарної прози Христі Алчевської - Реферат

Поетика фрагментарної прози Христі Алчевської - Реферат

Поетика фрагментарної прози Христі Алчевської

Українське письменство доби порубіжжя, характеризуючись синтетичністю та синкретизмом жанрів та стилів, індивідуалізацією та поглибленою психологізацією у зображенні дійсності, ознаменувало якісний перехід від реалістичної традиції письма до її модернізації. "У процесі художніх пошуків українські письменники кінця XIX  початку XX ст. розробляють прийоми, модифікують жанрові форми, завдяки чому відбувається подальше взаємопроникнення самих родів літератури. Це також свідчить про глибину модернізації художніх процесів у цей період.  Писав Юрій Кузнецов.  Поезія, проза і драма взаємозбагачують одна одну, створюючи художню реальність нової якості... Цього вимагає новий спосіб художнього пізнання (через людську душу, внутрішній космос), який сприяв пошукові й нових художніх форм. У результаті цього процесу і поширився як у європейських літературах, так і в українській, жанр поезії в прозі, що увагою до внутрішніх рефлексій, фрагментарністю малюнка, своєрідним використанням кольору, світлотіні й звуку впритул підводить до імпресіоністичного письма" [4, 100-101].

Треба зазначити, що пошуки письменників "молодої генерації" Ольги Кобилянської, Михайла Коцюбинського, Лесі Українки, Василя Стефаника, Миколи Вороного, Олександра Олеся, Петра Карманського, Михайла Яцкова, Миколи Чернявського, Михайла Могилянського охоплювали різнобарвну гаму стильових площин: імпресіонізму, неоромантизму, символізму, натуралізму, експресіонізму. Проте оновлення літератури відбувалося не тільки у стильовому зрізі, але і в жанровому. Домінантну позицію в цей час займає фрагментарна проза.

"Стихія ліризму в цей час виявилася такою сильною, що викликала перебудову всієї жанрової системи.  Пише Наталя Шумило.  Виникають різні форми "новелістичних" нарисів-фрагментів — етюдів, образків, ескізів, поезій у прозі. Ось, наприклад, в 1903 р. на сторінках "Літературно-наукового вісника" на кожні 15 більших прозових творів було вміщено 60 менших, ліричних мініатюр близьких поезіям у прозі. А це вже ознака часу" [7, 252].

Проте в цьому не було нічого дивного. Зокрема Соломія Павличко пояснювала цей феномен так: "У тому, що на зламі століть в українській літературі з'явилася поезія в прозі, не було нічого надзвичайного. Данину цій формі віддали буквально всі: від Лесі Українки та Ольги Кобилянської до Стефаника й Черемшини". Адже поезія в прозі, передбачаючи "певний ритмічний склад, поетичні, або такі, що вважалися поетичними, образи, теми, дискурси, орнаментальність, кучерявість стилю, певний словесний фетишизм, сентиментальність, чуттєвість", відкривала письменникам непересічні можливості розширення тематичних обріїв та зображення дійсності під новим ракурсом [6, 124].

Дослідженням літературного процесу кінця ХІХ  початку ХХ століття, зокрема проблемою його жанрового оновлення, окрім Ю. Кузнецова, Н. Шумило, С. Павличко, займались В. Агеєва, Т. Гундорова, І. Денисюк, Т. Перцева, О. Черненко, Л. Гаєвська, В. Фащенко, Л. Колобаєва та інші літературознавці.

Метою даної розвідки постане проблема розгляду поетики фрагментарної прози одного з репрезентантів доби fin de sicle письменниці Христі Алчевської (1882-1931), творчий спадок якої довгий час перебував на маргіналіях нашого літературознавства. Пропонована стаття є лише частиною ширшого дослідження, присвяченого розгляду літературно-художньої творчості Алчевських у культурному процесі кінця ХІХ  початку ХХ століття.

Цікаво відмітити, що поетична спадщина літераторки не була позбавлена увагою сучасних їй критиків, таких як І. Франко, М. Вороний, С. Єфремов, М. Мочульський, Г. Шерстюк, М. Венгжин, у той час як її прозовий доробок, який найбільш яскраво вирізнявся своїм модерним забарвленням, залишався непоміченим. Проте цей випадок не можна назвати виключенням із правил, скоріше він становить певну тенденцію, яка панувала на межі століть у період боротьби народництва та модернізму. Тогочасна критика була не так "дескриптивна, тобто описова, як прескриптивна, або наказова.  Зазначала Соломія Павличко.  Критика вказувала письменникам, як потрібно писати, і бачила в цьому свою головну роль" [6, 46]. Тож не дивно, що у той час з'являються фігури "оминання". Тобто, як писала дослідниця, "критика замовчувала ті сторони художніх творів чи цілі твори, які не могла асимілювати у свою традицію. Іншими словами, її увага була вибіркова, а рецепція тенденційна" [6, 46].

Незаангажованим поглядом на творчість письменниці вирізняються праці дослідників лише кінця ХХ століття, таких як І. Бондар, В. Бурмака, Л. Грузинська, В. Костенко, С. Наумов, О. Неживий, Н. Шумило. Однак жодна з їх розвідок не присвячена глибокому розгляду фрагментарної прози літераторки.

Отже, проаналізуємо поетику таких прозових фрагментів Христі Алчевської, як "Зрадник", "Мелодія" та "Яблуні цвіли за вікном..." з метою виявлення її своєрідності та самобутності.

Взагалі прозова творчість письменниці, вирізняючись своєю жанровою різноманітністю, поєднувала в собі традиційну манеру оповіді з яскраво вираженими рисами модерного письма. Так з приводу цього Лідія Грузинська зазначала: "Складена з оповідань, замальовок, ескізів, етюдів, жанрова палітра Алчевської-прозаїка вже сама по собі засвідчує тяжіння авторки до "нової" літературної школи, що орієнтувалась насамперед на поглиблення психологізму в художньому відтворенні життя" [1, 15]. Обрані для нашого аналізу твори найбільш виразно репрезентують письменницю як представницю українських модерних течій з імпресіоністичною стильовою домінантою.

Прозову мініатюру "Яблуні цвіли за вікном...", яка вперше з'явилася на сторінках "Літературно-науковому віснику" у 1907 році, сама авторка за жанром не визначила, проте за своїми стильовими ознаками вона може бути сміливо віднесена до поезій у прозі. За Юрієм Кузнецовим, "поезії в прозі"  поширене й унікальне художнє явище, яке стало своєрідною школою для багатьох українських письменників нової орієнтації. У жанрово-стильовому відношенні слід відзначити прозу, яку умовно можна було б назвати сповідальною,  за концепцією часу (і хронотопу) вона близька до імпресіоністичної, принаймні виявнює, як відбувалася в українській літературі ґенеза тих художніх форм, що характерні для імпресіоністичної манери письма і поглиблюють психологізм, розширюють філософську проблематику цієї прози" [4, 81-82].

Твір складається з двадцяти рядків тексту, на яких майстерно переплітаються пейзажна замальовка з настроєвими роздумами-спогадами героїні. Проте природа тут не зображена реалістично, вона переломлюється через кут зору оповідача, наштовхуючи його на рефлексії. Як зазначає Юрій Кузнецов, "поезії в прозі немовби обернено у внутрішній світ автора, вони втілюють його настрої, думки, переживання, а не реальний пейзаж; пейзаж дедалі більше втрачає риси реалістичності, стає немовби точкою опертя, від якої відштовхуються авторські рефлексії, образно-емоційне, образно-алегоричне осмислення світу" [4, 102].

Сюжет у творі відсутній. Перед нами постає ніби лірична замальовка душі. Оповідач, обводячи ретроспективним поглядом своє життя, обсервує свої почуття, переломлюючи їх через пейзажний нарис. Уже на початку мініатюри ми бачимо певний симбіоз пейзажу та настрою: " Яблуні цвіли за вікном...

Я не знала ні журби, ні горя. В душі розцвітали яснобарвні надії, вона вся була розкрита для щастя..." [1, 333].

Героїня, проводячи паралелі між цвітінням яблунь та розцвітом своїх надій у душі, ніби малює перед нами картину своєї молодості. Зоровий образ тут лише один  "яснобарвні"  проте він дуже змістовний та конденсований. Цей образ, вбираючи в себе всі барви, розливається перед нами чудовою веселкою, підкреслюючи настроєвий колорит.

Однак поступово настрій змінюється  від мажорного до мінорного: " З того часу минали і бурі, і громи...

Буйний вихор пронісся над моєю головою, стогнали і гнулися молоді надії, тремтіли листочки" [1, 333].

У цих рядках ніби чути музику боротьби у душі героїні, яка намагається вистояти у битві зі складними обставинами життя. Тут особлива настроєва атмосфера досягається через звукові образи, виражені дієсловами: "стогнали", "гнулися", "тремтіли". Саме вони передають психічний стан авторки, який вібрує у колі страху, болю та зневіри.

Авторка майстерно проводить градацію настрою героїні, який з кожним рядком все більше наповнюється сумом, жалем, розчаруванням: "Буйний вихор пронісся над моєю головою...

І тепер не сяють ясною радістю сумно закроєні очі  очі, що так любила колись молода весна.

Вона заглядала у них, і вони, блискучі алмазом, відбивали в собі щебетання її, і бажали, й горіли, й світилися жадобою щастя!..

Loading...

 
 

Цікаве