WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Синкретизм жанрово-стильової структури „Автобіографії” І.Турчиновського - Реферат

Синкретизм жанрово-стильової структури „Автобіографії” І.Турчиновського - Реферат

Вдаючись до змалювання небезпек, часом пов'язаних із загрозою життю, автор не уникає натуралістичних деталей в описах своїх страждань: „мене з чулану витягши, безмилосердне били і шаблями рубили, где главу мою у двох вісцех до мозгу прорубали" [4, 577]. Сум'яття як типологічна риса персонажів бароко визначає душевний стан і героя „Автобіографії".

За позірною бездіяльністю, пасивністю І.Турчиновського, як інколи може здаватися, стоїть, подібно до паломницького жанру, християнська смиренність. Але смисл мандрівки героя полягає не тільки і не стільки в подоланні географічного простору (хоча здолати дорогу може лише людина сильна), як у самому прийнятті рішення вирушити в далеку дорогу, відмовитися від звичного й усталеного способу життя, покинути рідних і близьких людей, тобто в рішенні зробити власний життєвий вибір.

Зі сторінок „Автобіографії" постає людина по-бароковому неоднозначна: по-християнському смиренна і здатна, водночас, на вчинок задля протистояння гріховному світу. Так, уже позбавлений священства і намісництва, підданий штрафові і фізичним тортурам, І.Турчиновський виявляє несхитність у відстоюванні своєї правоти. Тож коли ієромонах Мелетій та канцелярист Козловський змушують його визнати провину і повернути прихожанам нечесно взяті в них гроші, І.Турчиновський, „видя оний в консисторії неправедний приговор, німало не повинился" [4, 582], за що був знову закутий в залізо.

Виявляє автор і розуміння історико-соціальних процесів своєї доби: в результаті конфлікту з католиками, що виник у містечку Шклові, І.Турчиновський, рятуючи своє життя, змушений був таємно втікати. Коментуючи цю подію він говорить: „О такой моєй тайні ігумен і міщане ізвісні були і много обо мні пожаліли, тілько что сила римськая, а на благочестіє гоненіє" [4, 578]. Це не єдиний випадок, коли герой постраждав за вірність своїм релігійним переконанням. Так, йому було відмовлено в можливості навчатися в латинській єзуїтській школі через те, що він, мовляв, схизматик. Фізичної розправи зазнає герой за відмову перейти до домініканського кляштора і знову рятується втечею: „ізвіщенно мні от добрих приятелів, что хотять мене, в ночі напавши, ізв'язать і воскорі у Дніпр укинуть", „я, видя і там гоненіє і что укритись от папіштаков невозможно, ... зібравши всіх півчих, дубом по ріці Дніпру пустився вниз" [4, 577-578]. У цих ситуаціях герой постає людиною чималої громадянської мужності, демонструючи свій характер, світогляд, сформований в атмосфері народно-етичних орієнтацій, відстоюючи право на існування вірі своїх пращурів.

Здавалось, зі злигоднями мандрівного життя героя буде покінчено, коли він „ізволенієм божіїм і за благословенієм родителей своїх, в 1718 году женился, февраля остатніх чисел, на дочері бувшого сотника березанського Михайла Пилипенка, Анастасії" [4, 578], а з часом „по умертвії намісника бережанського, Андрея Покори, тим же архієреєм Шумлянським за заслуги півчеськії, в 1718 году в ноябрі 3-м числі, в городку Березані до храму Успенія богоматері в священника рукоположен" [4, 578-579]. Та ці події стали приводом для нових випробувань І.Турчиновського.

Так, значна частина твору присвячена детальному викладу тяганини із Забіловною Дмитращихою, яка, розпочавшись із часу рукопокладення І.Турчиновського в священники, тривала довгих двадцять вісім років (1846 рік – остання дата, наведена автором твору). З почуттям власної гідності й вірою у вищу справедливість сприймає герой вирок церковно-судового органу, що діяв на підставі наклепів дмитращихиного сина-сотника, нібито він, І.Турчиновський, „усиловне от прихожан за вінчання і за сорокауста брал і за неданіє єго матері причастія, і якоби многих бив, от якого бою і смерть приключилась, і сам за волками, і за зайцями, і за медвідями їздить і б'є, і ловить" [4, 580]. Він відкрито виголошує своє ставлення до беззаконня: „буди де консисторія праведно не осудить, то небесная консисторія праведно осудить" [4, 581], усвідомлюючи свій час як епоху, сповнену непримиренних суспільних суперечностей.

Сумніви героя в справедливості соціального, церковного устрою, коли рішення приймаються через підкупи, обман, наклепи, спонукають його відмовитися виконувати вирок консисторії, а в читача створюють картину неблагополучного світу, в якому руйнуються головні цінності.

Але і в таких обставинах він не втрачає почуття гумору і вдаючись до традицій народної коміки, фривольності низового бароко, вустами архієрея висміює Дмитращиху. „Об'яви де панюй своюй, – говорить той її слузі, – что она нехай знаєт хлопа, а єпископ попа; а когда не похощет єго, Турчиновського, в руку ціловать, то нехай где інде поцілуєт" [4, 579].

Ідейне тло твору побудоване на конфлікті між високими намірами героя й несприятливими умовами його мандрівки, життя, що дозволяє увиразнити барокове розуміння людського світу й людської душі як арени боротьби добра і зла. Події твору вводять читача в трагічно дисгармонійний світ бароко. Зі сторінок „Автобіографії" постає досить розлога картина соціальної дійсності, яка примушує людину задуматися над своїм становищем у суспільстві.

Стилю „Автобіографії" не властива барокова витонченість, художня надмірність, бо для неї як для прозового твору важливішим є змістове наповнення, тому притаманні бароко контрасти творяться на змістовому, а не на формальному рівні.

Кожен дослідник давньої літератури (П.Білоус, Грушевський М., І.Єрьомін, Д.Лихачов, Чижевський Д. та ін.) пропонував власний метод вичленовування жанрової системи. Відомі диференціації жанрів за принципом розподілу на „церковні – світські", „первинні – синкретичні", „усні – писемні" та ін., але всі вони є лише реконструкцією форм організації художнього матеріалу і використовуються з навчальною метою.

Цим і пояснюється той факт, що „Автобіографію" І.Турчиновського, як і жоден твір давнього письменства, не можна механічно вписати в схему жанру. Дослідження „Автобіографії" як одного з зразків спадщини бароко, що майже два століття залишалося стильовою домінантою і позначилося на творчості більшості давньоукраїнських письменників, дозволяє „поглянути на літературу ХVІІ-ХVІІІ ст. як на пройняте єдністю ідейно-художніх принципів мистецтво, що виникло відповідно до ідеологічних і естетичних запитів свого часу" [2, 18].

Література

  1. Лексикон загального та порівняльного літературознавства. – Чернівці: Золоті литаври, 2001. – 752 с.

  2. Іваньо І. Про українське літературне барокко // Українське літературне барокко / Мишанич О. – К.: Наукова думка, 1987. – С.3-18.

  3. Микитась В. Давньоукраїнські студенти і професори. – К.: Абрис, 1994. – 288 с.

  4. Турчиновський І. Автобіографія // Українська література ХVІІІ ст. / Крекотень В. – К.: Наукова думка,1983. – С.572-582.

  5. Чижевський Д. Історія української літератури. Від початків до доби реалізму. – Тернопіль: Феміна, 1994. – 480 с.

  6. Яременко В. Златоусти, „златослови" та „златоструї" України-Русі епохи Середньовіччя (ІХ-середина ХV ст.) // Золоте слово. Хрестоматія літератури України-Русі епохи Середньовіччя ІХ-ХV століть: У 2-х кн. – Кн. перша. – К.: Аконіт, 2002. – С.11-48.

Loading...

 
 

Цікаве