WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Проблема творчого становлення І. Котляревського у зв’язках із культурно-мистецькими тенденціями української провінції - Реферат

Проблема творчого становлення І. Котляревського у зв’язках із культурно-мистецькими тенденціями української провінції - Реферат

Проблема творчого становлення І. Котляревськогоу зв'язках із культурно-мистецькими тенденціямиукраїнської провінції

Досліджуючи формування нової української словесності, доречно зупинитися на висвітленні особистісно-творчого становлення І. Котляревського. До вивчення цього питання частково вже зверталися П. Волинський [2], Є. Кирилюк [5], М. Мороз [9] та ін. На сьогодні актуальною є потреба додаткових пошуків, спрямованих перш за все на осмислення творчого становлення І. Котляревського у зв'язках із культурно-мистецькими процесами української провінції – це дозволить відчутно збагатити уявлення не лише про українського автора, а ще й про загальну літературну динаміку "зламу століть".

І.Котляревський, який народився в провінційній Полтаві, у своєму особистісному і творчому становленні пройшов загалом типовий для тогочасного українського інтелігента шлях. Походив він із небагатої сім'ї – батько майбутнього письменника обіймав посаду канцеляриста міського магістрату, а дід був священнослужителем, дияконом соборної Успенської церкви; однак усе-таки знайшлися якісь підстави для визнання за Котляревськими дворянства – їх було записано до родовідної книги Катеринославського намісництва [12, 331]. Побут родини навряд чи помітно відрізнявся від простонародного, а однією з мов домашнього спілкування, звичайно, була українська.

До 1783 р., коли колоніальна адміністрація скасувала козацький військовий устрій, Полтава лишалася центром полкового управління. Певно, ще з тих часів пам'ять І. Котляревського зберігала привабливі образи козацького ладу: не випадково спомин про "славнії полки козацькі" [6, 127] в його "Енеїді" вражає щирістю вислову.

В останній чверті XVIII ст. Полтава була невеликим старосвітським містом, яке налічувало близько тисячі будинків. Її культурна атмосфера зберігала типові для української патріархальної провінції риси. "Відзначалась... Полтава в ті часи непролазною грязюкою в сльоту, численними садами, патріархальним побутом своїх громадян, що не соромились говорити по-малоросійськи і разом з тим були досить освічені" [13, 92]. Тихе розмірене життя й маленькі принади повсякдення, з одного боку, й водночас глушина провінційного захолустя, з другого, формували своєрідний стереотип малої батьківщини – світу відкритості й доброти, що мусить, однак, поступитися загальному духові часу з його оптимістичною вірою в поступ та раціоналістичною безжальністю просвітницького централізму. "Нема сумніву, Полтава змінилася набагато до кращого, – писав С. Стеблін-Каменський. – Все це прекрасно, – що й казати! – а все-таки жаль старих добрих часів, коли Полтава була маленьке, скромне губернське місто..." [13, 92]. Імперський штиб життя виявився надзвичайно принадним для багатьох представників української дворянської молоді, що, прагнучи до реалізації амбітних кар'єрних планів, засвоювали централістичні моделі життя як раціонально виправдані та безальтернативні. "Загибель гетьманської держави сприймалася ними як щось неминуче, – зауважив Ю. Луцький. – <...> Якщо у сімнадцятому сторіччі дилема була: Україна чи Росія, то у вісімнадцятому вона звелася до іншого: провінціалізм чи імперія. Тож не дивно, що багато хто з них вибрав друге, і навіть ті, які не зробили цього, не відчували суперечності між своїми регіональними амбіціями та урядом" [8, 26].

Виховання І. Котляревського, очевидно, було традиційним для українського міського середовища. Окремо слід виділити впливи діда, тісно пов'язаного з церковним життям, та батька – людини з певною освітою і, можливо, з ширшими культурними інтересами. Логічно припустити, що в родині, хоча б і з практичних міркувань, цінували роль освітнього цензу, тож і перші уроки грамоти І. Котляревський міг одержати саме в домашньому колі. На думку біографів, початкову освіту він здобув у так званій дяківській школі. "Учився Котляревський спершу, мабуть, за тодішнім звичаєм, у дячка, бо часто оповідав про відомі субітки" [13, 99], – відзначав С. Стеблін-Камінський. У таких школах обов'язки вчителів нерідко виконували колишні студенти Київської академії – тоді провідного українського освітнього центру. Ці вчителі загалом були досить освіченими і, крім того, виступали носіями певного літературного багажу, засвоєного ще в школі.

Свою освіту І. Котляревський продовжив у місцевій семінарії, що мала, однак, назву Словенської. Тоді в Полтаві перебував центр Словенської єпархії – тож звідси й назва навчального закладу, що до тієї єпархії належав. Року 1786, коли єпархію перейменували в Катеринославську і Херсонеса Таврійського, семінарія відповідно теж одержала офіційну назву Катеринославської.

Вступивши до семінарії в десятилітньому віці, І.Котляревський перебував там більш як дев'ять років – з лютого 1780 до літніх вакацій 1789 р. Очевидно, саме на цей період припало становлення його особистості; тоді ж, слід гадати, склалися його естетичні уподобання.

Викладання в семінарії проводилося російською та латинською мовами, а серед дисциплін, що пропонувалися як обов'язкові, переважали гуманітарні. І.Мартинов, який навчався в одному класі з І. Котляревським, згадував про свої семінарські студії таке: "Проходячи ординарні класи від фари до богослов'я, за звичайним тоді в семінарії порядком, крім головних предметів навчання, якими вважаються латинська й російська граматики, поезія, риторика, філософія й богослов'я, я вивчав тут грецьку, трохи німецьку мову і арифметику; інших наук і мов в сій семінарії тоді не навчали" [4, 142–143].

Учні семінарії засвоювали основи спадщини античних мислителів і письменників. У рамках навчального процесу значна увага приділялась також творам відомих російських літераторів. Підручники переважно були російськими, зокрема поетику й риторику студіювали за книжками А.Байбакова та М.Ломоносова.

Знайомлячись із правилами віршування та красномовства, семінаристи мали змогу набувати й розвивати навички практичного володіння словом. Нерідко складання віршів та промов для учнів виходило за межі навчальних екзерсисів: іноді твори призначалися для публічного проголошення на урочистостях із нагоди святкових подій, іноді підносилися в дарунок поважним особам. Свідчення про це залишив у своїх спогадах товариш І. Котляревського по навчанню, яскраво висвітливши цікаві моменти психології семінариста. Він розповів, зокрема, таке: "Єпархією, до якої належала Полтавська семінарія, керував уже видатний архієпископ Амвросій, під іменем катеринославського та херсонес-таврійського. Архіпастирю цьому став я відомий особисто з нагоди присвяти йому, в день його тезоіменитства, складеної мною оди. Вірш мій, як я сам згодом відчув, був поганий, але преосвященний, як то характерне для великих душ, прийняв його прихильно, подарував мені двадцять п'ять карбованців, що тоді становило велику суму, як для мене, й риторику, на російській мові ним написану, коли він був у Москві, і сказав: "От і я свого часу писав. Продовжуй. Бог благословить твої труди". Підбадьорений такою ласкою, я не жалкував сил, щоб успіхами своїми звернути на себе ще більшу увагу архіпастиря" [4, 143–144]. Отже, в семінарії всіляко заохочувалась літературна практика, причому її вага визначалася, зокрема, двома головними чинниками: перший походив від визнання високого морального авторитету книжного слова, другий співвідносився з переконанням, що поетичні вправи можуть сприяти розвиткові ораторських якостей вихованців. Тож зовсім не дивно, що перші літературні спроби І. Котляревського припали на час його навчання. Уже тоді він вирізнявся з-поміж інших семінаристів неабияким поетичним хистом. За свідченням його товариша Насвєтова, яке передав С. Стеблін-Каменський, "ще в юному віці Котляревський мав пристрасть до віршів і вмів до всякого слова майстерно добирати рими, дотепні і вдалі, за що товариші по семінарії прозвали його "римачем" [13, 99].

Loading...

 
 

Цікаве