WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Ґендерний аспект наслідування жанрових канонів в українському жіночому масовому романі (на матеріалі романів М.Гримич „Егоїст” та Л.Демської „Жінка з - Реферат

Ґендерний аспект наслідування жанрових канонів в українському жіночому масовому романі (на матеріалі романів М.Гримич „Егоїст” та Л.Демської „Жінка з - Реферат

Ґендерний аспект наслідування жанрових канонів в українському жіночому масовому романі(на матеріалі романів М.Гримич „Егоїст" та Л.Демської „Жінка з мечем")

Із середини минулого століття масова література стала невід'ємним елементом урбаністичної культури і досі асоціюється переважно з жіночим читанням. Післяперебудовна епоха була позначена пошуком нових форм діалогу з читачем і спробами деідеологізації літератури, тож еволюцію творів розважального характеру можна вважати закономірною. Разом з тим, у сучасному літературному процесі белетристика сприймається як маргінальна. Аналіз стану дослідження цієї проблеми в українській літературознавчій науці дозволяє зробити такі висновки: по-перше, критикою загально оцінені лише окремі твори для масового читання; по-друге, відсутнє теоретичне обґрунтування поняттю масової літератури, по-третє, не виявлено співвіднесення традицій і новаторства в белетристиці (зокрема і жіночій), і, насамкінець, досі не з'ясовано художню специфіку українського масового роману (типологія персонажів та принципи характеротворення у сучасній українській літературі розважальних жанрів, жанрові різновиди масової літератури сьогодення, стильові особливості масових жанрів, тощо). Реакція вітчизняної критики на літературу масових жанрів полягає передовсім у полеміці про наявність та необхідність масової літератури у вітчизняній культурі, а праці дослідників та критиків переважно мають форму літературно-критичних рецензій на окремі твори і, до того ж, мають не стільки аналітичний, як оціночний характер. В українському літературознавстві досить фрагментарно представлена критична рецепція масових романів,зокрема рецензії стосувалися здебільшого романів Л.Кононовича „Феміністка" та „Кайдани для олігарха" ([3], [4], [5]), роману Є.Кононенко „Імітація" ([6], [7]), романів В.Шкляра „Ключ" та ін. Метою нашої статті є дослідження окремих аспектів художньої специфіки масового жіночого роману, зокрема, з'ясування ступеню наслідування жанрових канонів у масовій жіночій літературі та ґендерний аналіз вибору та функціонування певного типу героя/героїні.

Література, до якої належать такі жанри як детектив, пригодницький роман, мелодрама, страшна готична казка, фантастика, – це насамперед цікаво придумана історія. Розважальна література базується на мистецтві розповіді історії, а сюжет у цих творах виступає основним формотворчим чинником. В 1972 році американський критик Дж.Расс (Russ) у статті „What Can a Heroine Do? Or, Why Women Can't Write (Що може робити героїня? Або чому жінки не можуть писати літературу?"), оглядаючи літературний канон із ґендерної точки зору, відзначила, що всі сюжети західної культури розраховані на героя-чоловіка. Вона зокрема стверджувала, що героїня (як ґендерний відповідник героєві твору) майже ніколи не була справжньою протагоністкою, тобто не виконувала активної ролі, була позбавлена психологічної глибини і функціонувала лише відносно героя-чоловіка в якості загрози чи винагороди [13, 6]. Традиційні сюжети плекають образ скромної, терплячої та люблячої героїні, а дійсно героїчним жінкам (таким як Антігона, амазонки, Жанна д'Арк) бракує жіночності, оскільки їх активна роль вступає у протиріччя зі статтю. Як відзначали чимало західних дослідниць, популярний жіночий роман лише закріплює ґендерні стереотипи і замість того щоб пропонувати жінками альтернативні реальності, замикає героїню всередині традиційного „шлюбного сюжету" (marriageplot) [14, 16]. Тому основним сюжетом, що пропонується жінці-героїні, є любовна історія: „незчисленні варіанти закохування, залицяння та заміжжя, або ж невдалого залицяння та заміжжя" [13, 9].

Попри певні тематичні, стильові та подекуди ідеологічні модифікації у популярних жіночих романах останнього десятиліття центральна сюжетна лінія не зазнала посутніх змін, адже сучасна самовпевнена і незалежна героїня жіночого роману прагне повноти та цілісності, відчуваючи себе всього лиш половинкою у пошуках іншої. Як слушно відзначає Р.Фельскі, на зміну наївній і доброчесній героїні у пошуках свого „принца" приходить молода жінка-фахівець, яка мешкає у великому місті і зустрічається із легковажними гультяями чи недоступними чоловіками [11, 101-102]. Такими є романи американських письменниць ("Bridget Jones' Diary" („Щоденник Бриджіт Джонунз") Гелен Філдінг, "Sex and the City" („Секс і місто") Кендіс Бушел) та „Зелена Маргарита" і „Не думай про червоне" С.Пиркало. І хоча жіночим варіантом „міської казки" вважається саме жанр любовного роману (або т.зв. „дамського" роману), все ж масова жіноча проза не обмежується лише ним. Жанрами, які набувають все більшої популярності з-поміж жінок-письменниць, є фантастика та детектив. Умовності фантастичного жанру дозволяють змоделювати якісно відмінні від існуючих форми ґендерних відносин, ґендерної ідентифікації та соціальних ролей. У жіночому детективі також модифікуються або й відкидаються окремі елементи, притаманні детективам, авторами яких є чоловіки: наприклад, фатальна жінка, побіжна мізогінія, акцентування насильства тощо. Тобто йдеться не про занурення героїні в обставини, характерні для чоловічої гостросюжетної літератури, а про своєрідну ґендерну адаптацію жанру. Тобто сучасні письменниці намагаються розширити рамки канону, змінити жанрові умовності, створити „героїню дня", пристосовану до умов сучасного життя. Так, традиційний любовний сюжет незрідка ускладнюється містикою, а кримінальний – переплітається із романтичною історією героїв тощо. Чимало масових жіночих романів характеризуються тенденцією до розширення жанрових можливостей, до модифікації сюжетних ліній і моделювання нових образів. Це чітко простежується в романах М.Гримич „Егоїст" та Л.Демської „Жінка з мечем".

В романі М.Гримич „Егоїст" кримінальний сюжет комбінується із типовою для жіночої прози історією кохання. Умовності обох жанрів вимагають наявності у романі чоловіка-супергероя із типовою низкою характеристик та певною поведінковою моделлю. Складовими цього іміджу є його приваблива зовнішність, нешеренговість, що підкреслюється або особливими здібностями, або соціальним чи економічним статусом, виключна популярність серед жінок, що має підкреслювати його мужність та „чоловічий", жорсткий стиль подолання перешкод на шляху до мети. Поза сумнівом, адвоката і народного депутата Георгія Липинського можна вважати втіленням такого збірного образу. Неординарність цього персонажу увиразнюється кількома аспектами. З одного боку, він виділяється зі свого оточення (і пишається) аристократичним походженням і не раз розмірковує на тему „своєї голубої крові" [1, 52]. Як нащадок славетного роду, він з деякою погордою ставиться до тих „українських політиків, ... левову частку [яких] становлять ... – колишні сільські хлопці" і недолюблює „пана з Івана" [1, 21]. Деякі з його цинічних колег навіть заздрять Георгію за здатність зберігати позицію аристократичної відсторненості у боротьбі за владу. Самим же героєм акцентується відраза до типовості, натовпу, банальності, пересічності. Він з деяким сумом констатує: „...фактично не можу привчити себе до стадності" [1, 17]. Інша риса протагоніста – його професіоналізм, визнаний екс-спікером парламенту, якому „Георгій імпонував, очевидно, своїм аналітичним мисленням, тверезим баченням реалій і професійним юридичним гартом, чого так часто бракувало парламентському стаду" [1, 14], інший депутат визнає, що Липинський – „професійний парламентар, класний юрист..., добре розбирається в законотворчій діяльності, орієнтується у реальній правовій ситуації" [1, 28]). Так само наголошується його компетентність, яку він неодноразово демонструє, дискутуючи з друзями на теми української ментальності („Хабар і могорич існуватимуть в Україні вічно" [1, 105]), історії та державності („Україна стане незалежною, однак дуже скоро українці її зруйнують, і, до того ж, своїми руками. Як це завждибуло" [1, 107]), у роздумах про тонкощі етикету („в Україні своєрідна манера жінок вдягатися на прийоми, яка дисонує з європейськими традиціями" [1, 80]) та заувагах стосовно стилю („джентльмена видно по взуттю. Погане взуття вдає людину за кілометр" [1, 22]). Інша ключова ознака типового героя кримінального роману – його стиль („головне для джентльмена – стиль" [1, 23] як складова фізичної привабливості. Письменниця підкреслює, що її герой усвідомлює себе як сексуально невідпорного і надзвичайно гарного чоловіка, „високого стрункого брюнета, що легкою ходою прямує собі кудись не поспішаючи, в елегантному костюмі, з екстравагантною краваткою і в новеньких черевиках" [1, 24]. Акцент робиться на великому і вишуканому гардеробі героя, його прагненні унікальності та оригінальності в одязі та пильній увазі до деталей своєї зовнішності. Лише глибока емоційна криза, внаслідок якої Георгій змушений переглянути власну систему вартостей, здатна вплинути на стиль Георгія і тимчасово змінити його образ. Однак варто відзначити, що на „вчинковому" рівні твору виняткові здібності протагоніста жодним чином не проявляються: у критичній ситуації, „після того, як Георгій остаточно зрозумів, що нічого не зможе зробити..., він впав у депресію: не виходив з дому, перестав голитися. Лежав у ліжку і тупо дивився в стелю" [1, 153]. Така реакція однозначно суперечить поведінковій моделі супергероя кримінального роману і лише рішуча спроба Георгія врятувати свою кохану та її соратників наприкінці роману „реабілітує" його статус.

Loading...

 
 

Цікаве