WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Випробування фортуни. постаті античних можновладців в інтерпретації архієпископа Іоана Максимовича - Реферат

Випробування фортуни. постаті античних можновладців в інтерпретації архієпископа Іоана Максимовича - Реферат

Креза, останнього лідійського володаря з династії Мермнадів, Іоан Максимович згадує у вірші "Рѣчъ до царя Алєксандра". З "Історії" Геродота ми дізнаємося, що надзвичайно багатий цар Крез не прислухався до поради Дельфійського оракула і виступив проти перського володаря кіра, який отримав перемогу і зруйнував лідійську державу [див.: 2, 26-27, 33-40]. Зазначимо, що образ Креза користувався значною популярністю серед українських письменників другої половини ХVІІ ст. саме як незаперечний приклад мінливості й відносності щастя та багатства. Наприклад, з цією метою звертається до історії лідійського царя Симеон Полоцький у віршах "Śzczęście bogaczw opłakane" зі збірки "Carmina varia" та "Щастію нє вѣрити" з твору "Вѣртоградъ многоцвѣтный".

Архієпископ Іоан Максимович репрезентує історію Креза чотирма рядками:

Крєзій нѣкто, в богатствѣ зѣло умножєнный,

Пойманный, из богатствъ тамо обнажєнный.

По богатствахъ нємѣ чимъ жажди утолити,

Принуждєній окруха и води просити [7, 96].

цей життєвий приклад, наведений у промові татарських посланців до Олександра Македонського, знову підтверджує усталену за доби Бароко думку про марнотність і минущість слави і багатства, котрі людина здатна помилково вважати за щастя, дароване Фортуною:

Благополучнымъ Царю, нє вѣруй прєсилній,

Врємєни достигшу, нищъ будєтъ из обилній.

Всѣ Власти и начала тєнкимъ вєрвомъ висятъ,

Скороє падєніє во мірѣ изявлятъ [7, 96].

як і в історії про князя Полікарпа, Іоан Максимович наголошує на тому, що людина не повинна йти проти долі, даної їй Богом. Прагнення до збагачення неминуче призведе до трагічного фіналу: "По богатствахъ нємѣ чимъ жажди утолити <...> Лишєнъ от всѣхъ помощи..." [7, 96], що і сталося з Крезом. Такий кінець життєвого шляху не приніс йому слави у пам'яті нащадків. Крез, на думку автора, не є щасливою людиною, адже не залишає по собі вчинків, гідних наслідування. Принагідно зауважимо, що подібна ідея звучить із вуст афінянина Солона у творі Геродота, який повчає Креза: "Хто має для себе якнайбільше, а потім приємно закінчує своє життя, той, на мою думку, царю мій, справедливо може називатися щасливим. Слід насамперед зважати на те, як людина закінчує життя, бо багатьом дає бог щастя, а потім кидає їх сторчголов у лихо" [2, 22]. Отже, завдання кожної особистості – берегти дароване їй Богом. Саме цю істину утверджують персонажі Іоана Максимовича – татарські посланці, радячи Олександрові Македонському: "Возложи крѣпки бразды благополучію..." [7, 96], замість того, щоб простирати "дєсницу вышшє своєй сили" [7, 95 зв.]. Письменник закликає читача зректися прагнення до збільшення матеріальних статків, що осмислюється як причина саморуйнації особистості, й наголошує на всевладності Творця над людським життям ("Ащє Богъ восхощєтъ, Царъ будєтъ огородникомъ..." [7, 96]).

Слід підкреслити, що Іоан Максимович переосмислює античні сюжети за правилами тогочасних поетик. предметом поезії письменник обирає постаті видатних людей – царі Мідас і Крез, тиран Полікрат. Цікавим є також той факт, що згадані персонажі фігурують у курсах поетики. Наприклад, у "Саді поетичному" Митрофана Довгалевського смерть Полікрата Самоського означується висловом "Із щасливих нещасливі" [3, 274], а Крез і Мідас згадуються як люди, які славились своїм багатством [див.: 3, 273]. Святитель зображує характери і вчинки своїх персонажів за допомогою вигадки – "не такими, якими вони були в дійсності, а такими, якими їх могли зробити дійові герої" [3, 335]. засуджуючи їхні дії, Іоан Максимович реалізує певну дидактичну мету, виконує свій пастирський обов'язок – подає настанови до праведного життя. Поет закликає читача в усьому дотримуватися принципу "золотої мірноти", особливо щодо матеріального становища та честолюбства, що перегукується із першим правилом Горація: "Перше добро – вдовольнятись малим – найпевніше, найвище!" (Сатири ІІ, 2) [5, 148].* Л.Ушкалов відносить архієпископа Іоана Максимовича до митців, які "природно розглядають моральні доброчинності й "уломності" як певні ... "відрізки" арістотелівсько-гораціанської прямої: недостатність – міра – надмір" [14, 102]. Проаналізувавши вірші з циклу "Алфавит", можемо зробити висновок, що мірою для святителя Іоана Максимовича було дотримання благочестя в усіх сферах життя, зокрема суспільної діяльності. втілення в реальність античної ідеї "золотої мірноти" є для барокового митця засобом досягнення єдності з Богом, відновлення втраченої гармонії в душі людини.

Отже, архієпископ Іоан Максимович використовував античні сюжети про царів Мідаса, Креза і тирана Полікрата для ілюстрації власних повчань про праведне життя як обов'язкову умову спасіння душі. Загалом, звернення до давньої історії є однією з ознак барокового письменства, адже, як підкреслює Л.Софронова, "поети висловлювали думки про благочестя, набожність своїх героїв засобом репрезентації давніх героїв як алегорій" [11, 68]. Інтерпретація образів античних володарів дала можливість Іоану Максимовичу залучити читача не лише до світової історії та літературної традиції, а й підкреслити непересічність істини про владу Божого Провидіння над долею людини, про її відповідальність за власний добробут і добробут ближніх, про швидкоплинність і несталість життя. Вся увага митця зосереджена на означенні людяності, окресленні праведного життєвого шляху.

Зауважимо, що репрезентація зазначених вище образів не є єдиним зверненням архієпископа Іоана Максимовича до античності у циклі "Алфавит". Вірші "Камбиза", "Царъ Камбиза", "Рѣчъ до царя алєксандра", "Царъ Алєксандръ" присвячено історіям життя перського володаря Камбіса та Олександра Македонського. Згадуються у творі також міфологічні персонажі Аріадна і Тесей, історичні постаті Антіпатр, Тіберій ІІ, Діоклетіан. Письменник залучає до свого "Алфавиту" цих героїв як приклад до повчань про необхідність праведного життя. На наш погляд, ця тема заслуговує на подальше дослідження.

Література

  1. Адрианова-Перетц В. Очерки поэтического стиля Древней Руси. – М. – Л., 1947. – 187 с.

  2. Геродота турійця з Галікарнасса "Історій" книг дев'ять, що їх називають музами / Пер., передм. та прим. А.Білецького. – К.: Наукова думка, 1993. – 576 с.

  3. Довгалевський М. Сад поетичний (Переклав В.Маслюк) // Слово многоцінне. Хрестоматія української літератури, створеної різними мовами в епоху Ренесансу (друга половина ХV – ХVІ століцття) та в епоху Бароко (кінець ХVІ – ХVІІІ століття): У 4 кн. / Упор. В.Шевчук, В.Яременко. – К.: Аконіт, 2006. – Кн.4. –С.226-529.

  4. Зосімова О. Основні топоси мотиву "марнота марнот" в українській бароковій поезії // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених. Випуск 8 / Відп. ред. Я.Цимбал. – К., 2005. – С.117-123.

  5. Квінт Горацій Флакк. Сатири / Пер. з лат. А.Содомори // Давньоримська література: Навч. посіб.: У 2 кн. / Упоряд., комент. та прим. А.Чічановського. – К.: Грамота, 2005. – Кн.2. – С.121-171.

  6. Книга про поетичне мистецтво, написана мною, Андрієм Старновецьким, під наглядом М.Котозварського, року божого 1637 // Літературна спадщина Київської Русі і українська література ХVІ – ХVІІІ ст. / Відп. ред. О.Мишанич. – К.: Наукова думка, 1981. – С.125-154.

  7. Максимович Иоанн. Алфавит собранный, риѳмами сложєнный. От святыхъ писаній, из дрєвнихъ рєчєній, на ползу всѣмъ чтущимъ, в правой вѣрѣ сущимъ. Прєждє от языка римска, а нынѣ слогомъ словенска... – Чернігів, 1705. – 10+140+1 арк.

  8. Пачовський Т. "Метаморфози" Овідія в українській літературі // Публій Овідій Назон. До 2000-річчя з дня народження / Ред. кол.: М.Білик (відп. ред.) та ін. – Львів, 1960. – С.69-79.

  9. Пелешенко Ю. Українська література пізнього Середньовіччя (друга половина ХІІІ – ХV ст.): Джерела. Система жанрів. Духовні інтенції. – К.: Фоліант, 2004. – 423 с.

  10. Публій Овідій Назон. Метаморфози / Пер. з лат. А.Содомори // Давньоримська література: Навч. посіб.: У 2 кн. / Упоряд., комент. та прим. А.Чічановського. – К.: Грамота, 2005. – Кн.2. – С.226-505.

  11. Софронова Л. Антитеза в театрі та літературі епохи бароко (на польському, російському й українському матеріалі) // Київські полоністичні студії. Українсько-польські літературні контексти доби бароко. Том VI / Відп. ред. та упор. Р.Радишевський. – К., 2004. – С.41-61.

  12. Софронова Л. Єдність світів. ХVII – XVIIІ століття в історії української культури // Людина і світ. – 1999. – №6. – С.2-8.

  13. Трофимук М. Античная литература в курсах словесности Киево-Могилянской академии (ХVII – XVIIІ вв.): Автореферат диссертации ... канд. филол. наук. – К.: Институт литературы имени Т.Г.Шевченко, 1989. – 17 с.

  14. Ушкалов Л. "Золота мірнота" на теренах українського духовного досвіду // Ушкалов Л. Есеї про українське бароко. – К.: Факт – Наш час, 2006. – С.98-109.

  15. Ушкалов Л. Григорій Сковорода і антична культура. – Харків: Знання, 1997. – 180 с.

  16. Чижевський Д. Антична литература в старій Україні // Чижевський Д. Українське літературне бароко: Вибрані праці з давньої літератури. – К.: Обереги, 2003. – С.454-468.

  17. Шевчук В. Муза Роксоланська: Українська література ХVІ – ХVІІІ століть: У 2 кн. – К.: Либідь, 2005. – Кн.2: Розвинене бароко. Пізнє бароко. – 728 с.

*Слід підкреслити, що фрагменти з творів Горація архієпископ Іоан максимович переклав у "Θеатроні", а також у творі "Царскій путь Креста Господня" звертався до філософії "золотої мірноти".

Loading...

 
 

Цікаве