WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Досвід відчуття часу в художньо-філософській парадиґмі сучасної української жіночої прози - Реферат

Досвід відчуття часу в художньо-філософській парадиґмі сучасної української жіночої прози - Реферат

Так, приреченість людської долі представлена у новелі "Плач ріки Бистриці": "Творець породжує безліч смертних форм, заздалегідь приречених на боротьбу і страждання. Чим форма досконаліша, тим важче їй ведеться" [10, 182]. Трагедія людського існування закладена в парадоксі людських діянь.

У С.Майданської у романі "Землетрус" існування виступає примарним, людина – не готовою до нього: "Ти скаржишся на нестерпний біль, а тобі кажуть: життя на те й дається, щоб боліло..." [7, 47].

Якщо у інших авторів наявні абстрактні образи долі, то у С.Майданської вони представлені у конкретній формі: "...невидима рука насотує дорогу на клубок ... Ті, що ловили час,– плескали у долоні, та ... на роздоріжжі їхніх ліній зостався лиш пилок од крилець молі..." [7, 87]. Авторка створює також цікавий образ Фортуни, що жбурляє свої подарунки на смітник [7, 117].

Відчуття часу в свідомості людини загострюється з підсиленням відокремленості, розпаду Цілого, адже цілісність „не знає часу", „час – функція відокремленості –відділеності" [3, 215]. Жах, який відчуває людина в обмеженні, усамітненні, є нічим іншим як переживанням часткового існування.

Ставлення особистості до часу є парадоксом зміни і єдності: їй потрібно себе реалізувати у часі і разом з тим час уражує особистість, як об'єкт. Вічність, на думку М.Бердяєва [2, 295], є виходом з об'єктивації. В об'єктивованому світі розкривається лише кількісна нескінченність, математично вимірюваний час, хоча інтенсивність переживань змінює характер виміру часу.

Індивідуальний темп часу, його прискорення залежить від усвідомлення болю і скінченності існування у героя Г.Пагутяк: "Колесо долі шалено обертається, але це десь угорі, де стільки зірок, куди падаєш у дитинстві, перейнята жахом безодні, а згодом, наче Йов, порпаєшся у попелищі, благаючи Бога знищити час, бо далі жити несила" [9, 87]. Образ колеса долі (його можна прочитати як „колесо історії", „колесо часу") акумулює значення циклічності часу.

Таємниця забороненого кохання, жах невагомості і неможливості зустрічі з коханим у майбутньому ("і наші світи ... уже не можуть перетнутися") прискорюють відчуття часу кінця Анни у "Землетрусі" С.Майданської: " ...та машина вже набирає швидкості ... машиначасу..."[7, 161].

Індивідуальний час героїв відтворює кризу комунікативних зв'язків людей у "Радісній пустелі" Г.Пагутяк: "Кожен з нас живе у власному часі, але у скруті чи радості наші струмочки з'єднуються. Коли нас будять, ми спимо. Коли ми будимо, інші сплять. І це називається самотністю" [9, 91].

М.Бердяєв наголошував на тому, що "час нашої дійсності несе смерть" [2, 55]. Час є внутрішньою долею людини, викликає сум: жах майбутнього переходить в жах смерті ... жах перед відсутністю кінця у часі [2, 296]. У повісті "Душа речей" Н.Конотопець вічний закон природи представлений як біологічна доля людини: "У нашому народженні закладена програма життя, кінцевим етапом, якої є смерть" [6, 97]. Подібне бачення знаходимо в творах Г.Пагутяк: Смерть – це любов, яка, породивши нове, має право зникнути" [9, 89].

Концепція Апокаліпсису є одкровенням про парадокс часу, зіткнення часу і вічності, адже він витлумачується у перспективі майбутнього (часу) і понадчасового (вічності). У творах Г.Пагутяк знаки кінця постають у часовому вимірі реального життя, підсилені натуралістичними деталями: "Піду туди, не знати куди ... І зустрінеться мені один з коней Апокаліпсиса, виринувши з темного, пропахлого сечею, дворика старовинної кам'яниці" [9, 59]; "Це можна назвати передднем Апокаліпсису, а можна й передднем третього тисячоліття. І ми живемо зараз, не вчора і не завтра, живемо сьогодні, визираючи крізь пелену неба, сіру від попелу спалених душ" [9, 112]. Образ-мотив спалених душ виступає як концептуальний у творчості Г.Пагутяк, адже варіюється в асоціативних метафорах метелика, що летить на вогонь, засушених троянд, які щільно пов'язані з категорією часу, адже корелюють із міфологемою Смерті, яка є межею часовості. Жах і сум героя твору викликаний поєднанням у його свідомості іманентного і трансцендентного, часового виміру і вічності, оскільки передвісники кінця світу викликають уявлення про власну смерть.

Отже, у сприйнятті часу героями досліджуваних творів відбивається екзистенційна невпевненість сучасника перед обставинами життя і проблемою його обмеженості. Свідомість героя або автора виступає способом відтворення апокаліптичного змісту. Апокаліптичні візії відтворюють домінантні риси художньої свідомості, яка порівнює зникнення власного світу і навколишнього у нескінченному процесі самоусвідомлення культури та історії. Релігійний світогляд, завдяки наявності есхатології, дозволяє співвідносити історичні події з кінцевим катарсисом, який скасовує недосконалість земного. Таке розуміння історії властиве для творів Г.Пагутяк, Н.Конотопець. Специфічною і своєрідною є рецепція апокаліптичних візій у творчості Г.Пагутяк, оскільки для авторки Апокаліпсис – це подія сьогодення, реальності, яку авторка підкреслює натуралістичними чуттєвими деталями. Так, наприклад, відчуження героя у Г.Пагутяк втілює у собі мотиви кризового стану суспільства, у якому порушені комунікативні зв'язки. Доля, Фатум – поширений мотив творів Л.Демської, С.Майданської, Г.Пагутяк. Можна стверджувати, що індетермінізм - один із провідних принципів синерґетичного бачення світу - знаходить своє відображення в творах названих письменниць. Особливо виокремлюється із цього ряду Л.Демська, адже сюжети її творів побудовані на суцільній грі випадковостей: героїня повісті „Місто в тіні" завдяки випадку знаходить коханого; пес, який працює в цирку, кожної хвилини може впасти з канату („В'язень дощу").

Література

  1. Аркадьев М. Конфликт ноосферы и жизни (эскизное введение в фундаментальную структурно-историческую антропологию) // Ноосфера и художественное творчество. – М.: Наука, 1991. – С.74-87.

  2. Бердяев Н. О назначении человека. – М.: Республика, 1993. – 523 с.

  3. Гачев Г. Европейские образы пространства и времени // Культура, человек и картина мира / Под ред. А.И.Арнамедова, В.А.Кругликова. – М.: Наука, 1987. – С.198-227.

  4. Демська Л. Місто в тіні. – К.: Смолоскип, 2000. – 208 с.

  5. Забужко О. Сестро, сестро: Повісті та оповідання. – Вид. 2-ге. – К.: Факт, 2004. – 240 с.

  6. Конотопець Н. Короткі екскурсії в минуле: Повісті та оповідання. – К.: Молодь, 1990. – 168 с.

  7. Майданська С. Діти Ніоби. – К.: Родовід, 1998. – 296 с.

  8. Назаретян А. Архетипы времени в традиционной культуре // Общественные науки и современность. – 2001. – №4. – С.160-167.

  9. Пагутяк Г. Записки Білого Пташка. – К.: Український письменник, 1999. – 151 с.

  10. Пагутяк Г. Потрапити в сад: Роман, оповідання. – К.: Молодь, 1989. – 224 с.

  11. Плетенчук Н. Поетика світомислення Уласа Самчука: Дис. к. філол. н. 10.01.01. – Івано-Франківськ, 2002. – 198 с.

  12. Тарнашинська Л. Час у творчості Ліни Костенко як темпоральний код структури людського досвіду // Слово і час. – 2005. – №6. – С.42-52.

  13. Трубников Н. Проблема смерти, времени и цели человеческой жизни (через смерть и время к вечности) // Философские науки. – 1990. – №2. – C.106-115.

  14. Шпенглер О. Закат Европы. Очерки морфологии мировой истории. – Т.2: Всемирно-исторические перспективы. – М.: Мысль, 1998. – 606 с.

  15. Эпштейн М. Поступок и происшествие. К теории судьбы // Вопросы философии. – 2000. – №9. – С.65-77.

  16. Юнг К.Г. Собрание сочинений. Ответ Иову. – М.: Канон, 1995. – 352 с.

Loading...

 
 

Цікаве