WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Східні впливи в билинах та методи їх досліджень наприкінці ХІХ ст. - Реферат

Східні впливи в билинах та методи їх досліджень наприкінці ХІХ ст. - Реферат

Східні впливи в билинах та методи їх досліджень наприкінці ХІХ ст.

Давньоруські билини були текстами, що якнайкраще свідчили про те, що історія кожної національної культури є водночас історією її зв'язків з культурами інших народів. Їх називали неоднаково: "билини", "богатирські пісні", "старини", "історичні пісні". Навколо них точилися дискусії про місце їх складання: Київська Русь (Л.Майков), Київська і Галицько-Волинська Русь (М.Дашкевич), Московське царство (М.Халанський), Новгород (Вс.Міллер, пізніше він визнаватиме батьківщиною билин Московську Русь), неоднозначними були спроби приурочити їх до якогось часу, по-різному намагалися встановити середовище, в якому вони створювалися.

Билинознавство кінця ХІХ ст. певним чином перебувало в хаотичному стані. Дослідники постійно накопичували порівняльні дані, але у багатьох розвідках не було строгого методу, зіштовхувалися різні теорії і гіпотези. Учені часто не з'ясовували загального процесу виникнення билинних епосів, або не повно і однобічно відбирали дані з порівнянь. Підшукування паралелей і окремих схожих мотивів чи групи мотивів не призводило до надійних результатів, оскільки паралелі і схожості не розкривали процесу створення билин.

Мета статті – показати, як наука наприкінці ХІХ ст. різними шляхами підходила до виокремлення в билинному епосі впливів фольклору інших народів, зокрема східних, і яку роль у цьому відігравали порівняльні дослідження.

Першим послідовно виклав теорію східних зв'язків давньоруського фольклору В.Стасов, хоч окремі порівняння робилися і до нього. Його праця "Походження російських билин" (1868) мала гучний резонанс у науковому світі, хоча пізніше О.Пипін стверджував, що дослідження В.Стасова "по-перше, безсумнівно змусили строгіше озирнутися на попередні тлумачення нашого давнього епосу, зробили помірнішим запал міфологів і сприяли усуненню сентиментальних і алегоричних теорій. По-друге, вони вказували на бік справи, яка хоч і не була самим автором розв'язана, але в будь-якому випадку вимагає уваги" [1, 702].

В.Стасов, досліджуючи східні епоси, приділив велике значення відображенню в них не тільки конкретних історичних обставин, а й побутових реалій (особливо культу коня). Здійснюючи текстологічний та історичний аналіз, він доводив, що найбільшою є схожість билин з кочовими епосами сусідніх народів Південного Сибіру і Середньої Азії, а не з давньоруським і давньоіранським епосами. З цього він робив висновок, що можна говорити і про пізніші запозичення, а не тільки про спільні індоєвропейські витоки епосу.

Історичну школу в російській фольклористиці очолив у 80-х рр. В.Міллер, який критикував працю В.Стасова через недосконалість його методологічних прийомів і різні фактичні натяжки [2]. Але його заперечення не стосувалися основної передумови В.Стасова про можливість східних впливів, яку він визнавав і тоді. Через двадцять п'ять років В.Міллер використав працю В.Стасова для доказів доцільності виявлення східних паралелей до билин. Не варто забувати, підкреслював він, що руський народ протягом багатьох століть перебував поруч з тюркськими племенами, "в найтісніших стосунках, військових і мирних, що цілі сторінки наших літописів наповнені звістками про східних кочівників, і багато билин розповідають про боротьбу з татарами, і тому дослідник, що шукає відображення історії в нашій билинній творчості, саме через ці вказівки повинен шукати в ній і слідів тісного зв'язку Русі зі Сходом, і ознайомитися з характером і змістом епічних оповідей наших сусідів" [3, 231]. "Не заходячи так далеко, як зайшов В.В.Стасов, – писав він, – ... все ж потрібно віддати належне цьому обдарованому дослідникові в тому, що він в деяких рисах нашого епосу з'ясував тюркський вплив" [3, 217], і не ігнорувати "тих небагатьох, але надійних... результатів досліджень, якими наука йому зобов'язана" [3, 217]. Нагадаємо, що погляди В.Стасова на походження билин підтримав М.Драгоманов, заперечуючи слов'янофільські тенденції в науці про фольклор [4].

О.Пипін в рецензії на "Экскурсы.", порівнюючи погляди В.Міллера і В.Стасова, відзначав, що "протидію у міфологів викликала не тільки східна гіпотеза, розроблена обома вченими, а й взагалі історичний підхід до епосу" [1, 704]. Варто згадати, що погляди "міфологічної школи" в фольклористиці поставила під сумнів ще монографія Л.Майкова "О былинах Владимирова цикла" (1863). Не заперечуючи присутності міфологічних елементів у билинах, він вважав їх формуючим началом історичні перекази. На основі аналізу історичних даних, що містяться у билинах, і їх співвідношень із історичними доказами, Л. Майков визначив місце і час створення руського епосу. У цьому він опирається на тезу, запропоновану у фольклористиці Форіелем і Вілльмарке, формулюючи свій висновок так: "Взагалі народний епос за своїм утворенням завжди сучасний події, яку він оспівує, або ж живому враженню цієї події на народ" [5, 22]. У цій праці він ретельно зіставив билини з дійсністю Київської Русі, вказав і на впливи (переважно в сфері матеріальної культурі), які йшли з інших країн (зокрема, і зі Сходу).

"В пошуках епічних запозичень і зв'язків із суміжними степовими кочовиками, – писав О.Пипін, – В.Стасов з його порівняльним методом, до якого люди науки поставились із дивною недружелюбністю, вперше відкривав можливість справжнього пояснення питання. Міллер же, стояв усе... на твердішому історичному ґрунті, ніж міфологи, вірі поясненні подробиць давньоруського епосу, ... вченим була безсумнівно вказана одна з його дійсних сторін і розкрилися багато цікавих рис давньоруського побуту і давньої народної поетичної творчості" [1, 742].

В "Экскурсах." В.Міллер часто звертався до висловлювань О.Веселовського, підтверджуючи ними свою концепцію. Щоправда, східна проблема в фольклорі не була для О.Веселовського основною в його наукових інтересах, він не вважав себеорієнталістом [6, VII]. Вчений доводив, що "народний епос кожного історичного народу за необхідністю міжнародний" [7, 68], хоча й підкреслював, що про запозичені перекази, які ввійшли до складу билин, можна говорити тільки як про "випадкові матеріали, які пішли на його створення" [7, 401] і творчо переопрацьовані, згідно народному характеру руського епосу. В.Міллер, стверджуючи що спілкування Русі з тюрками було не тільки вороже, а й мирне, наводить висловлювання О.Веселовського: "При такому зближенні народностей легко уявити, що в нас не тільки співали пісень про половців, але й вторили пісням половецьким... Уривок половецьких пісень чи переказів, які відгукувалися ароматом степу, зберігся в нашому літописі під 1201 роком" [3, 372]. Обстоюючи неминучість культурного спілкування між народами, зокрема і в царині епосу, В.Міллер наводить слов.Веселовського а Опро міжнародний характер народного епосу на підтвердження своєї думки: "Кожен, хто знайомий з історією культури, добре знає, що багато того, що визнається національним (підкреслення автора — Г.А.), зовсім не передбачає туземності свого походження чи винаходу" [3, 225].

В.Міллер вказує на закономірність дотику епіки осілого населення з епікою кочівників, що відповідала "географічним і історичним умовам" [3, 225], серед яких розвивався епос. "Тісний зв'язок східноруського населення з кочівниками мав такі величезні історичні наслідки, так глибоко відобразився на матеріальному боці російського побуту, що було б абсурдом не визнавати такого ж відображення його на духовному боці російського побуту і насамперед на пам'ятках народної творчості" [3, 217].

Варто підкреслити, що, досліджуючи східні компоненти билин, В.Міллер не заперечував наявності визначального, національного ядра в них: "Звичайно, істинна самобутність нашого епосу не зазнає ані найменших збитків, скільки б запозичених сюжетів у ньому не вказали дослідники. Потрібно пам'ятати, що засвоєння чужого матеріалу для народу можливе тільки за умов його радикального переопрацювання на свій лад. Наш же народ мав уже досить рано настільки багатий билинний епос, настільки тверді традиційні прийоми епічного творення, що все чуже, що в нього проникало, переливалось уже в готові форми народного складу, набувало печаті народності і швидко ставало рідним набутком. Ця сила народності... не потребує ні багатослівних пояснень тих осіб, які беруть на себе привілей на якесь виняткове розуміння народного духу, ні захисту проти замаху тих дослідників, які, розглядаючи наш билинний матеріал з порівняльно-історичної точки зору і знаходячи в ньому деякі запозичення зі сходу, півдня, півночі, нібито применшують значення нашої народної творчості" [3, 232]. Це принципово відрізнялося від теорії В.Стасова, який стверджував, що "билини не містять в корінній своїй основі нічого руського" [8, 14].

Як бачимо, погляди В.Міллера були досить-таки суперечливими: з одного боку, він надавав східним елементам в давньоруському епосі особливого значення, хоча додавав, що "не будемо шукати оригіналів (билин — Г.А.) виключно на Сході" [3, 23], з іншого — визнавав самобутність епосу, незважаючи на вказані дослідниками запозичені сюжети в ньому.

Праця В.Міллера, на думку М.Дашкевича, якому Російська академія наук доручила прорецензувати монографію, якраз і була прикладом застосування спершу заперечуваної, а тепер відродженої теорії східного походження билин В.Стасова. Заслугою В.Міллера рецензент вважав те, що автор узяв до уваги загальні закони і процеси виникнення національних епопей, зважав на інші думки про походження епосу, і головне, — застосовував не один, а кілька прийомів аналізу. "Автор приєднується то до одного, то до іншого... із методів дослідження билинного епосу і результатів цього дослідження, і створив у цілому нову струнку теорію походження наших билин" [9, 86]. Розгляд книги В.Міллера, на його думку, дає прекрасний матеріал для порівняльної оцінки методів, за допомогою яких досліджуються билини.

Погляди М.Дашкевича на питання походження билин були іншими. Основну ідею автора "Екскурсів" — з'ясування впливу східних іранських оповідей на давньоруський епос, він вважав однобічною, бо, всупереч суті билинного епосу, той дотримувався переважно теорії запозичень, тільки іноді звертаючись до встановлення історичної основи билин: "Теорії історична, міфологічна, запозичення, самостійно виникаючих аналогій в різних епосах, не вичерпують і не з'ясовують усіх явищ зародження і розвитку билинного епосу, навіть якби застосовувалися для пояснення його всі разом" [9, 74].

Основу і вихідний пункт билинного епосу М.Дашкевич вважав історичними як у вузькому значенні відштовхування первісних пісень від якоїсь історичної особи чи події, так і в широкому значенні зображення побутової картини, яка мала зв'язок з життям середовища, в якому створюється і розвивається епос. Але історична і побутова основа епосу, на думку М.Дашкевича, набуває часто шаблонних форм, ускладнюється поетичними мотивами чи деталями, поширеними у всьому світі: вони часто вплітаються в епос не тільки внаслідок прямого запозичення, але й несвідомо, завдяки асоціації уявлень чи запасу вироблених людством "мандрівних" фабул. Окрім того, в середовищі, в якому створюється й існує епос, функціонують, окрім історичних пісень, інші жанри усної народної творчості, які так чи інакше дотичні з сюжетами билинного епосу; ці оповіді також можуть легко потрапити до нього. Нарешті, можуть проникнути в нього і деякі дані з літературних і взагалі книжних джерел, своїх і чужих. Усі ці умови і складники, на думку М.Дашкевича, повинен врахувати дослідник билинного епосу. Автор рецензії пропонує таку схему вивчення епосу:

Loading...

 
 

Цікаве