WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Портрет як засіб характеротворення в повісті М.Старицького - Реферат

Портрет як засіб характеротворення в повісті М.Старицького - Реферат

Портрет як засіб характеротворення в повісті М.Старицького

"Первые коршуны"

Творчість М.Старицького цікавила І.Франка, Олену Пчілку, М.Зерова, Л.Сокирка, М.Комишанченка, В.Коломійця, Л.Дем'янівську, А. й Р.Козлових, В.Поліщука та інших. Однак аналіз усього літературного масиву із задекларованого питання свідчить про відкритість порушеної проблеми.

Портрет один із превалюючих засобів характеротворення. Його потенціал сприяє відтворенню як зовнішності персонажа, так і динаміки його почуттів, емоцій, думок. Отже, портрет – це "характер у дії" [12, 85], який розкривається в процесі розвитку причиново-наслідкових зв'язків.

Портрет – це передусім образ людини. Індивідуальна неповторність – одна з найцінніших якостей портретного образу [5,24] і першочергова роль тут, безперечно, відводиться світогляду митця, його творчій уяві. Вони й формують не лише сам аспект компонування портрета, а й арсенал виражально-зображальних засобів.

На відміну від живописного чи скульптурного портрета в літературному мить не зупиняється, вона „тече", оскільки завданням письменника є „схопити й передати відтворювану ним натуру в узагальненому характері, в її духовній своєрідності, в якій та перебуває" [2,159].

Послідовно й закономірно портрети літературних персонажів змінюються залежно від того, яка соціальна дійсність у них типізується, яке ставлення до того чи іншого героя виражає в них письменник.

Проте у кожного митця свій ідивідуальний підхід, зумовлений насамперед світоглядом, ідейними настановами автора, від яких залежать художня модель соціального середовища, добір портретних деталей, їх попереднє осмислення і розміщення, емоційне згущення, конденсація.

Сьогодні більшість наукових джерел подають практично однакове поняття портрета. Портретом у літературознавстві називають опис зовнішності персонажа в найзагальніших або найдетальніших рисах. Окрім цього, психологізовані портретні характеристики допомагають проникнути у психологію, справжню душевну сутність героїв. Психологічно-виразне портретування в єдності з інтроспекцією внутрішнього світу цілком властиві романтичній літературі й стильовій манері М.Старицького зокрема. Портрет є одним із найголовніших засобів характеротворення типізації та індивідуалізації персонажів у повісті, а також засобом психологічного аналізу.

„Маючи за основний предмет художнього зображення взаємодію людини з довкіллям, письменники описують зміни зовнішнього вигляду персонажів у конкретних ситуаціях, у взаєминах між ними. Пильна увага до портретів грунтується на загальній закономірності, згідно з якою внутрішні психічні стани людей відбиваються в міміці, пантоміміці, динаміці мовлення, що допомагає в процесі спілкування глибше зрозуміти внутрішній світ один одного" [8, 562]. Тому письменники, зосереджуючи увагу на зовнішності й психології персонажів, прагнуть витлумачувати відповідність чи розбіжність між їхніми зовнішніми й внутрішніми портретами.

У повісті "Первые коршуны" із усіх позафабульних чинників композиції М.Старицький найчастіше, як основний засіб характеристики персонажів, використовує портрет.

"Світ людини в його видимих проявах досить збагненний як об'єкт спостереження й психологічної інтерпретації митця. Обстановка, якою оточує себе людина в своєму домі, одяг, в якому вона з'являється в товаристві, митцеві треба вміти правильно співвіднести з уявленням про внутрішній світ людини" [6, 104].

У творі для письменника провідним принципом відтворення дійсності є романтизм. Адже романтична піднесеність сприяла задуму письменника – „наголосити на моральних чеснотах українського народу: поетичності натури, працьовитості, милосерді, чуйності, схильності до камерно-родинних ідилій, на стоїчній волелюбності, непокоренності духу, здатності до самопожертви, самозречення в ім'я суспільного ідеалу" [7, 43].

М.Старицький активно використовує засоби портретної характеристики. Однією із стильових рис письменника є репрезентація центральних персонажів на початку твору. Для цього він вдається до розгорнутого, детального портрета, а іноді тільки до кількох художньо-виразних деталей портретного опису. Це сприяє певному формуванню уявлення реципієнта про героїв. Портретні замальовки М.Старицького, як правило, багатогранні, детальні, з яскраво підкресленим емоційно-психологічним елементом. У повісті письменник виявляє притаманний усім романтикам чіткий поділ персонажів на позитивних і негативних. Це проявляється не лише в їх діяннях та помислах, а й накладає відбиток на портрет, адже зовнішність і внутрішня сутність людини перебувають у нерозривному зв'язку.

М.Храпченко зазначав, що у процесі вибудовування концепції характеру портрет є "своєрідним вступом у внутрішній світ людини", що сприяє знайомству "не так із зовнішнім, як із внутрішньо-індивідуальним виявом" [13, 371] персонажа.

Художні портретні засоби – від найменшої деталі до комплексу зовнішніх ознак – створюють цілісну модель характеру.

Головний персонаж повісті – золотар Семен Мелешкевич – приваблює і зовнішньою красою (високий, широкоплечий, стрункий, русе волосся, життєрадісний), і внутрішньою, про що свідчить яскрава портретна деталь – очі, на якій акцентує увагу автор: "В синих глазах, опушенных бахромой темных соболиных ресниц, светилось столько неподдельной доброты, что взгляд их подкупал каждого" [11, 434]. У портреті поєднуються експресивна, психологічна та фізична характеристики персонажа, типовими ознаками якої є оптимізм, молодеча енергія, внутрішня настроєвість, душевна гармонія.

Отже, зовнішня привабливість і внутрішній світ персонажа перебувають у повній гармонії. Так автор "знайомить" читача зі своїм героєм – гарним, добрим, щирим, ніжним парубком. Вагомим доповненням до цілісного уявлення про Мелешкевича є опис його одягу. М.Старицький акцентує увагу на нетиповому для мешканців Києва початку ХVІІ вбранні Семена. На ньому був "странно скроенный и нездешним мехом подбитый кафтан; под ним голубой едвабный однорядок, опоясанный кованым серебряным поясом, и бархатные синие узкие шаровары, вдетые в щегольские сапоги коричневой кожи, с раструбами вверху" [11, 434]. Такий зовнішній вигляд видає у ньому прибульця із-за кордону. Дійсно, Мелешкевич був змушений кілька років провести в Німеччині. Спочатку він навчася у кращих майстрів, потім його спіткали поневіряння та в'язниця. Дивом визволившись, парубок повертається до Києва, але рідне місто зустріло його невтішними новинами. На Семена зведено наклеп, майно продано за безцінь, кохану дівчину хочуть видати за іншого, а його самого вважають страченим за розбійництво. Відчай охоплює хлопця, скривджена гордість вимагає помсти, й, передусім, далекому родичеві, заможному купцеві Федору Ходиці, який задля власної користі наплів інтриг проти нього. Та поступово, дізнаючись від своїх друзів про нестерпні утиски народу польською шляхтою, зазіхання унії на святині українців, особиста образа відходить на другий план. Семен усвідомлює, що єдиний спосіб допомогти киянам і зарадити власому лиху – це участь у діяльності православного братства. Автор передає поступове змужніння героя, використовуючи свою чи не найулюбленішу портретну деталь – очі. "В его глазах не сверкал мятежный огонь, мутившийся ужасом и отчаянием, а напротив – взор их был хотя и печален, но в нем таилась спокойная твердость, бесповоротная решимость и упование" [11, 556]. Маємо всі підстави сказати: фактично відбувається духовна еволюція персонажа, оскільки він починає усвідомлювати свою ментальність, приналежність до величезного народу, який потерпає під гнітом чужинців, що намагаються позбавити його найдорожчого – рідної віри. Адже церква – "не лише осередок духовності народу, а й основна консолідуюча сила, яка згуртовує українців" [3, 46].

Взагалі це коротке "знайомство" викликає в реципієнта повагу до персонажа. А беручи до уваги кольорову гаму, використану автором у описі зовнішності хлопця ("голубой", "серебряный", "синий", "коричневый"), стає явним факт умілого авторського оперування засобами образності, за допомогою яких він надзвичайно тонко розставляє акценти в розумінні характеру Семена, домінуючими рисами якого є внутрішня чистота, прагнення до істини, справедливості й безмежна віра в себе, в людей, у вищі сили.

Можемо стверджувати, що для М.Старицького важливим є ставлення персонажа до православної віри. Негативні образи – Ходика, Юзифович – католики, ненавидять, принижують віру "схизматиків". Для всіх же позитивних персонажів повісті рідна православна віра й церква уособлюють Україну, тому захистити ці святині від зазіхань унії є першочерговим завданням кожного свідомого українця.

Такими релігійними, побожними й чуйними до народного горя є київський війт Балика та його дочка Галина, яку палко кохає Мелешкевич. Зображуючи Яцька Балику, автор наголошує на прямій поставі персонажа.

Автор прагне до економії у використанні засобів характеротворення. Така ощадливість досягається завдяки унікальній специфіці деталі виявляти, виокремлювати приховані риси внутрішнього світу індивіда.

Загалом же художня цілісність бачення персонажа досягається завдяки висвітленню портретних деталей, які виконують характеротворчу функцію. Наприклад, "длинные седые усы придавали физиономии войта весьма серьйозный и внушительный вид, а нервная подвижность ее обнаруживала некоторое упорство и вспыльчивость характера" [11, 444].

Художній потенціал портрета передає, окрім зовнішніх рис, внутрішні перипетії. Для цього автор послуговується динамічним портретом. І.Семенчук акцентує увагу на специфіці динамічного портрета в літературі – "виразити всі переливи душевного життя героїв у їх фізичному виявленні – міміці, жесті, виразі очей. Таким чином, внутрішнє життя людини письменник відтворює у всьому його процесі" [9 ,19].

Автор акцентує увагу на очах як прямих виразниках душевної суті Балики, який мав "светлые, открытые глаза, в которых теплилась бесконечная доброта" [11, 444]. Завдяки насиченню засобами контекстуально-синонімічного увиразнення (епітетами: "светлые", "открытые", "бесконечная") цієї портретної замальовки образ війта може бути інтерпретований реципієнтом як образ суворої, поважної, принципової і справедливої людини, але в той же час доброї та щирої.

Схожою характером на батька є й Галина. Її портретний опис М.Старицький подає в зіставленні з портретом подруги Богдани. Маємо можливість спостерігати, як, використовуючи такий засіб характеротворення як контраст, автор створює полярні за зовнішнім виявом і внутрішньою сутністю образи. Богдану змальовано так: "нежная блондинка, с роскошным цветом лица, пухлыми губками,.. привлекательными чертами лица" [11, 441]. Про Галину, як головну героїню, сказано більше: "она была выше своей подруги и немного худощавие, что придает особенную стройность ее изящной, гибкой фигуре. Темные волосы красивыми волнами обрамляют ее матово-бледное лицо" [11, 442].

Loading...

 
 

Цікаве