WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Генезис образу Івана Сірка в козацьких літописах - Реферат

Генезис образу Івана Сірка в козацьких літописах - Реферат

Літопис Самійла Величка – наймонументальніший твір української історико-мемуарної прози XVII – XVIII ст., який завжди привертав до себе увагу науковців – істориків, філологів, літературознавців і письменників. Вчені довго не могли вирішити, чим є літопис – історичним джерелом чи художнім твором.

Козаків Самійло Величко змальовує хоробрими і свідомими захисниками України. Богдана Хмельницького називає другим Мойсеєм, який звільнив Україну від тяжкого польського ярма. Змальовуючи постаті інших гетьманів, Самійло Величко не просто констатує факти чи переповідає біографічні відомості, він наділяє їх власними характеристиками, що робить його твір цікавим і колоритним. Не обійшов своєю увагою автор постать легендарного Івана Сірка. Іван Сірко в літописі Самійла Величка – це насамперед великий воїн, козак, а не дипломат чи політичний діяч. На тлі постатей гетьманів колоритна постать кошового отамана чітко вирізняється.

Апологізація Величком постаті Івана Сірка тісно пов'язана із апологізацією Запорозької Січі. Самійло Величко у пошуках ідеального суспільства, яке б могло стати зразковим, зупиняється на Запорозькій Січі, вільній республіці. Саме тому С. Величко й підносить інституцію, де класично репрезентувалася ідея козацького стану, де кожен член мав змогу бути вільним у своїх діях, хоч і підлягав суворій дисципліні, проте мав право голосу. Виразником своїх ідей, а саме – ідеї визволення, рівності, демократичності, які були притаманні козацтву, висуває Івана Сірка.

Літопис писався тоді, коли Cіч було зруйновано: передусім за те, що підтримала Івана Мазепу, а по-друге, за те, що визнала гетьманом Пилипа Орлика. На думку дослідниці літопису В.Соболь, саме через образ Івана Сірка "спростовуються характеристики українського козацтва (наприклад, Л. Кубалею, Я. Пасеком) як схильного лише до хмільного та безтурботного способу життя" [11, 296]. Саме так думав про козаків турецький султан, маючи на меті зруйнувати Запорозьку Січ і викорінити запорожців: "Тож, сподіваючись побачити Січовий кіш розореним, прислав на те діло кораблями від Константинополя в Крим минулої осені п'ятнадцять тисяч найвиборніших яничар та й велів кримському ханові подбати в наступну зиму з цими яничарами та кримською ордою, щоб до решти вибити запорожців, а їхню Січ розорити дощенту... Погоджено тоді й постановлено, щоб тієї зими в міжсвяття господнього Різдва, коли військо має звичку гуляти й пити, обов'язково довершити той злий зачин Турецької Порти" [2, 180]. Величко зберіг ім'я того козака, який першим побачив на вулицях яничар і підняв їх до бою. Це був козак Шевчик, якому січовики завдячували врятуванням від несподіваної смерті.

Розповідь про події тієї, як декілька разів підкреслює Величко, "багатокровної" ночі, коли бусурманською кров'ю була забарвлена вся Січ, виписана натуралістично, з притаманними Величкові повторами та описом козацької ради, на якій обговорювалось питання, що ж саме робити з яничарськими трупами. Було чотири пропозиції, а саме: попалити їх, виволікши за Січ, викинути на потраву птахам і звірям, в землю позагрібати або покидати у воду. Військо пристало на четверту пропозицію: віддати трупи "дніпровим глибинам і бистринам".

Виконуючи бажання січового товариства, Сірко написав лист до Дорошенка, в якому звинуватив його у нападі турків. Обурений Дорошенко дуже розсердився на запорожців, але згодом, охолонувши і поміркувавши, надіслав дружнього листа, в якому просив зняти з себе ганебну підозру, присягаючись в щирій приязні до січовиків і просив до себе таке ж ставлення. Лист Дорошенка переконав козаків у його непричетності до нападу і вони знову прихилилися на його бік.

Оповідання "Про Сіркову війну на Крим" займає неабияке місце в літописі Самійла Величка. Особливо якщо взяти до уваги той факт, що ані в Самовидця і Грабянки, ані в "Історії Русів" взагалі немає інформації про напад Сірка на Крим. Ця воєнна акція була помстою за зрадницький напад на Січ у 1675 році. Величко акцентує увагу на випадку вирубленого за наказом кошового Івана Сірка ясиру. Отримавши перемогу над ханом, козаки захопили трофеї, худобу і татарський ясир, який налічував тринадцять тисяч. Серед них було сім тисяч християн і тумів, котрі народилися в Криму й ніколи не бачили України. Побачивши їхнє небажання повертатися на Україну, Сірко зробив їм пропозицію: "Хто хоче, ідіть з нами на Русь, а хто не хоче, вертайтеся до Криму" [2, 191]. Три тисячі людей зажадали повернутися назад, тому "що мають уже в Криму свої осідлиська й господарства і через це краще там бажають жити, ніж у Русі, нічого свого не маючи" [2, 191]. Сірко їх відпустив, але до останнього не вірив, що вони не вернуться на Батьківщину. Він наказує своїм молодцям наздогнати їх і вирубати, а потім сам перевірив, як виконано його наказ. Побачивши трупи, Сірко звернувся до них з проханням простити його за злодіяння, бо думав він в той час насамперед про своїх співвітчизників та країну.

Ця подія унікальна в психологічному, моральному й етичному аспектах, а сам випадок подано у манері, притаманній короткій психологічній повісті. Інтерес до психологічного виміру описаного історичного факту зростає. Це чи не найбільший гріх, яким дорікають наші сучасники Сіркові. Проте не варто забувати, що Сірко жив в іншу епоху: жорстоку, сувору, важку. Зрозумівши, чим загрожують Україні "перевертні", що простують до Криму, віддав кошовий кривавий наказ. Про це свідчать слова отамана над трупами померлих, які взяли з літопису до своїх творів багато з тих українських письменників, які писали про Сірка: "Простіть нас, брати, а самі спіте тут до страшного господнього суду, ніж би вам розмножуватись у Криму поміж бусурманами на наші християнські молодецькі голови, а на свою відвічну без хрещення погибель" [2, 191]. Досить лаконічний переказ змісту про напад Сірка на Крим є лише в праці О.Рігельмана "Летописное повествование о Малой России и ее народе и казаках вообще", але в ньому, як зазначають дослідники, припущено деяких помилок. На думку Я.Дзири, Рігельман брав відомості про події з того самого джерела, що й Величко. Про це свідчить також великий лист Івана Сірка до кримського хана, який наявний і у Рігельмана, правда, зрусифікований і без уточнення дати написання.

В.Соболь припускає, що для обох авторів спільним було джерело інформації, найімовірніше, рукописна віршова хроніка другої половини XVII ст. невідомого українського шляхтича – "Короткий опис Сіркових діянь". Твір був винайдений Ю.Мициком і перекладений В. Шевчуком за рукописом XVII ст. бібліотеки Польської АН у Кракові. Важливо відзначити той факт, що Величко бере не всі факти з хроніки. По-перше, у нього немає опису нелюдського ставлення Івана Сірка до татарських жінок та дітей, якими так захоплюється анонім. Йдеться про те, що Сірко, захищаючись від татарських стріл, виставляє як щит матерів, жінок та дітей татарських:

Матері, жони, діти татарські підуть у заслону,

І татарський невільник, як щит нам подасть оборону [6, 78].

Завдяки таланту Самійла Величка, а також його творчому підходу до обробки матеріалів, дії, вчинки, слова Івана Сірка стають визначальними, а вкрай суперечливий момент – центральним. У хроніці невідомого автора показано підступність Сірка, який запевняє невільників, що надумали повертатися до Криму:

Хай у Божий час вертає, сам такому дам я допомогу –

Не гадайте, що вас хочу перекинути через ногу... [6, 83],

а через годину падають під шаблями козаків, що наздогнали їх у степу. У Самійла Величка підкреслюється різними засобами – інтонаційно, графічно, пунктуаційно – кожен етап трагедії, в якій увагу акцентовано як на зробленій ним пропозиції, так і на прощальному слові до мертвих. Відмінності ці дуже суттєві, бо Величко показує душевні терзання Сірка: "Сірко, відпустивши тих людей до Криму, ще не вірив до решти, щоб вони остаточно пішли в Крим, а сподівався, що вернуться на Русь. Він вийшов на могилу, що там була, і дивився на них, аж доки стало їх не видно" [2, 191], і наказ про страту віддав лише коли остаточно зрозумів, що вони вже не повернуться. У автора хроніки Сірко показаний не воїном, а якимось злодієм:

Loading...

 
 

Цікаве