WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Календарно-обрядова поезія як ідеологічна категорія (за фольклористичними працями В.П.Петрова) - Реферат

Календарно-обрядова поезія як ідеологічна категорія (за фольклористичними працями В.П.Петрова) - Реферат

На думку В.П.Петрова, "потебнянська" постановка питання походження образу через посилання на уявлення, тобто на ідеологічні основи фольклору, ближче до сучасної ніж концепція М.Веселовського (протиставлення „самозародження" та „запозичення"). А методологічним правилом, яке сформулював О.Потебня, вказано єдину правильну путь фольклористичних досліджень: від світогляду до фольклору. Характеризуючи обрядово-пісенну поезію календарного циклу, В.П.Петров зазначив, що річне календарне коло складають пережитки первісної архаїчної доби і залишки первісної обрядової поезії, змішані з християнськими обрядами [2, 256].

Розпочинає календарний цикл свято Коляди, яке охоплює час від Святвечора до Водохрещі. Як правило, слово „коляда" розглядають як запозичення з латинської мови (calendar). В.П.Петров вважав, що доречніше виводити його з балтійської групи мов. В латиській мові Kolada означає „заклик", „крик". Колядувати – це звати, кликати у прямій відповідності із суттю та змістом обряду. „Календарі", „колядники" – покликані. Їх зображували члени спільноти у рядженому вигляді, частіше за все у зооморфному, у вигляді кози, ведмедя, лелеки та ін. Зміст колядок відповідав загальній архаїці обряду. Колядники в своїх піснях розповідали „що було з нащаду світу", про минуле і незнайоме, як виник світ, – доречна розповідь з вуст дідів-прадідів" [5, 52]. До обрядових пісень цього циклу належать колядки і щедрівки. Їх зміст доволі різноманітний, однак, всі вони відбивають світовідчуття суспільства на певному етапі, уявлення про оточуючий світ і місце в ній людини. Найархаїчніший прошарок становлять колядки міфологічного змісту, в яких знайшла вираження тема виникнення світу. В них фігурують такі образи, як космічне дерево, острів-камінь на морі, птахи-деміурги.

Після прийняття християнства у світоглядній системі людства відбулися зміни, а точніше модифікація світоглядних категорій (творця, світу і т.д.). У християнізованих колядках замість птахів-деміургів виступає Христос, з вічного дерева будують „світ-церкву", або, як варіант, Св. Софію в Києві. В такий спосіб деміургічний мотив будови світу переходить у мотив церквобудівництва. Верифікація світотворчого характеру колядок ще виразніше, окреслюється зі змісту величальних пісень колядок, в яких колядники виступають гарантами благополуччя, здоров'я, багатого врожаю. Учений виділяє форми прямої „я-акції" та „я-формули" колядників. Наприклад, у пісні на запитання: „Чим ся похвалиш, дробен дощику?", дається „я-відповідь": „Ой, як я впаду тричі у маю, то зрадується жито, пшениця" [2, 256]. Загалом, система образів в обрядовій поезії, і в колядках зокрема, є не лише проявом естетично-творчої фантазії. Проекція образів-побажань у всесвіт, переміщення світу, їх у космічний простір – ось основна мета колядників. Гіперболізм колядок не описовий, але чинний, оскільки основною його метою є світобудова. І за цими ознаками (метою і функцією) колядки, на думку В.П.Петрова подібні до замовлянь [2, 257].

Великий тематичний шар становлять колядки з біблійною тематикою, які виникли на ґрунті євангельських та апокрифічних матеріалів, хоча основою колядок і щедрівок є аграрний зміст, який зазнав істотних зрушень внаслідок процесу християнізації. В християнізованих варіантах первісна „я-акція" доповнюється формулою молитовно-бажального звернення до Бога: „На щастя, на здоров'я та на нове літо роди, Боже, жито пшеницю і всяку пашницю" [2, 257].

І вже не колядники виступають гарантами добробуту, але Бог і Божа Мати:

А в полі, полі плужок ходить,

А за тим плужком сам Бог ходить,

Мати Божа їсти носить, Бога просить:

„А вроди, Боже, жито-пшеницю..."

Показовим є те, що навіть у християнізованих колядках мають місце деміургічні мотиви: „З пальця-мизинця кров канула і де кров кане, там Дунай стане..." А характер змісту, тип образної системи у колядках визначають практичну скерованість наповнити світ, колядники та ряджені виступають чинними творцями всесвіту.

„Весняні пісні або веснянки це сезонні обрядові пісні-гри, пов'язані з відповідними обрядовими діями й виконувані гуртом на початку весни", – таке визначення веснянкам як жанру дав В.П.Петров [3, 1]. Однак, вже під час їх фольклорного вивчення, ХІХ – поч. ХХ ст., веснянки втратили свою початкову практично-виробничу обрядову функцію, і набули рис ліричної пісні. Найстарші одиниці цього жанру – це танкові пісні-ігри, що складаються із словесного оформлення та мімічно-імітаційної хорової гри. В більшості веснянки являють собою діалогічні пісні-ігри, в яких учасниці (у закликанні весни участь брали тільки дівчата) діляться на дві групи, два хори. Загалом, діалогічна будова є характерною рисою обрядового фольклору. На думку В.П.Петрова, вона підкреслює його колишній репрезентативно-драматичний зміст. Знаковою особливістю веснянок є поєднання хорової пісні-гри з танцем, причому їх зміст становить єдність: "Чинність весняних проявів відтворювалась як в слові, так і в рухах... Щоб почали рости трави, щоб з'явилося листя на деревах, щоб квіти розквітли, потекли води й т.д., повинен був хор і його повідниця відтворити в рухах і співах, як ходить шум по діброві" [3, 41].

У праці „Обрядова поезія календарного циклу" дослідник зауважує, що обрядові акти з плином часу і незворотними соціальними процесами зазнали змін. Наприклад, спочатку виконання весняних обрядових актів було колективним, а уособлення весни, зеленого шуму окремим учасником відбулося пізніше, в процесі творення й розвитку персоніфікаційних і репрезентативних уявлень-образів, коли на зміну збірно-множинному хоровому образу почав приходити образ окремого персонажа. Однак, ці зміни були взаємопов'язані і взаємообумовлені.

Процес виділення з безперсонажних збірно-множинних уявлень окремих персонажів, тобто процес індивідуалізації, чітко простежується у піснях весняного циклу. Так, дівчину, яку обирали провідницею хору, нерідко називали матір'ю. Інші учасниці відповідно до неї визначалися як її доньки. Це або вона уособлювала весну, або саме в неї просили дозволу кликати весну: "Благослови, мати, весну закликати!". Надзвичайно важливим є зауваження, що ні веснянки, ні інші обрядові пісні не вказують на те, що процес персоніфікації в українському обрядовому фольклорі календарного циклу дійшов до ступеня створення завершених і чітких політеїстичних уявлень і образів [3, 47]. Дівчину, яку виділяли в хорі як "матір", протягом дійства могли заступати інші учасниці.

Проблемним моментом у вивченні і розумінні поезії весняного циклу є здрібнілість обряду виконання: якщо раніше це було колективне дійство, в якому брав участь увесь рід, то пізніше воно перетворилось на обряд, що виконується окремими групами: дітьми, молоддю, сім'єю, ін., що призвело до остаточної відірваності від "виробничої основи". Така невиразність внутрішніх відношень обряду і словесного супроводу утруднює з'ясування їх походження і побутування.

На думку В.П.Петрова, кожен обрядовий цикл починався кликанням (предків, весни, Морозу і т.д.). Цей факт підтверджує наявність звернення-кликання й у веснянках. Цікавою є тенденція, закликаючи весну, звертатися до птахів: жайворонка, ластівки, гоголя, ремеза: "Ой вилинь, вилинь, гоголю, винеси літо з собою" [2, 259]. Однак, пояснення тому має досить практичний характер. Справа в тому, що птахи у календарно-обрядовій поезії весняного циклу виступають не символічними провісниками весни, але безпосередніми носіями тепла. Причому це відповідає прямому сенсу обряду: "весна ототожнювалась з птахом, і уявленням=образом весни виступав як нерозчленований уявлення=образ весни=птаха" [3, 40]. Імітація є ідентифікацією.

Концептуальним положенням фольклористичних поглядів В.П.Петрова є родоцентричність. Учений вважав, що всі обрядові дії звернені до померлих родичів, оскільки саме вони за уявленнями первісної людини, вирішували її долю. Від волі предків залежало благополуччя нащадків. Тому кожне свято було родовим, в ньому брав участь увесь рід: померлі, живі і ненароджені [2, 259]. Підтверджує це й одна з назв русального свята, яке в літературі часто пов'язують із святом троянд у дав. римлян – dies rosarium. На думку В.П.Петрова, ясність у тлумачення цієї назви вносить дублетна номінація "русальний" – "мавський Великдень". Мавка (нявка) – від ст.-сл. "нав" – мрець, небіжчик. Тому, за прямим значенням, нав'є свято було святом померлих. У процесі християнізації слово "нав'я" втратило первісне значення і набуло іншого відтінку. Мавками почали вважати померлих неприродною смертю.

Loading...

 
 

Цікаве