WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Культурні пограниччя як інтегруючий європейський чинник (на прикладі Буковини) - Реферат

Культурні пограниччя як інтегруючий європейський чинник (на прикладі Буковини) - Реферат

  • шваби – селяни і ремісники, які прийшли з Пфальцу, Бадена, Вюртемберга, Франконії і Гессена. Вони заснували перші поселення в 1782 році на Роші, у Молодії і Мітока Драгомірна;

  • ціпси – робітники гірничо-будівельних підприємств з верхньої Угорщини, що приблизно в 1783 році посилилися в районі Якобенів;

  • німці-переселенці з Богемії – в основному робітники склодувних заводів. У 1793 році німецькі переселенці розпочали виробництво скла в Старій Гуті;

  • німці-міщани, військові, службовці, ремісники – поселялися в Чернівцях, Сереті, Сучаві й займали ключові місця у господарстві та управлінні державою.

Згідно з даними перепису населення у 1910 році, німецьке поселення на Буковині складало майже 70 тисяч населення.

Значну роль в розвитку буковинського краю відіграли також поляки, поява яких на Буковині пов'язана з часами панування Казимира Великого. Поляки прибували на Буковину різними шляхами. Значна група польських поселенців (1792 р.), то переселенці з Бохні, Калуша та Велички, що прибули до Качики з метою добування покладів солі. Інша група пов'язана з будівництвом залізниці сполученням: Львів-Чернівці-Сучава (1866-1869), яка цілком підпорядковувалася польській адміністрації у Станіславові (Івано-Франківську). Слід зазначити, що найбільш чисельною групою польських поселенців на Буковині були "Grale" – етнічні групи поляків, що проживають у гірських місцевостях, вони прибули з чадецького округу (польсько-словацьке пограниччя) в 1803 році. Після визвольного повстання у листопаді 1830 року на Буковину виїжджають представники польської шляхти. Характерно, що чисельність польської громади систематично зростала і вже у 1910 році група поляків посідала п'яте місце серед представників інших національностей на Буковини.

Угорці, в тому числі група секлерів, прибули на Буковину в 1776-1777 роках, заснувавши два села: Фогадїстен, що означає "Боже прийми", та Істенегітс – "Боже допоможи". Пізніше з'являлися також нові села: Йузсеффалва – "село Йосипа", назване на честь імператора Австрії Йосипа I, Гадікфалва і Андрасфалва на пам'ять їхнього засновника Андраса Гадіка. Угорці органічно вписалися в поліетнічний ландшафт регіону та спричинилися до взаємного збагачення мови та культури.

Варто також сказати про липован, тобто старообрядців, які поселилися в Липованах в 1724 році, а в 1783 році заснували Білу Криницю. В свою чергу, з Галичини та деяких інших регіонів переселялися вірмени, традиції, мова та релігія яких не вписувалась у рамки традиційної європейської (середземноморської) культури, поширеної на теренах Буковини.

Дозволимо ще раз підкреслити, що основна маса переселенців з інших регіонів Європи була тісно пов'язана з так званою "заробітчанською міграцією" та відігравала прогресивну роль освоєння слаборозвинених та малозаселених земель.

Отже, як свідчать наведені факти, характерною рисою Буковини, складової частини Австро-Угорщини, була поліeтнічність, багатомовність, розмаїття віросповідань такультур [4, 53], що дає нам підстави розглядати цей регіон через призму новітньої теорії пограниччя культур.

Ґвалтівні геополітичні перетворення, що пов'язані з виникненням імперій, призвели до формування якісно нової суспільної та культурної систем багатонаціональних держав, в даному випадку Австро-Угорщини, та окремих регіонів. Розуміючи першу, як взаємозалежність міжлюдських стосунків, дистанцій, ієрархії та дій в організованій та неорганізованій формах [пор. 9, 14], а другу, як реляції категорій елементів культури: матеріально-технічної, суспільної, ідеологічної та чуттєвої (психологічної), що мають певне значення для людей, які послуговуються даними елементами, можна говорити про наявність цілісної суспільно-культурної системи регіонів чи, радше, про процес її становлення. Причому, культура кожного суспільства чи суспільної групи була обумовлена специфікою її представників. В свою чергу, особові риси представників суспільства визначалися існуючою культурою, аксіонормативним укладом системи [11, 53].

Важливим моментом є також взаємна обумовленість складових суспільно-культурної системи, де перша є первинною, проте вона не може функціонувати без другої [пор. 1, 17].

Таки чином, з'ясувавши всі залежності, можна стверджувати, що згадувана система, зокрема на Буковині, через неоднорідність багатонаціонального, а відповідно полікультурного та полірелігійного, суспільства, що являло собою мозаїку етносів, мала синкретичний характер і значно відрізнялася від інших регіонів Європи. Причому, зіставляючи території з ознаками пограниччя культур, можна виділити риси характерні Буковині:

  • відсутність домінуючої культури, згадаймо, що ані українці, ані румуни не були до кінця сформованою нацією, яка посідає власну державу, що дає підстави відкинути закид про експансію;

  • заробітчанський характер міграції;

  • створення нових поселень за національно-професійними ознаками.

Остання теза може бути використана, як доказ певної замкненості культурних систем кожної окремої новозаселеної нації. Існуючі й сьогодні польські села на теренах румунської (в околицях Сучави) та української (Стoрожинецький район) Буковини, де збереглися польська культура, мова та традиції є яскравим доказом нашого твердження. Проте, згідно з теорією пограниччя культур та, як свідчить лінгвістичний аналіз сьогоднішньої мови національних меншин регіону, безумовним є також взаємний вплив:

"Якщо на обмеженій території проживають групи, що розмовляють кількома мовами, то явище багатомовності в групі стає нормальним, а однозначна ідентифікація з однією мовою, для учасників цих груп стає неможливою" [5, 130].

Культурна інтерференція виникала з соціально-економічних потреб всього суспільства, як єдиного державного чи регіонального організму, запорукою чого була толерантність та гармонійна комунікація.

Як видно, аналізуючи замкненість культурної системи окремих національних груп Буковини, не можна говорити про повну відсутність культурних контактів. Навпаки, пограниччя розглядається, як регіон де культури взаємодіють, взаємно проникають та доповнюють одна одну, але центральні (корінні чи фундаментальні) цінності кожного народу, які власне визначають національну ідентичність, залишаються незмінними. Взаємовпливам сприяли постійні безпосередні контакти різного характеру, насамперед, трудові відносини.

З одного боку, ізольованість, на нашу думку, була продуктом психолого-культурологічного та соціального характеру. В умовах відірваності від історичної батьківщини та відсутності стабільного культурного центру, у багатонаціональному зі спільною суспільною системою, що мала відкритий характер, національні меншини на рівні підсвідомості намагалися зберегти ідентичність. Тенденції направлені на самоізоляцію національних спільнот виникають з самої суті пограниччя – місця, де суспільні групи знаходяться під постійною загрозою занехаяння або припинення тривалості їх культури (асиміляції) [6, 24].

Loading...

 
 

Цікаве