WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Старозавітна повістева притча - Реферат

Старозавітна повістева притча - Реферат

Найвидатнішою якістю Рути була готовність відмовитися від благ: вона полишила все, що було для неї дорогим – батьківщину, сім'ю, друзів, власну культуру, – все те, що було її сутністю, для того, щоби піти за Неомою до Ізраїлю і залишатися вірною їй та її народові, а також її Богові. Вірність Рути відрізняється від вірності Орфи, яка дозволила переконати себе відмовитися від своєї "відданості", власне, продемонструвала приклад мирської печалі, жаль, який не призвів її до справжньої вірності і до докорінних змін, які повинні були за цим настати. Рута ж була правдиво і цілковито відданою і була готова заплатити за цю відданість відмовою від усього того, що було цінним у її житті, абсолютно відмовилась від егоїзму власних бажань і продемонструвала не словами, а ділом покору новій долі. Коли Неома і Рута прибули до Вифлеєму, Рута взяла на себе повноту піклування про свою свекруху і пішла особисто збирати колоски (у давньоєврейському тексті вживається дієслово, що перекладається саме як "збирати колоски"), тобто скористатися результатами чужої праці. Це упереджає принцип того зв'язку, згідно з яким християни пов'язані з Христом, як це викладено у Притчіпро сіяча [Мат., 13], де Христос говорить про те, що гарний ґрунт – це той, куди впало зерно істини, той, хто може зібрати плоди Його зусиль.

Збирати колоски – справа нелегка, особливо коли женці ретельно обжинали поле. Окрім того, молода жінка, а тим більше чужоземка, могла стати об'єктом глузувань, існувала також небезпека насильства. Але Вооз, як пізніше Месія, стає на захист жінки і велить женцям залишати більше колосків, щоб зусилля Рути були винагороджені.

Дивує те, наскільки Рута була сміливою і впевненою жінкою. У ті часи шлюб був завчасно обумовленою угодою, а чоловіки мали беззаперечне право самі вибирати собі дружину. Тобто, навіть важко уявити собі ситуацію, у якій опинилася Рута: вона була бідною збирачкою колосків, чужоземкою, нечистою неіудейкою і походила з культури, яка була нижчою за культуру будь-якого із служників Вооза. Але в неї вистачило сміливості просити Вооза – багатого, шанованого землевласника – одружитися на ній. Це свідчить про її довіру до Неоми, яка вбачала у цьому Божий промисел. Цілком очевидно, що Вооз таким чином визнав Руту рівною собі, адже він за законами левітів просто не мав права одружитися з тією, яка була нижчою за нього самого.

Книга Рути – невелика за розміром – має глибокий зміст: ця чуттєва розповідь свідчить про те, що людина та її доля визначається не походженням, не національною приналежністю. Все визначається душею, і всі рівні перед Богом, кожній людині відкрито шлях до Бога через вірність і відданість.

Книга Естери чи не єдина у СЗ, де немає жодної згадки про головного персонажа Вічної Книги – Бога. Книга розповідає про єврейську дівчину, яка стала перською царицею, і про її двоюрідного брата, Мардохея, який врятував життя цареві. Крім того, Книга оповідає про підступного Амана, про його задум знищити усіх євреїв у перській імперії, і про те, як його задуми не вдалися.

Деякі теологи й літературознавці вважають, що ця Книга має настільки плотський зміст, що було б святотатством згадувати в ній ім'я Бога. У Книзі немає жодного позитивного (шляхетного) героя. Цар Артаксеркс – хтивий тиран. Естера, у гонитві за владою та багатством, готова стати однією з численних царських наложниць. Вона перемагає завдяки не силі характеру чи особливих заслуг, а просто з причини своєї фізичної вроди. Вона ховає своє походження, безжалісна до переможеного ворога [Ест., 7, 8-10]: вона не тільки вимагає цілковитої безпеки для євреїв, але й настояла на тому, щоб вони мали змогу напасти на своїх ворогів, розправились з їхніми жінками та дітьми і пограбували їхнє майно [Ест., 8, 11; 9, 2-10]. Але й цього їй замало. Вона добивається того, щоб синів Амана повісили, і щоб євреям надали ще один день для розправи над язичниками, які проживали у Сузах [Ест., 9, 13-15]. Єдина риса її характеру, яка хоча б частково виправдовує її, це вірність власному народові і хоробрість, яку вона виявила у спробі врятувати євреїв від загибелі [Ест., 4, 16]. Мардохей готовий ризикувати життям двоюрідної сестри заради інтересів євреїв [Ест., 2, 8], він підмовляє її приховати від чоловіка свою віру [Ест., 2, 10, 20] і допомагає Естері вчинити криваву помсту [Ест., 8, 9]. Про все це автор оповідає з неприхованим захопленням.

З моральної точки зору Естера далеко не відповідає загальним вимогам СЗ, але виникає питання: чому ця Книга включена до Канону, де в ній Бог? Інколи сприймають Книгу Естери як алегорію: нібито Бог присутній у цій Книзі в образі Мардохея. Однак така інтерпретація надто суб'єктивна і не може сприйматися серйозно. Вірогідніше за все сприймати Книгу Естери як Книгу про Боже провидіння. А це означає, що Бог з любов'ю скеровує хід історії на виконання своїх праведних цілей і задумів. У Бога немає непорозумінь або ж випадковостей. Головна думка Книги полягає в тому, що навіть коли Ізраїль забуває про Бога, Господь завжди пам'ятає про свій народ. Автор навмисне виключив ім'я Бога з тексту Книги так само, як тогочасний Ізраїль виключив Бога із свого життя. Бог у Книзі Естери – не символ і не алегорія, навпаки, незгадка про Бога – це усвідомлено використаний автором літературний засіб, за допомогою якого він демонструє, що навіть тоді, коли ми забуваємо про Бога, Він продовжує невпинно піклуватися про нас. Відсутність Бога на сторінках Книги Естери пов'язана з тим, про що Бог попереджав синів Ізраїлю ще у Книзі Второзаконня: "Я ж цього дня зовсім сховаю своє лице за все те зло, що він його накоїв, що звернувся до іншихбогів" [Втор., 31, 18]. Цей вірш пророкує те, як саме Бог заховає своє лице від непокірливого народу Ізраїлю саме у період часу, описаний у Книзі Естери. Це підтверджується хоча б тим фактом, що слова "Естера"5 і "заховання" (Бога) давньоєврейською мовою звучать ідентично. Власне, Книга Естери оповідає про те, як Бог зберіг євреїв від знищення, і зробив він це з єдиною метою – зберегти родовід Авраама, від якого повинен народитися Месія.

Той же гуманний пафос властивий іншій Книзі СЗ – Книзі Йони. В християнському каноні Книга зарахована до пророчих книг, однак за жанром ця Книга не має жодного стосунку до жанру пророчої літератури, оскільки кардинально різниться від пророчих книг як за стилем, так і за проблематикою. Вона розказана з легкістю і вишуканістю, яка невластива пророчій літературі як такій. До того ж Йона не є автором Книги, він є її головним персонажем, а єдиною пророчою фразою є власне сім слів тексту Книги: "Ще сорок день і Ніневія будезруйнована" [Йон, 3, 4]. Пророк Йона жив у Галілеї у період правління ізраїльського царя Єровоама Другого (сер. VІІІ ст. до н.е.) і на заклик Бога йти проповідувати покаяння до столиці Ассирійського царства Ніневії відмовляється це зробити, оскільки Ніневія була ворогом Ізраїлю і якщо в результаті навернення вона буде збереженою, то лишиться постійною загрозою для його батьківщини. Йона вирішує ослухатися Бога і відпливає морем на фінікійському човні до узбережжя Іспанії, щоб проповідувати там. Однак спроба втекти від Божого промислу є марною: корабель утрапляє в страшенну бурю. Пасажири і моряки – почали молитися про спасіння кожен своєму богові, а пророк Йона у той час міцно спав. Така поведінка здивувала капітана і він розбудив Йону, кажучи: "І підійшов до нього головний над моряками та й каже: "Як тобі спати? Вставай, візви до твого Бога, може він зглянеться над нами й ми не загинемо" [Йон, 1, 6]. Взагалі язичники в Книзі представлені значною мірою позитивно, як на кораблі, так і в самій Ніневії, більш позитивно, ніж сам пророк. Адже саме язичники почали молитися у той час, як Йона спав, саме вони пізніше щиро розкаялися за гріхи у Ніневії, вони прості і зрозумілі перед Богом, тоді як образ пророка складний і суперечливий. Йона встав, побачив неминучу загибель і усвідомив усю свою провину перед Богом і добровільно пропонує викинути себе в море, оскільки саме він є причиною страшної бурі – гніву Господнього. Та історія пророка не завершилася його загибеллю у морі: Бог дав повеління великій рибі (грецький переклад дає варіант "великий кит") проковтнути пророка: "І пробув Йона в нутрі риби три дні й три ночі" [Йон, 2, 1]. Глибокою скорботою наповнилося серце Йони, його жахала безодня, що відділяла його від усього світу – і він звернувся з молитвою до Бога, у якій все своє уповання поклав на нього. Молитва Йони [Йон, 2, 3-10] – один з неперевершених ліричних текстів СЗ, у якому емоційне напруження межує з непереборною вірою і покаянням, котре змінює свідомість людини. І віра Йона справдилася – через три дні, за велінням Господа, риба викинула його на сушу. І тут Йона вдруге отримує наказ від Бога йти до Ніневії [Йон, 3, 1-2], і тепер він уже навіть не думає тікати від Господнього лику – він вирушає в путь. З хвилюванням вступає Йона до знаменитого міста, щоби проповідувати там покаяння, яке він сам пережив. Обходячи місто він вигукує: "Ще сорок день, і Ніневія буде зруйнована" [Йон, 3, 4]. Грізна проповідь пророка справила на жителів ассирійської столиці сильне враження: "І повірили ніневитяни Богові: оголосили піст і понадягали веретища, від найбільшого до найменшого" [Йон, 3, 5]. Покаяння ніневитян було таким сильним та щирим, що Бог "роздумався щодо лиха, яке був погрожував їм учинити, – і не вчинив його" [Йон, 3, 10]. Йона страшенно засмутився, що його пророцтво не збулося, йому було нестерпно виступати у якості лжепророка, який проповідував від свого імені, а не від Божого. І він звернувся до Бога з докором, намагаючись навіть виправдати свою попередню втечу. І знову Господь дає Йоні наочний урок – він показує всю нікчемність його дрібного себелюбства. В очікуванні виконання пророцтва над Ніневією пророк вийшов з міста і намагався сховатися від нестерпної спеки: і ось, за велінням Господа, над його головою з неймовірною швидкістю виросла невідома рослина (вважають, що це була єгипетська рицина, яка відзначається швидкістю зростання і досягає п'ятиметрової височини), яка дала густу тінь. У цій прохолоді Йона проспав цілу ніч, але наступного ранку, коли настала спека, рослина, підточена черв'яком, швидко усохла. І знову сонце спопеляло беззахисну голову пророка, який у знемозі став благати у Бога смерті. Урок Бога полягав у тому, що коли Йона так жалкує про рослину, яка виросла без його трудів, то ". мені б то не жаль було Ніневії, великого міста, в якому живе більше ста двадцяти тисяч душ." [Йон, 4, 11].

Loading...

 
 

Цікаве