WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Історія літературного руху на Запоріжжі - Реферат

Історія літературного руху на Запоріжжі - Реферат

До 100-річчя з дня народження Володимира Сосюри П.Ребро опублікував літературно-краєзнавчу розвідку "В.Сосюра і Запоріжжя" [6], у якій розповідає про його перебування на Запоріжжі, Дніпрельстані у 1929 році, 1938 році, коли він зустрічався із молоддю запорізькою, а також у квітні 1949 року, коли автора "Дніпрельстану" знов покликало на Запоріжжя: його вело нестримне бажання глянути на козацький край, на оновлену, зведену з руїн "фортецю сонця", а головне – зустрітися з людьми і подарувати їм "квіти серця" - свої поезії. Автор наводить також невідомі широкому загалу епізоди з біографії В.Сосюри, пов'язані зі спілкуванням із Запоріжжям та запоріжцями. Крім того, у цій брошурі П.Ребро подає твори В.Сосюри, які він свого часу запропонував обласній газеті "Червоне Запоріжжя" (уривки з поеми "Вітчизна", вилучені самим автором), а також вірші, присвячені Запоріжжю, які не ввійшли до збірок. Автор в емоційно-піднесеному тоні розповідає про спілкування запорізьких літераторів з "поетом робітничої рані", який чимало рядків присвятив нашому краю.

Про життєві і творчі контакти з Запоріжжям і запоріжцями неперевершеного українського гумориста Остапа Вишні, в результаті яких у творчому доробку майстра сміху з'явились твори про наш край і земляків, зокрема відомий цикл іскрометних нарисів "Запорожці". П.Ребро вказує, що з-під пера Остапа Вишні вийшов напрочуд веселий і правдивий гумористично-ліричний триптих ("Запорізька сталь", "Запорожці", "Люди! З великої літери"), який звеличує людину-трудівника. За хитромудрим плетивом сталевих конструкцій і спалахами сліпучих вогнів електрозварок письменник розгледів Людину, її очі, "очі нашого жадібного до пісні, до мистецтва народу" 5, 4.

Цікавий ракурс подачі літературно-краєзнавчого матеріалу у нарисі П.Ребра "О.Довженко і Запоріжжя". Автор намагається розкрити світоглядні позиції О.Довженка, зокрема, вказуючи, що "живою водою для нього була історія рідного народу з його славетним козацько-лицарським Запорожжям" 2, 3. На Дніпрельстані О.Довженко знімав фільм "Іван". П.Ребро зазначає, що зустрічі з запорізьким краєм завжди хвилювали митця, додавали йому натхнення, творчої фантазії. Автор знайомить читачів із щоденниковими записами майстра кіно, в яких є звернення до Запоріжжя. Як, наприклад: "Волею судеб я знову в Запоріжжі. Прекрасне нове Запоріжжя. Є в нім не тільки вже щось рідне, нове, наше, але прекрасне нове" 2, 8. Дослідник–краєзнавець вказує, що О.Довженко декілька разів бував у легендарному краї, відвідував місця колишніх козацьких Січей, "мріяв на правому березі в Запоріжжі поставити кінну статую князя Святослава, який загинув у герці з печенігами біля Хортиці у Х сторіччі, а на Нікопольській дамбі – пам'ятник Богдану Хмельницькому" 2, 10. П.Ребро зауважує, що майже у всіх творах всесвітньо відомого режисера кіно присутні запорозькі мотиви, а найвищою мрією його життя, яку так і не вдалося втілити, був задум екранізувати гоголівського "Тараса Бульбу".

Із нарису "Михайло Стельмах і Запоріжжя" виявляється, що в історії розвитку літературного руху на Запоріжжі є і такий факт, як маловідомі широкому загалу стосунки М.Стельмаха і запорізьких літераторів, зокрема, В.Лісняка і П.Ребра. Автор вказує, що славнозвісний письменник декілька разів бував на Запоріжжі, цікавився сучасним життям запоріжців, але "більше його цікавили пам'ятки героїчного минулого, того Запоріжжя, що посідає чільне місце у поетичних книгах М.Стельмаха" 7, 4. У цій розвідці П.Ребро нагадує читачам і про те, що у 1975 року тодішній обласний театр ім.М.Щорса (тепер Запорізький український музично-драматичний театр) підготував виставу за п'єсою М.Стельмаха "Зачарований вітряк", на прем'єрі якої і він був присутній.

1990 року в альманасі "Хортиця" опублікована розвідка-спогад (а дехто це називає памфлетом) "Шабаш номенклатурників, або "соборування" по-більшовицькому" [8], присвячена сумнозвісним подіям 1967-68 років на Запоріжжі, пов'язаних із виходом у світ роману О.Гончара "Собор". П.Ребро детально описує, як розгорталася кампанія по цькуванню "Собору", хто був у ній задіяний, яка була в ній участь з боку запорізьких письменників, науковців, громадськості, партійних діячів. Він зупиняється й на творчих зв'язках запорожців з Олесем Гончаром, на їх листуванні. О.Гончар постійно цікавився станом справ у письменників Запоріжжя, підтримував їх починання, про що свідчить цілий ряд його листів, адресованих нашим землякам П.Ребру (більшість із них), С.Кириченку, М.Сидоренку, В.Чабаненку та ін., які з нагоди його 75-річчя були опубліковані в альманасі "Хортиця". У своєму дослідженні "Петро Ребро. Літературний портрет" В.Чабаненко наводить лист О.Гончара, яким він відгукнувся на публікацію розвідки П.Ребра: "Дотепно, весело, блискуче!.." Подумалось, читаючи: ось готова основа комедії (чи трагікомедії) для розумного якогось театру, тільки б знайти десь сучасного Курбаса, чи когось бодай трохи на нього схожого. А називатись п'єса могла б: "Бог правду бачить". Треба було б тільки витримати Вам своє есе до кінця в цій веселій козацькій тональності, адже серйозної полеміки ті нікчеми сьогодні не варті." 8, 19.

У нарисі "Запоріжжя – моя любов" [9], присвяченому 70-річчю з дня народження С.Скляренка, П.Ребро ділиться з читачем своїми міркуваннями про місце запорозького краю у творчості одного з найвизначніших романістів. Він, зокрема, зазначає, що у книзі нарисів "Три республіки" чільне місце посідають сторінки, присвячені будівництву Дніпрогесу, нового Запоріжжя, а вже 1932 року С.Скляренко видає роман "Бурун", у якому на матеріалі Дніпрельстану прагне створити яскравий образ героя-сучасника. Автор вказує, що про свої враження від нової зустрічі з нашим краєм С.Скляренко розповідав у статті "Травнева пісня", опублікованій обласною газетою "Більшовик Запоріжжя": "Сьогодні я щасливий. Іще одну ніч. провів я над Дніпрогесом, знову я милувався його вогнями, ще одну ніч я слухав, як падає вода з високої греблі, і для мене цей шум був справжньою піснею пісень розуму і сили, піснею праці і перемоги" 9. У цій розвідці П.Ребро доносить до читача, який цікавиться історією рідного краю, і такий факт: 1947 року С.Скляренко приїздив до Запоріжжя з метою збирання матеріалу для нового роману про оновлений Дніпрогес. "На превеликий жаль, – вказує автор, – роман про відбудову Дніпрогесу, омріяний С.Скляренком, так і не був закінчений. Скляренка цілком полонив задум створити цикл романів з історії Київської Русі." 9. "Хоча, як відомо, деякі епізоди романів, – звертає увагу П.Ребро, – відбуваються на терені нашого краю, в тому числі – на острові Хортиця, де неодноразово бував сам письменник" 9.

У статті "Запорізький гарт", яку П.Ребро присвятив 60-річчю з дня народження Якова Баша, котрий свій творчий шлях починав на Дніпробуді, трудився теслярем, бригадиром, потім працював у редакції газети "Пролетар Дніпробуду", а коли 1932 року вступив до Харківського університету, запоріжці призначили йому спеціальну стипендію імені Дніпробуду. П.Ребро зауважує, що "не залишився в боргу перед своєю альма-матір'ю Яків Баш. Майже всі його твори, починаючи від оповідання "Криця" (1931) і закінчуючи романом "На крутій дорозі", який вийшов торік (1967 – прим. авт.), присвячені нашому краю, Дніпрогесу, запоріжцям, так чи інакше висвітлюють тему робітничого класу, насамперед – дніпробудівців" 10. Автор зазначає: "Так, вийшовши в життя трудовим гартом Запоріжжя, Яків Баш назавжди лишився вірним цьому краєві і являє собою своєрідний тип письменника-однолюба" 10.

Loading...

 
 

Цікаве