WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Східні впливи в билинах та методи їх досліджень наприкінці ХІХ ст. - Реферат

Східні впливи в билинах та методи їх досліджень наприкінці ХІХ ст. - Реферат

  • розподіл шляхом порівняння оповіді епосу на основні (первісні), і вторинні (пізніші), порівняння основних оповідей з іншими фольклорними жанрами того ж середовища, в якому був записаний епос;

  • виділення мандрівних елементів у змісті епосу;

  • тільки одночасно з цим чи потім порівняння оповіді певного епосу зі схожими оповідями інших народів з метою визначення причин цієї схожості і для з'ясування складових елементів епосу. При цьому дослідник застерігає, що іноді схожість може виникати і незалежно від запозичень.

Автор "Экскурсов.", на думку М.Дашкевича, не раз відступав від історичного методу, схиляючись до теорії запозичень, дещо видозмінюючи гіпотезу В.Стасова про вплив східних оповідей на епос давньої Русі (зокрема, про проникнення деяких іранських мотивів у наш епос через половецьке середовище). Хоча В.Міллер визнавав переваги порівняльного методу у відновленні епічних сюжетів, що зазнавали спотворень внаслідок усної передачі, М.Дашкевич зауважує, що, використовуючи "порівняльний метод, необхідно пам'ятати суть і правила цього методу..., які були сформульовані акад. Ф.І.Буслаєвим в його "Отзыве о сочинении В.Стасова "Происхождение русских былин" [9, 76]. Отже, за Ф.Буслаєвим, "порівняльний метод видобуває із порівняння споріднених національностей спільні для них усіх основи в мові, переказах, віруваннях і побуті, і потім вирізняє індивідуальні характеристичні особливості, які розрізняють між собою всі ці національності внаслідок самостійного історичного розвитку кожної з них окремо" [10, 3]. Факти, які розкрила тодішня наука, не давали підстав у принципі цілком заперечувати можливість проникнення в билинний епос і впливу на нього східних переказів, але, підкреслював М.Дашкевич, "по-перше, необхідно наукою довести те й інше в кожному окремому випадку, а, по-друге, вся справа в обсязі і значенні східного впливу, якби він був доведений" [9, 78 ].

На відміну від В.Міллера, М.Дашкевич вважав, що вплив пісенного епосу одного народу на епос іншого можливий тільки при тісному співіснуванні одного народу з іншим, як було у випадку франків та інших германських племен з галлоримлянами.

Джерело самобутності В.Міллер вбачав переважно в традиційних прийомах епічного складу. М.Дашкевич наголошує, що в епосі є важливим і патріотичні чи моральні ідеї, які надають йому душу і мають іноді першорядне значення. Погоджуючись, що мандрівні оповіді є в руських билинах, як і в епосі інших народів, М.Дашкевич підкреслює, що важливим є те, "як вони застосовуються до загального змісту, важливий колорит, отриманий ними, духовне надбання народності, внесене в них, і місце, яке належить їм у загальному складі нашого епосу [9, 83]. Епічні епізоди, які мають аналогії у східному епосі, на його погляд, мають значення другорядне, є вплетенням у зміст билин чи нашаруванням.

М.Дашкевич приєднується до думки дослідників, які вважали, що вказування на запозичення ще не пояснює виникнення епічних оповідей: на його переконання, потрібно розкривати насамперед внутрішні підстави запозичень, а В.Міллер переважно вказував на суто зовнішні факти генези билин. Щодо схожості деяких руських сказань з іранськими, то М.Дашкевич підтримує погляди О.Веселовського, за якими вони можуть бути тільки у значенні споконвічної єдності епічних мотивів, до яких народна фантазія продовжувала звертатися вільно і незалежно, як тільки на поверхню історії виринала риса, якій було зручно виразитися у готовій епічній формі.

Рецензент схвалює поєднання порівняльно-історичного методу з історичним, до якого іноді (зокрема в етюді про Добриню) вдається В.Міллер. "Історичною критикою повинно взагалі починатися дослідження стержня билинної оповіді, очищеного від нашарувань і епічних прикрас, і тільки врахувавши чи повністю усунувши історичну основу, дослідник може шукати інші джерела" [9, 95].

І водночас він застерігає від методу зіставлення окремих мотивів, до якого автор "Екскурсів" звертається, зокрема, для підтвердження спорідненості Іллі Муромця з Рустемом. Для того, щоб поставити певні оповіді в генетичний зв'язок, вважає М.Дашкевич, необхідні збіги порівнюваних оповідей не тільки в схемі і плані, а й у дрібних подробицях, не зважаючи на які, дослідник не може бути цілком упевненим у спорідненості фабул. "Спорідненість переказів тільки в деяких частинах і частковостях, чи в загальній схемі не має вирішального значення, бо може віднаходитися досить легко. Надаючи їй значення, можна зі зручністю робити найрізноманітніші зближення. Застосовуючи саме такий метод, і робили до цього часу багато помилок в побудовах і висновках, що відзначалися довільністю" [9, 103].

Таким чином, питання, яке зачепив В.Міллер, на думку рецензента, могло бути вирішене після порівняльного розгляду не тільки східних і кавказьких, а й інших паралелей до руського епосу.

Сучасні археологічні дослідження показали, що культура кочових народів має дуже глибокі корені, а за своїм розвитком суспільство степовиків досягло звичайного для народів середньовічної Європи рівня, наближаючись до феодалізму [11]. Саме ця схожість суспільно-культурного рівня давала можливості запозичення як у сфері побуту, так і фольклору. У зв'язку з цим помітні спроби принизити значення поглядів М.Дашкевича на противагу В.Міллеру.

Так, зокрема, робить Р.Ліпец у нарисі про книжку В.Мілера, оцінюючи рецензію М.Дашкевича як "небажання вчених реакційного напрямку визначити можливість культурного спілкування між руськими і кочівниками Азії" [12, 90], характеризуючи його як вченого, що "ніколи не стояв в авангарді російської науки" [12, 90], пише, що він "показав себе в цьому відгукові не з кращого боку як за тоном критики і загальним напрямком висловлювань, так і за точністю фактичних тверджень. В рецензії відобразилась насамперед недовіра в саму можливість для руських щось запозичувати в південних сусідів-кочівників" [12, 88]. Авторка статті називає відгук М.Дашкевича багато в чому суперечливим (бо він і схвалює В.Міллера, і заперечує його висновки), відчуває в рецензії пристрасні ноти особистої образи, прагнення довести, що "він у чомусь випередив Міллера і що той применшив його внесок унауку" [12, 90]. Серйозними вона вважає тільки сумніви М.Дашкевича про надійність зіставлень ознак схожості в фабулах чи деталях окремих переказів. Автор віддає перевагу інтуїції В.Міллера над емпіризмом його рецензента, наводячи приклади з розвитку сучасної науки, яка виявила багатство епосу тюркомовних народів, компонентом етногенезу яких були печеніги, тюрки і половці.

Сумніви М.Дашкевича нам видаються зрозумілими: з одного боку, тодішня наука не мала достатньо даних для з'ясування міжнародних впливів, а з іншого боку, він, як учений, стояв на засадах європоцентризму, (про що сам заявив у передмові до "Романтики Круглого Стола в литературах и жизни Запада" (1890) [13, 1]. Для нас важливим є застосування порівняльного методу обома науковцями, який був неоднаковим: гіпотетичним, частковим у В.Міллера, і обережним, ґрунтовним, таким, що бере до уваги насамперед ідейну, внутрішню суть творів — у М.Дашкевича. Проте ідеї обох вчених сприяли розвиткові порівняльного методу та відображали його теоретичні проблеми.

Отже, порівняльні дослідження для виявлення східних впливів у билинах здійснювали представники і міфологічної школи та культурно-історичної школи, і прихильники теорії запозичень та теорії самозародження. Виявлення спільних чи запозичених елементів переростало у важливішу проблему: потрібно було з'ясувати, у чому полягала оригінальність української народної словесності у сприйнятті, засвоєнні і перетворенні східного матеріалу.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Пыпин А.Н. [Рецен.] Иранские источники русской былины Всеволода Миллера. Экскурсы в область русского народного эпоса I–XIII. – М., 1892 // Вестник Европы. – 1892. – №6. – С.702–741.

  2. Миллер В. О сравнительном методе автора "Происхождения русских былин" // Беседы в обществе любителей русской словесности при Московском университете. – Вып.3. – М., 1871. – С.161–172.

  3. Миллер В. Экскурсы в область русского народного эпоса, I–VIII. – М., 1892. – 232 с.

  4. Драгоманов М. Новий погляд на великоруський богатирський епос Влад. Стасова // Розвідки про українську усну народну творчість. – Л., 1906. – Т.ІІІ. – С.1–13.

  5. Майков Л. О былинах Владимирового цикла. – СПб., 1863.

  6. Веселовский А. Славянские сказания о Соломоне и Китоврасе и западные легенды о Морольфе и Мерлине. – СПб., 1872. – 350 с.

  7. Веселовский А. Южнорусские былины. III–IX // Сборник ОРЯС. – Т.XXXVIII. – №3. – CПб., 1884. – 68 с.

  8. Стасов В. Происхождение русских былин. Собрание сочинений. – Т.ІІІ. – СПб., 1894. – 949 с.

  9. Дашкевич Н. Разбор сочинения В.Ф.Миллера. "Экскурсы в область русского народного эпоса, I–VIII" // Отчет о 36 присуждении наград гр. Уварова. – Записки Императорской Академии наук. Историко-филологический отдел. – Т.1 – 1895. – №2. – С.71–112.

  10. Буслаев Ф. Отзыв о сочинении В. Стасова "Происхождение русских былин". – СПб., 1869. – 59 с.

  11. Неклюдов С.Ю. Исторические взаимосвязи тюрско-монгольских фольклорных традиций и проблема восточных влияний в европейском эпосе // Типология и взаимосвязи средневековых литератур Востока и Запада. – М.: Наука, 1974. – С.192–274.

  12. Липец Р.С. Идея восточных влияний в былинах (книга В.Ф.Миллера "Экскурсы в область русского народного эпоса") // Очерки истории русской этнографии, фольклористики и антропологии. VI. – Т.102. – М.: Наука, 1974. – С.69–95.

  13. Дашкевич Н. Романтика Круглого Стола в литературах и жизни Запада. – К., 1890. – 326 с.

Loading...

 
 

Цікаве