WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Культурні пограниччя як інтегруючий європейський чинник (на прикладі Буковини) - Реферат

Культурні пограниччя як інтегруючий європейський чинник (на прикладі Буковини) - Реферат

Культурні пограниччяяк інтегруючий європейський чинник (на прикладі Буковини)

Об'єднана Європа XXI століття являє собою своєрідну мозаїку різноманітних народів, етносів, мов та культур, а також репрезентує широкий спектр віросповідань та вірувань. На перший погляд, це явище може відігравати дезінтеграційну роль у житті суспільства єдиного європейського організму, з другого ж боку, саме через таку різноманітність виявляється парадоксальна єдність. Сучасна наукова думка все частіше застосовує поняття полілог культур, мультикультуралізм, пограниччя культур, що свідчить про актуальність і новітність згадуваних явищ.Метою даної розвідки є аналіз контекстів прояву культурного пограниччя, яким є Буковина, на тлі загальноєвропейських інтеграційних процесів.

Варто згадати, що домінуючою тенденцією кінця минулого століття було створення так званих єврорегіонів, між іншим: Pomerania (Німеччина – Польща), Nysa (Польща –Німеччина – Чехія), Beskidy (Польща – Словаччина), EuroregionKarpacki (Україна Польща – Словаччина – Угорщина – Румунія), Bug (Україна – Білорусь – Польща), Niemen (Польща – Литва – Білорусь), Bałtyk(Польща – Росія – Литва – Латвія – Швеція – Данія). Ці новоутворення являють собою міждержавні територіальні спільноти, основною метою яких є всебічна інтеграція, як культурна, так й економічна. Проте, в історії Європи подібні багатонаціональні регіони з єдиною суспільною системою та сильними тенденціями культурної та мовної інтерференції були поширеним явищем. Яскравим прикладом цього явища є Буковина, що сьогодні знаходиться в рамках Карпатського єврорегіону .

Землі Буковини (розташовані у підніжжя північно-східних Карпат) довгий час не мали чітко окреслених кордонів. В кінці XIV на початку XV століття ця територія була складовою частиною Молдавського князівства, а з другої половини XVI століття, разом з Молдавією, знаходилася під пануванням Туреччини. Підкреслимо, що не всі буковинські землі мали однакову історичну долю. Північно-західна частина Буковини, за часів польського короля Казимира Великого, декілька разів переходила у власність Речі Посполитої. Проте, варто наголосити, що Буковина ніколи не була і не може вважатися інтегральною складовою частиною Польщі [3, 7].

Після першого розділу Польського королівства (1773 р.) колишня частина Молдавії – Буковина (10 440 км), а також Мала Польща та Червона Русь увійшли до складу Австрії. Після приєднання цих земель у 1775 році до імперії Габсбургів на Буковині встановлюється правління так званої військової адміністрації, яке тривало до 1787 року. На перших етапах повнота влади зосереджувалася в руках глави адміністрації – генерала Сплені, а з 1778 року – генерала Енценбергa [12, 69].

Вища адміністрація мала подвійне підпорядкування, військовим чиновникам у Відні, а також військовому командуванню у Львові, столиці Галицької провінції, не зважаючи на те, що Буковина становила окрему адміністративну одиницю Австрії, центром якої з 1779 року офіційно стали Чернівці.

У 1786 року місто отримало привілеї Австрійського міського статуту, а з 1832 року утворено власний магістрат на чолі з бургомістром. У 1862 році автономні права підтверджено наданням Буковині власного герба із зображенням голови тура і трьох зірок на червоно-синьому фоні.

Територіальний поділ Буковини протягом другої половини XIX і початку XX століття неодноразово змінювався. У 1850 році територія поділялася на 6 повітів, 1855-1868 рокахна 15, 1868-1893 роках на 8, 1893-1903 роках на – 9, 1903-1905 роках – 10, 1905-1914 роках – 11, з них 7 – у північній частині краю. Перед першою світовою війною Буковина ділилася на наступні повіти: Чернівецький, Кимполунзький, Гура-Гуморський, Кіцманський, Радівецький, Серетський, Сторожинецький, Сучавський, Вашківецький, Вижницький, Заставнівський. Крім того, існував поділ на судові повіти та релігійні округи [12, 73].

У 1918 році Буковина стає румунською провінцією. В результаті військових дій другої світової війни у 1944 року відбувається поділ цих земель на дві частини: північна входить до складу СРСР, як Чернівецька область УРСР, південна – залишилася в межах Румунії.

Слід зазначити, що на момент приєднання Буковини до Австрії територія була заселена нерівномірно й нещільно. Етнічний склад Буковини відрізнявся надзвичайною різноманітністю. Домінувала тут найчисельніша сьогодні група українців, до яких зараховувалися також гуцули. У 1910 році перепис населення виявив 305 222 представників цієї національності, що складало 38,4% буковинців. Проживали українці переважно в північній частині. На сьогоднішній день на території північної Буковини українці складають 70,8% від загалу. Перепис населення, що відбувся у 1992 роціу південній (румунській) Буковині свідчить, що тут українці складають приблизно 1,4% мешканців. Головним чином, у так званих місцях компактного проживання: Милешовець, Слобозя, Думбрава, Негостіна.

Друга за чисельністю група корінного населення Буковини – румуни. У 1910 році тут проживало 273 216 осіб, тобто 34,4% населення. Після приєднання Буковини до Австрії процес переселення румунів на Буковину продовжувався, головним чином з Трансільванії та з Молдавії.

Щодо румунів в сучасній Україні, можна стверджувати, що це істотна складова населення Чернівецької області, що складає 10,7% та відіграє значну роль в житті та розвитку північної Буковини. Найчисельніші осередки знаходяться неподалік місцевостей Герца, Сторожинця, Новоселиці і Вижниці.

В свою чергу, євреї почали прибувати на Буковину з XIV – XV ст. Поселялися перед усім в містах: Сучава, Радівці, Чернівці, Серет, Вижниця, Сторожинець. Головним чином прибували з Польщі та Угорщини, деякі з татарських і турецьких земель. В 1880-1910 роках, згідно з переписом населення, євреї на Буковині були третьою щодо кількості етнічною групу, після українців та румунів. На переломі століття вони становили майже 13% мешканців від загалу, а в Чернівцях навіть до 20%. Австрійський перепис населення зараховував буковинських євреїв до осіб німецької національності, мотивуючи це володінням німецькою мовою. Проте, щодо віросповідання, треба зазначити, що євреї відносилися до окремої групи "Izraeliten".

Після першої світової війни, коли Буковина була приєднана до Румунії, німецька мова почала втрачати свої позиції через поширення румунської, яка для більшості єврейської інтелігенції залишилась "Stiefmuttersprache", тобто "мовою мачухи". Після 1989 року більшість євреїв виїхала до Ізраїля. За переписом 2001 року в Чернівецькій області проживало 1443 осіб єврейського походження, що становить лише 1,4% мешканців. В Сучаві, на південній румунській Буковині, проживає приблизно 50 осіб. Не можна не відзначити, що в Чернівцях діє товариство єврейської культури, що доводить активну позицію цієї меншості, спрямовану на збереження та розвиток національної культури.

Більшість німецьких переселенців прибула на Буковину в рамках австрійської експансії. Генерал Енценберг у 1779 році у звіті зазначав, що для розвитку сільського господарства на Буковині потрібні "німецькі робочі руки" і "німецький спосіб господарювання", а край є так великий, що міг би прийняти 18 000 осіб [13, 300]. 17 вересня 1781 року був виданий циркуляр, так званий "Патент про переселення", в якому обіцяно пільги всім іноземцям, що бажали переселитися на територію Австрії. Цей документ сприяв широкому сільськогосподарському розвиткові Буковини завдяки вихідцями з німецьких князівств, де мало місце відносне аграрне перенаселення та надмірна експлуатація селян. Крім того, в жовтні 1781 року був підписаний "Патент про віротерпимість", який також сприяв появі на Буковині вихідців з німецьких протестантських князівств. Масштабна реалізація циркулярів розпочалася в 1782 році. Цікавим виявляється етнічно-регіональний склад переселенців. Відомі чотири головні групи німців, що прибули на Буковину:

Loading...

 
 

Цікаве