WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Контексти прояву культурного пограниччя на колишніх землях східної речі посполитої - Реферат

Контексти прояву культурного пограниччя на колишніх землях східної речі посполитої - Реферат

Кресова спільнота, що формувалася в умовах пограниччя, в культурологічному значенні була носієм цілого ряду універсальних цінностей.

Не виникає жодних сумнівів щодо специфічності субкультури Кресів, що, крім зовнішніх, визначається також власними, внутрішніми чинниками. Тому, аналізуючи явища східного польського пограниччя, маємо брати до уваги наявність власної онтології, власного центрального краєвиду, власної ідентичності та аксіології [7, 19].

Креси в географічному, історико-політичному та соціальному сенсі мали риси, що відрізняють їх від інших територій і становлять джерело відмінностей у свідомості мешканців пограниччя, зокрема, міфів. Проте Креси і події, що там відбувалися, мали більше значення для всієї Польщі, ніж решта територій.

Креси – це форт-пост, від якого залежить доля цілої держави. Саме тут відбувалися найзавзятіші сутички з ворогами, саме мілітаризовані Креси були тим буфером, що злагоджував східні впливи та першим брав на себе обов'язки фортеці середземноморської цивілізації. Незалежно від того, що південно-східним землям приписували виразні орієнтальні ознаки, а "східність" дійсно була складовою істоти Кресів, саме кресова польськість, випробувана у битвах, а пізніше відірвана від етнічних земель, не позначена істотним впливом часу, була прикладом та життєдайним джерелом загартованого патріотизму для одноплемінників.

Говорячи про географію Кресів, слід підкреслити відлеглість від змінного та відносного центру та неминучу в такому випадку цивілізаційну периферійність простору. Додатковою проблемою, з якої виводиться тенденція створення власного внутрішнього суспільно-культурного центру, є слаборозвинена комунікація і обмежені можливості пересування. Відповідно, інтенсивність зовнішніх впливів та контактів із центром значною мірою зменшувалася. Крім того, південно-східне пограниччя характеризувалося низьким рівнем щільності населення, незначною кількістю міст та населених пунктів. Поляки, крім культурної, відчували також географічну ізольованість. Фактичне запізнення цивілізаційного розвитку Поділля, Волині, Галичини та України призводило до стереотипного бачення східних земель. Зіставляючи дану картину з коронною Польщею, виникає образ Кресів як земель малоосвоєних, недорозвинених, неповноцінних. У свою чергу, результатом провінційного статусу було відчуття залежності та підпорядкованості. Хоча, як вже підкреслювалося, для даної території, через специфіку її географічно-політичної та етнічної ситуації, існували окремі юридично-правові акти, що регламентували та визначали буття прикордонних земель. На східних рубежах для місцевого населення гетьмани мали більше значення, ніж король чи сейм, бо саме від них залежала доля населення прикордонних земель, саме гетьмани призначали та відбирали привілеї станицям, саме вони були суддями. Можна сказати, що "іншість" Кресів фактично признавалася владою-центром, що знайшло своє відображення в правовому полі.

Кресова субкультура, а конкретніше – суспільно-культурна система поляків на Україні, створила ряд, названих вище, специфічних психологічно-культурних категорій, які стали основою світогляду та обґрунтуванням польської екзистенції на українсько-польському пограниччі.

Обговорюючи різні форми прояву колективної свідомості, треба пам'ятати, що деякі з них мають первинний характер, інші є похідними, але між всіма міфами та архетипами існує залежність. Деякі можна трактувати як узагальнення і розділити на окремі, більш вузькі за своєю семантикою, які, в свою чергу, можна виділити в інших більших міфах.

Одним з основних, первинних кресових міфів є екзотичне бачення Кресів, який, очевидно, був продуктом свідомості поляків, що прибули на пограниччя з інших територій, інакше кажучи, мали іншу "приватну" вітчизну. Просторова, культурна, суспільна, національно-релігійна, мовна, історична та політична нетиповість, тобто невідповідність об'єктів та атмосфери, з якими людина ідентифікується, викликала природний процес зіставлення і, завдяки психологічним механізмам, експонувала на перший план новизну кресової дійсності.

Поляки, що починали процес заселення прикордонних земель на сході, стикалися з новими обов'язками та функціями, які мали виконувати. Освоєння безлюдних земель та розвиток господарства фактично означали соціалізацію Кресів. З одного боку, позбавлена слідів людської діяльності природа могла викликати романтичне захоплення, з другого – візію "глухої пущі". Проте ці дві відмінні моделі сприйняття пограниччя об'єднує переконання в цивілізаційній місії Речі Посполитої, яке одразу стає загальнопоширеним і з часом починає функціонувати незалежно від реальної дійсності, визначаючи свідомість польської субкультури на Кресах. Треба підкреслити, що цивілізаційні досягнення вимагають постійного захисту. Таким чином, у суспільстві починає функціонувати стереотип "кордону під загрозою", що гіперболізується і набуває рангу захисту цілої Європи, християнської віри та середземноморської цивілізації.

Саме тут проходить кордон між Сходом і Заходом. Цікаво, що поляки – як католики, репрезентанти впливів Риму, через трактування себе як захисників європейської культурної спадщини, автоматично включають Креси до європейської спільноти та західного культурного простору. В свідомості та літературних творах кресівців Європа функціонує як мозаїка "приватних вітчизн", тобто центральна і західна частина континенту розглядається через призму реалій на Кресах [7, 16].

Стереотип загрози тісно пов'язаний з міфом про Креси як школу мужності та лицарства. Пограниччя боронилося передусім від зовнішніх ворогів – тоді на захист ставали всі етнічні групи, незалежно від різниць, що їх поділяли. Згодом починають виникати внутрішні конфлікти на соціальному ґрунті. Тепер поляки боронять рацію польської екзистенції на Кресах. Рицарський міф, із дещо зміщеними акцентами, модифікуючись, продовжує функціонувати до фактичного кінця самого пограниччя. Причому кордон у його репресивному значенні, що ділить людей і долі, в першому випадку є консолідуючим фактором для поляків та українців. У другому ж – має умовне, ідеологічне значення. Межа пролягає між українським та польським буттям у широкому розумінні. З ХVIII століття двір польського шляхтича стає бастіоном. Історичне минуле актуалізується та починає домінувати. Численні жертви, місця масових поховань, спалені оселі та цілі міста стають частиною колективної свідомості, світогляду та світосприйняття.

Після зникнення польської держави з карти Європи, коли активна боротьба стала неможливою, коли не розвиток, а існування лежало в основі суспільного життя, проникало в усі його галузі, визначало спосіб мислення і цілу культуру, рицарський міф продовжував існувати і був основою так званої "філософії виживання" (filozofia przetrwania) [1, 29]. Носієм такої філософії була передусім шляхта, замкнена у своїй субкультурі, неподатлива на впливи іззовні, обмежена простором двору, яка продовжувала плекати та культивувати прадавні традиції та культуру, існуючи окремо від шляхти коронної Польщі.

Варто зауважити, що в амбівалентній семантиці південно-східних Кресів домінуюче місце займає "пекельне" бачення, однак північно-східне пограниччя традиційно трактувалося як "райська земля" [4, 23]. Порівнюючи ситуацію в цих двох регіонах, треба відзначити, що антагонізми на Україні мали перманентний і яскраво виражений характер. Землі Литви та Білорусі не знали ані турецько-татарських навал, ані Хмельниччини, ані Коліївщини чи Гайдамаччини.

Історія південно-східних Кресів, позначена постійною боротьбою, численними битвами, тисячами вбитих та руїнами, характеризується постійною напругою українсько-польських стосунків, навіть під видимим ідилічним спокоєм прихована небезпека: в глибині щось безперервно кипить і бурлить. І в будь-який момент може вибухнути [2, 24].

Різноплановість та семантична неординарність явища польсько-українського культурного пограниччя виявлялася на різних рівнях та в різних галузях, його значення напряму залежить від контексту дослідження. На сьогоднішній день Креси продовжують функціонувати в літературі та мистецтві, передусім на рівні міфів.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Czaplejewicz E. Literatura jako zjawisko heterogeniczne // Kresy. Syberia. Literatura / Pod red. E.Czaplejewicza, E.Kasperskiego. – Warszawa, 1995. – S.125-144.

  2. Czaplejewicz E. Czym jest literature kresowa? // Kresy w literaturze. Twrcy dwudziestowieczni / Pod red. E.Czaplejewicza, E.Kasperskiego. – Warszawa, 1996. – S.4-25.

  3. Dyczewski L. Jedynak B. Rodzina – Rodzinność – Dom // Wartości w kulturze polskiej / Pod red. L.Dyczewskiego. – Lublin, 1993. – S.155-179.

  4. Hadaczek B. Kresy w literaturze polskiej XX wieku. – Szczecin, 1993. – 221 s.

  5. Ossowski S. O strukturze społecznej. – Warszawa, 1982. – 314 s.

  6. Pietrzak W. Rozrachunek z dwudziestoleciem. – Warszawa, 1972. – 221 s.

  7. Uliasz S. O kategorii pogranicza kultur // O dialogu kultur / Pod red. C.Kłaka .– Rzeszw, 1997 .– S.23-37.

  8. Znaniecki F. Nauka o kulturze. Narodziny i rozwj. – Warszawa, 1971. – 287 s.

  9. Zychowska K. Czy Kresy mają historię? // Kresy. Syberia. Literatura / Pod red. E.Czaplejewicza, E.Kasperskiego. – Warszawa, 1995. – S.235-245.

Loading...

 
 

Цікаве