WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Ґендерний аспект наслідування жанрових канонів в українському жіночому масовому романі (на матеріалі романів М.Гримич „Егоїст” та Л.Демської „Жінка з - Реферат

Ґендерний аспект наслідування жанрових канонів в українському жіночому масовому романі (на матеріалі романів М.Гримич „Егоїст” та Л.Демської „Жінка з - Реферат

З точки зору ґендерного аналізу в романі „Егоїст", варто відзначити кілька особливостей. Традиційним героєм як кримінального, так і любовного роману, як правило, є чоловік, що має беззаперечну владу над жінками. Він має бути магнетичним, сексуально невідпорним, холоднокровним, досвідченим у спілкуванні з протилежною статтю, що спонукує його ставитися до жіноцтва з певним цинізмом. Художній образ героя роману Георгія Липинського постає як втілення мужності, підкресленої його ґендерною поведінкою. Письменниця наголошує, що у сприйманні жінок Георгій завжди залишається „заповітною мрією", тому „ще жодна жінка не відмовлялася від Георгія з власної волі" [1, 60]. Цією безвідмовністю і жіночою покірністю можна частково пояснити його зневажливе ставлення до жінок, що неодноразово вербалізується самим героєм: „Українські жінки були товаром, який користувався не лише шаленим попитом, але й шаленою пропозицією..." [1, 137]. Георгій наближує до себе передбачуваних жінок, а потім, так і не пізнавши особистості людини, з якою він був, позбувається її: „... позбулася достроково права жити зі мною. А могла б іще протриматися місяць-другий. Такої лафи, як у мене, їй навряд де знайти" [1, 14]. Як відзначали американські дослідниці С.Гілберт та С.Губар, жіночі ролі в літературному каноні, заснованому чоловіками, зводяться до опозицій „відьма/ангел" [12]. У романі М.Гримич цей розподіл відповідає постатям Аліси та Євдокії (Єви). Зустріч героя-чоловіка зі Справжньою Жінкою, яка закохує його в себе, змушує переглянути свої цінності і спричиняє докорінні зміни в його житті є необхідною умовою творів цього жанру: „Йому стало приємно, що перед ним відкрилися дверцята у зовсім нову сферу життя... Реальними є лише ті кілька днів нового життя, в якому з'явилася нова жінка, ні, не нова, а перша. Перша жінка" [1, 72]. Такою героїнею в романі „Егоїст" є Євдокія Ханенко – відважна і непередбачувана аристократка, розумна і пристрасна жінка. Письменниця акцентує увагу на деталях, які приваблюють до неї Георгія: її гордість та недоступність („Георгій подумав: це перша жінка в його житті, яка не повісилася йому на шию в перший же вечір" [1, 71], розкутість у спілкуванні із високопосадовцями, стиль поведінки („якби Георгій не знав, що ця жінка – безробітна вчителька математики, навіть він цілком міг би прийняти її ... за доньку мільйонера" [1, 64], володіння іноземними мовами і навіть уміння розкурити кубинську сигару. Водночас варто відзначити, що авторка не заглиблюється у внутрішній світ героїні і лише частково зображає її реакції у моментах незгоди з коханим чоловіком з приводу ідеологічних переконань Єви. Водночас на прохання чоловіка вона без очевидних вагань відмовляється від своєї діяльності у складі націонал-анархічної групи.

З огляду на ці факти, можна зробити висновок: незважаючи на те, що авторка роману є жінкою, у цьому романі не представлено жодного психологічно вмотивованого образу, який би передавав жіночий погляд на світ. До того ж, у творі помітна тенденція до його „знежіночнення", тобто усунення цінностей, поглядів, проблематики, стилістики, які зазвичай сприймаються як фемінні. При цьому голос оповідача звучить все ж не нейтрально в ґендерному відношенні, а безсумнівно імітує голос чоловічий. Варто також наголосити, що з одного боку омовлення т.зв. „жіночих питань" відбувається з іронічними інтонаціями, а з іншого – роман повністю позбавлений іронічної перспективи у сприйманні успадкованих „істин": у ньому ще раз відтворюється казкова формула, у якій передбачено, що жіноча спроба самореалізації закінчиться тоді, коли її ідентичність дарована чоловіку/присвоєна чоловіком, який її обирає.

Як бачимо, роман М.Гримич некритично відтворює низку ґендерних стереотипів, консервуючи патріархальні цінності. Тому заслуговує на довіру інша теза К.Массел, висловлена в монографічній праці „Fantasy and Reconciliation: Contemporary Formulas of Women's Romance Fiction" (Фантазія та узгодження: сучасні формули жіночих любовних романів") (1984), про те, що „романтична фантазія" в жіночих любовних романах є реакційною, оскільки вона не сприяє суттєвій зміні жінки-протагоніста чи її особистісному розвитку. Дослідниця зауважує, що „шляхом змалювання традиційних моделей буття як таких, що захоплюють та задовольняють більше, ніж у реальному житті, романтична фантазія діє як консервативна сила" [11, 172-173]. Більш того, роман „Егоїст" втілює і пропагує не лише патріархальні, але подекуди без іронії артикулює мізогіністські цінності. Незважаючи на типовий для любовного сюжету мотив „переродження" чоловіка після зустрічі із своєю половинкою, у цьому творі наскрізним і більш виразним залишається мотив нездатності чоловіка до розуміння жінок, а відтак і посутня нелюбов до них. Зважаючи на специфіку відтворення ґендерної проблематики та психологізму, можемо говорити про цей роман як про квазі-жіночий, тобто написаний жінкою твір розважального характеру, який лише імітує (як в „дамських" романах), пародіює жіночу суб'єктивність або ж взагалі уникає її відтворення.

Роман Л.Демської „Жінка з мечем" також є жанровим зрощенням мелодрами та кримінального роману. Однак якщо у мелодрамах лейтмотивом найчастіше є конфлікт двох суперниць на шляху до щастя з чоловіком, то в аналізованому творі акцентовано боротьбу головної героїні, художниці Лариси Авдикович (Чагер), із антигероєм-чоловіком, процес її професійного і особистого унезалежнення та відновлення справедливості. На відміну від аналізованого вище роману М.Гримич, тут наголошено на активній ролі творчої жінки на шляху до самовизначення та самореалізації, незалежно від присутності чоловіків у її житті. Цьому твору притаманний більший ступінь психологічної мотивації в образі героїні та її більшу достовірність, водночас герої другого плану у творі зображені більш схематично. Найяскравіше ця тенденція виявляється у змалюванні гармонійних стосунків Лариси із чоловіком Іваном, який постає у романі втіленням ідеалу одруженого чоловіка: він іронічний, розумний і головне – кохає її, розуміє і підтримує. „люба, це – твоє рішення. Пригадуєш, коли я пропонував тобі одружитися, то обіцяв, що ніколи не буду на тебе тиснути чи ще якось шантажувати за твою творчість. Обіцяв, що ти завжди будеш вільною у своїх виборах, якими б добрими чи поганими вони не були особисто для мене. Зараз можу повторити те саме..." [2, 23]. Однак шлюб головної героїні, як і роман загалом, можна означити скоріш як феміністичну утопію. Варто зауважити, що психологічна деталізація Івана не досягає ступеня індивідуальної конкретизації і психологічної достовірності, що загалом характерно для більшості „ідеальних" персонажів у творах масової літератури. Чоловік, який ставиться до дружини як до рівноцінного партнера в стосунках і поважає її як особистість є скоріш виключенням у сучасній феміноцентричній прозі, тоді як у жіночих роман(с)ах він – необхідний елемент сюжету, адже саме завдяки функціонуванню цього персонажа уможливлюється щасливе подружнє життя творчої жінки.

Соціальний статус та емоційний стан Лариси на початку роману є своєрідною мрією для більшості романтичних героїнь любовних романів: вона не тільки щасливо одружена, але й досягла професійного успіху. Проте письменниця додає штрихи, які окреслюють образ цієї жінки як людини, що прагне до розвитку, самовдосконалення і автентичності, розкриває внутрішній світ своєї героїні в момент зовнішнього благополуччя і водночас – особистісної та творчої кризи: „Останнім часом їй все важче й важче було братися до роботи. Не було не тільки натхнення, але й найменшого бажання. Невидима тупа ситість та задоволення майже відчутно засмоктували й глушили зір, слух, дотик... [...] Життя йшло рівноі гладко" [2, 6]. Цей внутрішній конфлікт зумовлений бажанням Лариси мати дитину, яка є для жінки винагородою „за те, що цей світ чоловічий і в свідомості цього світу жінка стає людиною тільки тоді, коли народить дитину˝ [2, 31] і затвердженою контрактом обіцянкою підпорядкувати своє особисте життя творчому та емоційному. Умови контракту з менеджером О.Гаєвським, як і загалом його маніпулятивна поведінка стосовно талановитої художниці, оприявнюють патріархальний стереотип, згідно з яким обдарованій жінці належить вибирати з-поміж цих двох посутніх аспектів жіночої самореалізації.

Loading...

 
 

Цікаве