WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Історія літературного руху на Запоріжжі - Реферат

Історія літературного руху на Запоріжжі - Реферат

Історія літературного руху на Запоріжжі

В історії розвитку літературного руху на Запоріжжі важливе місце посіли досить значні постаті, відомі за межами України. Навіть колишній Олександрівськ (щоправда, суціль русифікований) не був байдужим до літератури. Згадаймо хоча б поета-футуриста Вадима Баяна (справжнє прізвище Сидоров), який приятелював із В.Маяковським і видав у Петербурзі збірку віршів "Лирический поток" з трьома передмовами – Ігоря Северяніна, Федора Сологуба та ін. Як відомо, в Олександрівську деякий час жила Дніпрова Чайка, у Бердянську натхненно трудився Трохим Зіньківський, з хутора Веселого Вільнянського району вийшов знаний співець козацтва Андріан Кащенко, з Гуляйполя – Єлисей Карпенко, з Мелітополя – головний теоретик українського націоналізму Дмитро Донцов. У тому ж Гуляйполі жив і працював Грицько Кернеренко (Кернер), який писав українською мовою і перекладав Гейне, Пушкіна, Надсона та ін.

Життєві і творчі шляхи багатьох видатних письменників, починаючи від Т.Шевченка, пролягли через Запоріжжя – місто, яке здавна вабило митців своєю козацькою романтикою, дніпровськими краєвидами, атмосферою, яка додавала творчої наснаги. Своїм перебуванням у запорозькому краї вони підвищили тонус його літературного життя.

Саме історія розвитку літературного руху на Запоріжжі стала об'єктом дослідження Петра Ребра. Він ретельно вивчив і оприлюднив багато подій, фактів, які тією чи іншою мірою пов'язані з літературно-мистецькою історією запорізького краю. З початку 50-х років і до сьогодні П.Ребро опублікував на сторінках преси і окремими виданнями понад 50 розвідок, повідомлень, нарисів з питань літературного краєзнавства, "Українська Мекка" – це серія книжок і брошур Петра Ребра про життєві та творчі зв'язки видатних майстрів красного письменства із Запоріжжям.

Започаткувала цю серію праця письменника "Т.Шевченко і Запоріжжя", що побачила світ у 1996 році. Це збірник нарисів, есе, розвідок і літературно-краєзнавчих досліджень. Опрацювавши архівні матеріали, епістолярну спадщину Т.Шевченка, літературознавчі праці, вдумливо прочитавши твори поета, автор подає цікаві матеріали, маловідомі широким колам читачів.

П.Ребро простежує родовід Т.Шевченка, розповідає про його козацьке походження, звертаючи увагу на неабияке поважне ставлення поета до запорозьких козаків, до історії козацької вольниці, Січі. Особливо детально автор аналізує, як у шевченкознавстві подається подорож Т.Шевченка на Запорожжя, вказує на окремі розходження у дослідженні цієї сторінки його біографії, вважаючи, що вона була однією з найважливіших, бо глибоко вразила його і мала виняткове значення у формуванні його національно-визвольних переконань, патріотичних поглядів. У розділі цієї книги "Запорожжя в головній книзі українського народу" П.Ребро пише про визначне значення Т.Шевченка для України, для формування менталітету українського народу і зазначає, зокрема, що майже всі твори, які ввійшли до першого видання "Кобзаря" 1840 р., овіяні шанобою до Запорожжя, тугою за козацькою вольницею, мрією про нову "славу України" [1, 13]. І продовжує далі: "Як свідчить вдумливе прочитання "Кобзаря" і аналіз втручань царської цензури, її лякала сама тема Запорожжя" [1, 13]. Автор наводить приклади рядків Т.Шевченка, які були вилучені цензурою. І зазначає: "Слід віддати належне цензорам-ревнителям: вони безпомилково визначили головну ноту "Кобзаря" Т.Шевченка і робили все, аби її притлумити чи й зовсім заглушити. Рядки, викреслені цензором чи видавцем, справді несли в собі Прометеїв огонь. Той вогонь у наступних творах поета ще дужче розгорівся, став страшним, нищівним для самодержавства". Як відомо із джерел, якими користувався автор, любов до Запоріжжя Т.Шевченко проніс у серці через усе життя. "Свою мрію про розквіт рідної землі, про благословенну "сім'ю вольну, нову" Т.Шевченко пов'язував саме з запорозтвом", – писав П.Ребро. – Саме при згадці про наш край поет молодів "і тілом, і духом", а струни його кобзи звучали особливо урочисто і пристрасно, бентежно і зворушливо. І те вже не має кардинального значення, як нинішні шевченкознавці тлумачать слова Шевченка "не вернуться запорожці" (як "тугу за романтизованим минулим" чи як "заклик шукати ідеалів визвольної боротьби не в минулому", стократ важливіше, що саме Запорожжя було стимулом, точкою відліку, стартовим майданчиком його дум про найсвятіше – волю і щастя українського народу" [1, 17-18]. Не без гордості за свій рідний край автор проголошує, що Запорожжю невимовно пощастило: воно посідає чільне місце у Головній книзі українського народу. Дніпро і Хортиця, Великий Луг і Січ, яка в Шевченка майже завжди була синонімом Запорожжя, навіки освячені іменням великого Кобзаря, оточені ореолом його любові, осяяні світлом його нетлінного Слова.

У передмові до цього дослідження, В.Чабаненко вказував, що "автор ніби запрошує нас до подальшої співпраці, до нових спільних пошуків, а головне – до роздумів про минуле, сучасне і майбутнє свого народу. Деякі гіпотези письменника досить сміливі (наприклад, щодо підтексту "Заповіту") і можуть викликати дискусію, але це – теж на користь справі" [1, 3]. Це, зокрема, міркування П.Ребра про те, що Т.Шевченко заповідав поховати його так, щоб було видно "і лани широкополі, і Дніпро, і кручі". Але ж Кобзареві ще хотілося "чути, як реве ревучий". Ревучий – це Дніпро, ревів він у порогах, тобто під Запорожжям, у царстві "діда Ненаситця".

П.Ребро висловлює гіпотезу: "чи не тут мріяв знайти останній притулок для свого змученого тіла геніальний український поет?" [1, 25] А у розділі "Феномен "Заповіту"" письменник, аналізуючи текст "Заповіту", а також ті рядки, що не ввійшли до канонічного тексту, зокрема, вважає, що "ключик до його ("Заповіту" – прим. авт.) таїн, очевидно, схований у метафорах "кров ворожа" (в невеликому вірші вона фігурує двічі) та "кайдани порвіте" що це за кров і кайдани? Кров яких, чиїх ворогів?" 1, 28 Він упевнений, що йдеться про зайд, колонізаторів-гнобителів (свої душителі – то осібна стаття). І нарешті приходить до такого висновку: "Заповіт" – це пристрасний заклик скинути московські кайдани, гаряча і терпка мрія поета про українську державу, яка б стала "сім'єю вольною, новою" 1, 29. Це твердження дискусійне, адже сьогодні важко з певністю трактувати, що саме мав на увазі Т.Шевченко. Крім цього, П.Ребро висвітлює проблеми "Т.Шевченко і сучасне Запоріжжя", розповідаючи про Шевченківське свято, що відбулося на Запоріжжі 1987 року, про стан щодо спорудження пам'ятника великому Кобзарю на запорізькій землі та ін. Літературно-краєзнавче дослідження П.Ребра "Т.Шевченко і Запоріжжя" розраховане, перш за все, на вчителів української мови та літератури, адже цей матеріал може бути використаний на уроках з літературного краєзнавства, а також на учнів, студентів, читачів, істориків, дослідників-літературознавців.

У літературно-краєзнавчому нарисі "П.Тичина і Запоріжжя" [3] із серії "Українська Мекка" П.Ребро висвітлює цікаві сторінки літературного руху на Запоріжжі, які пов'язані з життєвими і творчими контактами запоріжців з одним із корифеїв української поезії Павлом Тичиною, з яким автор був особисто знайомим. Письменник детально розповідає про відвідини П.Тичиною Запоріжжя 1927 року та 1935 року, який побував тоді на Дніпрогесі, у трудових колективах, а враження лягли в основу деяких творів поета, присвячених Запоріжжю.

Не пройшов повз увагу П.Ребра і такий факт, як дружні стосунки П.Тичини із запоріжцями – народним артистом СРСР І.Паторжинським, поетом М.Нагнибідою, прославленою льотчицею П.Осипенко та ін. Окремо автор описує листування П.Тичини із запорізьким поетом В.Лісняком, а також подає маловідомі сторінки про спілкування майстра слова з молодими поетами Запоріжжя, розповідає про його уважне ставлення до них, підтримку початківців, зокрема В.Лісняка, М.Педенко, М.Лиходіда, М.Ласкова, О.Стешенка та ін. І вказує, що "життєві, творчі, духовні зв'язки з Запоріжжям у П.Тичини були міцними, сталими. Дружба з краєм Дніпрельстану і його людьми надихала одного з найбільших поетів ХХ сторіччя. Дуже плідною, наснаженою була ця дружба і для запоріжців" 3, 15.

Літературно-краєзнавча розвідка П.Ребра "М.Рильський і Запоріжжя" присвячена стосункам запоріжців із видатним майстром красного письменства, і, зокрема, його подорожам на Запоріжжя у кінці 20-х та на початку 50-х років, які виявилися майже непоміченими, але знайшли своє відображення у доробку видатного поета. Автор звертає увагу на те, що вже тоді саме М.Рильський висловив ідею про заснування на острові Хортиця історичного музею: "Я б відновив на Хортиці Запорозьку Січ! З її куренями, з козацькою церквою святої Покрови, з билом і майданом, з редутами козацької фортеці, з причалами чайок.Як філіал краєзнавчого музею просто неба! Адже ніде в світі не було такого цікавого явища, як Запорозька Січ. Тут кожна п'ядь – історія! Неповторна!" 4, 6. У цьому нарисі П.Ребро розповідає і про те, що М.Рильський мав творчі стосунки з нашими земляками. Так, він багато років дружив з поетом М.Нагнибідою – вихідцем із запорізького краю, листувався з доцентом тодішнього Запорізького педінституту С.Бисикалом – автором літературного портрета "Максим Рильський". П.Ребро також вказує на визначну роль поета-класика у становленні літературної молоді Запоріжжя і його самого. Автор не обминув увагою і такий факт: виявляється, що академік М.Рильський був науковим опонентом на захисті кандидатської дисертації І.Олійника, який, ставши професором, завідувачем кафедри української мови Запорізького держуніверситету, видав декілька універсальних словників, популярних в Україні. П.Ребро зазначає, що Рильський недаремно цікавився історією козацької вольниці, а ім'я запорожця Максима поет з гідністю проніс через усе своє життя.

Loading...

 
 

Цікаве