WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Поетика Олександра Стешенка - Реферат

Поетика Олександра Стешенка - Реферат

Поетика Олександра Стешенка

Ім'я поета Олександра Стешенка пов'язане передусім із Запорізьким краєм. Його поетичний доробок не дуже великий. Перша збірка „Є така любов" (1962), друга – „Літо в долонях" (1965), третя – „Громовий острів" (1972), публікації в газетах і журналах і четверта, ювілейна „Вибране. На березі думок" (1999). Творчість О.Стешенка достатньо не досліджена. Це переважно окремі відгуки, рецензії на ту чи іншу поетичну збірку, ювілейні статті його побратимів по перу, зокрема В.Лісняка, І.Пуппо, П.Ребра, М.Лиходіда, Г.Лютого, А.Рекубрацького, зрідка – статті літературознавців (Є.Прісовський, О.Моторний). ґрунтовне дослідження ще попереду.

Аналізуючи поезію О.Стешенка, передусім визначимо її основні мотиви та окреслимо найголовніші складові її поетики, опираючись насамперед на збірку „Вибране. На березі думок".

Уже в ранній поезії вияскравлюється натурфілософська концепція О.Стешенка. Його ліричний герой сприймає світ через бачення природи. Митець створює образ романтичного і самотнього мрійника, душа якого вболіває за всіх і молить:

Дай, Боже, відчувати кожному,

Коли є дощ, сльоза, і є гроза [7, 85].

В.Довбиш, автор передмови до збірки вибраного О.Стешенка „На березі думок", зауважує: „Олександр Стешенко – лірик, але позбавлений сентиментальності. Він ніколи не виступає у ролі моралізатора. Коріння його поезії глибинні, побудовані на найкращих моральних думках високої духовності. І це відізвалося не стільки в мові, яка несе певну філософічність, а в самій драматургії поетичного мислення, психологізмі підтексту йоговіршів" [1, 4-5].

Збірка О.Стешенка „Вибране. На березі думок" побудована за ідейно-тематичним принципом. В основу її покладено саморух духовного життя ліричного героя: медитації на лоні природи („Червень зеленого сонця", „Весну люблю", „Вечір висмикує з яворів", „Коли зорі м'який рожевий пензлик", „Черемха", „Сказала осінь", „Я знову в травні юний, як весна...", „Морські троянди", „В синім травні"), роздуми на культурологічні теми („До вінка Кобзареві", „Зачах мій друг, втомився, одзвенів", „День поезії в Карелії"), осмислення феномена пристрасті, оспівування кохання („За синьооким берегом Дніпра", „Ще відтоді, як ти поїхала"), родинні мотиви („Сестрі", „На Батьківській могилі", „Мій син в степу", „Братові", „Телесики"), осмислення своїх коренів і витоків, уболівання за долю України, рідну землю („Україні", „Яворовий вершник", „Русин"), звеличення образу Жінки, Матері, зокрема біль за втратою Мами (поема „Марія", „Вечір висмикує з яворів"), почуття світлої пам'яті про тих, хто загинув за рідний край у роки громадянської і Великої Вітчизняної воєн („Невмирущі", „Левкова липа", „Аронів сад", „Проходять солдати", „В день Перемоги"), почуття ностальгії за дитинством („Листи до вчительки", „Навезли кавунів", „Село союзне", „Молозиво"), захоплення чесною працею трударів („Рибалка", „Бакенщик", „Добро", „Колоски", „Сторож", „Засурський мотив", „Сіль").

Стрімкий озонний вітер сучасності перегортає сторінки недавньої історії, відмітаючи художньо безпорадний, пропагандистський мотлох, продукований „інженерами людських душ" на замовлення більшовицького режиму. Не збідніє наша літературна нива від того, що на ній засихає і щезає бур'ян, яким засмічували людські душі, сіючи зневагу до чесної вільної праці, до історичної пам'яті народу, його гідності й честі, до батьківської мови й народних традицій. Духовна криниця повинна бути чистою, бо вона живить нове покоління, якому судилося утверджувати незалежну Україну. До цього життєдайного чорноземного пласта нашого письменства належить творча спадщина і О.Стешенка – поета справді народного.

Пізнати художника слова – це означає вловити домінанту його душі, яка розкривається нам тоді, коли беремо творчий доробок у всій повноті й цілісності, різноманітті мотивів і сердечних барв, з яких і постає суть особистості.

Душа поета починається з дитинства:

  • Ні, лебеді, то лебеді ячать!..

  • Не лебеді. Тобі дитинство сниться.

Найперші життєві враження – неповторна природа Придніпров'я, а ще виніс майбутній поет із свого дитинства найбільший скарб – материнську любов, повагу до трудівників, до Добра як основи всього сущого на Землі.

В.Довбиш пише: „Народився поет у селянській сім'ї, в якій було багато дітей і кожна з них бажана і улюблена. Батько – клопітливий господар, рибалив, працював бакенщиком, мати обшивала все село Андріївку, а також дитячий будинок, який поруч був з подвір'ям Стешенків. Батьківська хата й досі стоїть на схилі похилої вулиці біля вербового берега затоки Дніпра, котрий вражає кожного своєю величчю і вічним хлюпотінням. За обрієм ледь мріють гранітні скельки острова Тавліжаного. За селом його батьків безкраї степові простори і крутіяруги" [1, 3]. Тому ж так пафосно і щиросердно звучать слова поета:

Степи, степи! Століття прудконогі

На серці нестаріючих легенд,

Знаходили і рвали ваші струни,

Копитили, палили ваші струни

Та знов ті струни лебеділи вам.

Степи, степи! Одвічний дзвін життя,

Священний гімн і жайвора й колосся [7, 70].

Поезія О.Стешенка дуже автобіографічна. Його поетична уява не йде далі того, що він повсякчас бачив навколо себе, людей, які його оточували і які назавжди стали добрими друзями. Вони ніби проходять перед уявою читача: дід Добро, „Андріївський Шаляпін", який „немов на троні, ... на водовозці / Одвічно заклопотаний сидить" і пісні якого так чарували ліричного героя, як і його односельців; вчителька, синів якої „підкосила війна, обпалила їм горді крила" і тепер вона живе листами, сповненими радощів і болів своїх колишніх учнів; садівник – „великий – по-своєму Рєпін; „живе заклопотаний чоловік" – батько, „який зорі раніше встає! І рук вузлуватість несе понад садом, / По самісінькій, слово честі, зорі"; бакенщик – знову ж батько! – що „руками сильними" „збира не ліхтарі – келихи, / по вінця біло-сині з залишками ранньої зорі"; брат, якого не стало, він пропрацював усе життя на заводі („А ти, ганчірка наче, витер / Сталеплавильний з юних днів"); мама, у якої „сон вигоря, догоря" і „синами світить..."; дід Платон, в якого „пальці, неначе коріння дубове", який ще „не всі лемеші відклепав, але відходить у небуття...".

В О.Стешенка багата пейзажна лірика. Він захоплено вигукує:

Весну люблю

за мускули,

В яких живуть громи!

Весну люблю

за дерево

З зіницями бруньок,

За молоді артерії

Думок... [7, 10].

„Ораторія пробудження землі" весною бринить у серці поета. Пейзажна лірика його має яскраву філософську спрямованість. Образ річки є чіткою ілюстрацією світоглядних і мистецьких настанов поета. Це ідеал гармонії у природі, що переноситься і на людське буття („Чайками хурделиться за плесами ранком підоранжена ріка..." – „Бакенщик", „Потім з червоного сонця / Чайка, мов промінь, схопиться / І упаде купатися / В стрімку течію ріки" – „Світанок на Дніпрі", „Така в'язка і тепла ще вода" – така ж назва, „Вітри – ночей чорноробочі / Збирають зорі у ріці..." – „Передвесільне"). Філософська спрямованість поєднується зі споглядально-рефлективною позицією. Семантичне гніздо, яке включає в себе поняття води, в О.Стешенка значно ширше: це ріка, море, гроза, дощ, волога, озеро. Як зауважував свого часу академік Л.Новиченко, „одна з важливих життєвих і сакральних функцій води – очищення і покликання завдяки цьому до нового чи оновленого життя" [3, 178]. Феномен води у О.Стешенка викристалізовує духовні первні ліричного героя: пантеїзм, здатність сприймати красу, прагнення до самозаглиблення і осягнення власної суті. Його поезія втілює пошуки мудрої глибини законів Всесвіту, зосереджує в собі прозорість, освітленість, одухотвореність природи і злитої з нею особистості ліричного героя. Він виявляє особисту духовну суть, самоосягнення і самовдосконалення здійснюється у плеканні „власного світу", близького світові природи. Архетипічні образи – символи води, землі, неба – проектуються на людське життя. Духовний світ ліричного героя формується на шляху самоти і самопізнання серед вод, сонць і зір. Із хаосу душі створити світ – означає виявити космічну гармонію і власне земне призначення.

Філософська лірика О.Стешенка про циклічність у природі і лінійність у житті людському. З часом ліричний герой поета сприймає осінь як пору духовної зрілості. Власне, для нього це була і не осінь, а переддень її. Та наближення осені і осінніх мотивів у серці спонукає до глибоких роздумів:

За серпокрильцем вересень згаса.

Він так летить, що літаки згасають

І в пам'яті найкращі воскресають

Не ті, що розлітались в небесах.

Тож зупинись, коли ще не добіг

До кращої із кращих квіток в світі...

Але є і поезія, яка нагадує „осінню" тематику поезії М.Рильського, зокрема періоду „третього цвітіння", де простежується „ностальгічне видіння вересневої пори молодих літ" митця, виспіване пейзажем символічне означення власної життєвої осені, і навіяний усім цим елегійний смуток, і лагідна примиреність із нездоланним законом буття.

Пройти мені, чи зупинитись тут,

Чи трохи далі відлетіть і потім,

Коли вже віхоли півсерця заметуть,

Спинитись поміж втоми

І робити?

або

Степи, степи! Одвічний дзвін життя,

Священний гімн і жайвора й колосся.

Ви прадіда покликали до себе,

Loading...

 
 

Цікаве