WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Трагічна амбівалентність героя у новелі ладіслава фукса “Пан теодор мундшток” - Реферат

Трагічна амбівалентність героя у новелі ладіслава фукса “Пан теодор мундшток” - Реферат

Якщо за екзистенціалізмом мистецтво є символом, то символом чого тоді є головний герой? Символом гвинтика державної машини. Колишній дрібний чиновник, який боявся вголос сказати слово, в такому ж стані перебуває і надалі. Це символ тих, хто змирився з фашизмом, хто не бореться з ним, а за всяку ціну мріє вижити в лещатах цього режиму. Мундшток – це символ не людського життя, а животіння. Жан-Поль Сартр назвав письменників "творцями знаків", "ковалями міфів". Ще один французький філософ-екзистенціаліст Альбер Камю у праці "Бунтівна людина" зазаначає, що "немає нічого складнішого, ніж розуміння символічного твору. Символ завжди є набагато вищим від того, хто до нього вдається: автор неминуче висловлює більше, аніж хотів" [2, 93]. Ладіслав Фукс не створив міф, а показав при яких умовах, насамперед внутрішніх, людина перестає бути людиною.

Окремі символи у романі "Пан Теодор Мундшток" заслуговують на більшу увагу. Перший символ, з яким читач зустрічається у творі, є голуб, якому Теодор не дав зимою замерзнути і взяв до себе додому. Голуб стає його другом, Теодор розмовляє з ним як з розумною істотою, ділиться з птахом найсокровеннішими думками, сумнівами, радіє самій присутності птаха в кімнаті, яка є духовним пристановищем серед жорстокої дійсності, рятунком від страху перед майбутнім. Голуб згодом вмирає і засмучений Мундшток ховає його як людину. За Словником символів "Голуб – символ щирої любові, злагоди, ніжності. Ще в античності голуб пов'язувався, в першу чергу, з Небом, богами, духовністю. Хто тримає цих птахів, матиме достаток і щастя" [5, 62]. На думку чеського дослідника творчості Ладіслава Фукса Франтішека Вшетічки: "Голуб уособлює в собі надію, життя (згадаймо голубицю біблійного персонажа Ноя), а ось смерть Мундштокового голуба означає крах сподівань Мундштока та й взагалі крах його життя" [8, 63].

Набагато важливішим символом, ніж голуб, у новелі є Мон. Тінь Мон – це продукт Мундштокової порушеної психіки; його друге "я", яке всюди супроводжує героя і весь час опонує Теодорові. Образи людських тіней мають дуже глибоке значення. Вони виступають своєрідним віддзеркаленням душі головних героїв та інших персонажів. Усі люди, яких Мундшток зустрічає на вулиці – для нього неначе привиди. Власна тінь переслідує Мундштока усюди, з нею він розмовляє постійно. Він спілкується з тінню, а не з реальною людиною, коли приходить за порадою і підтримкою до свого духівника. Але коли герой відмовляється від пасивно-споглядального способу життя, спробував зайняти активну життєву позицію, відбуваються певні зміни. Розпочавши своє тренування і підготовку до концтабору Муншток каже своєму другому „я" – „я знайшов себе таким, яким я був тоді, коли ти ще не мав про мене ані найменшого уявлення". Тінь Мон зникає. Можливо, це є символом того, що і самої людини, самого Теодора вже насправді немає. На думку дослідника Вшетічки, "цей дивний стан Мундштока триває аж до моменту, коли Теодор вирішує систематизовано тренуватися, в ту саму мить Мон зникає (це відбувається саме у 10-му розділі). Впродовж усієї другої частини новели Мон не з'являється. Тобто тінь стримувала активність Мундштока, його екзистенційний ріст" [8, 264]. За словником символів "Тінь – символ душі людини; непорозуміння в стосунках; тривоги, смутку; невиразності; підозри. У деяких віровченнях тінь вважається "негативним двійником тіла". Існувало усталене уявлення, що тінь є другим "я" або душею людини; це уявлення також відображено у фольклорі й літературі розвинутих культур" [5, 217], крім того подається уточнення: "Тінь є терміном, введеним Юнгом для позначення примітивної й інстинктивної сторони індивідуума" [5, 218]. Тінь з'являється аж в останньому розділі. Мон пов'язується тут із Шімоном (наймолодшим членом сімейства Штернів, яке Мундшток часто відвідував). До розуміння цього зв'язку Теодор приходить дорогою до збору приречених на вокзалі. Ось тут Мундшток і згадає про свою тінь: "...ця тінь, яка з ним колись була пов'язана, приходила завжди на ледь чутне вимовляння її імені. Тінь його самого – пригніченої, загнаної, виснаженої, розчавленої людини. Але як давно це було, коли він був таким. Так давно, майже вічність, відколи він не мусить нічого жахатись і боятись, і навіть кликати оцю свою тінь, а найголовніше, що і кликати її вже не потрібно ніколи" [6, 184]. Цими словами закінчується абзац новели, а наступний починається так: "Він оглянувся на бруківку Мечірської вулиці і знову задумався: тут народився порятунок, але чи все за цих три дні я з хлопцем встиг підготувати?" [6, 184]. Фукс таким чином свідомо містифікує читача, хоче створити уявлення, що Мон і Шімон взаємозалежні. Зв'язок між ними є у романі дуже визначальним. Він проявляється тоді, коли Мундшток в останні секунди свого життя кличе Мона, а Шімон розпізнає у тих словах своє ім'я. Одночасно з криками Мундштока з'являється справжня тінь: "Але тієї тіні, яка перелякано хитається на бруківці біля мертвого чоловіка, звичайно ніхто не помічає" [6, 185]. Тінь, яка належала колись Мундштоку, стає тінню Шімона. Переживання Мундштока не зникають при його фізичній смерті, вони отримали своє продовження у житті інших.

Зв'язок між Моном та Шімоном показаний і у їхніх іменах. Адже ім'я Мон є частинкою імені Шімон і складає його другу половинку. Розділ Шімонового двоскладного імені на дві частини (в яких друга несе семантичне навантаження), опосередковано пов'язано із загальним поділом новели на дві половини, з яких друга є вагомішою.

Принцип мистецького задуму Фукса полягає у зображені двох фаз життя пана Теодора Мундштока, двох його екзистенцій. Для цього задуму автор знаходить адекватне архітектонічне вирішення поділяючи роман на дві частини. Кожна з них відповідає певній життєвій фазі: перша частина – першопочаткове, пасивне життя героя, друга – його нова подоба, в якій Мундшток і приходить до кінцевого моменту свого існування.

Зважаючи на те, що обом цим екзистенціям Фукс приділив однакову увагу і зробив їх рівноважливими, суть цих частин в принципі рівнозначна. Перша половина роману складається з розділів 1–10, друга з 12–21. Певним перепочинком, паузою між двома станами головного героя є середній, одинадцятий розділ. Він стоїть між ними і водночас над ними. Архітектоніка роману виглядає таким чином: 10+1+10 і вона невідривно пов'язана і з головним героєм.

Мундшток є амбівалентною людиною, яка існує у двох подобах – як істота і як тінь. В узагальненому вигляді це те, ким ми є і ким хочемо бути. Дуалізм Мона та Шімона створює важливу частину Мундштокової екзистенції і є одним з найголовніших проявів роздвоєності життя героя взагалі. Дуалізм охоплює не лише тему, архітектоніку та композицію роману, а й спосіб бачення та сприйняття світу. Амбівалентність головного героя роману підкреслює екзистенційну трагічність, яка стає характерною рисою авторової концепції особистості.

Література

  1. Аббаньяно Никола. Введение в экзистенциализм. – Санкт-Петербург: Алтейя, 1998.

  2. Камю А. Бунтующий человек. – М.: Издательство политической литературы, 1990.

  3. Сартр Ж.-П. Буття і ніщо. Нарис феноменологічної онтології. – К.: Видавництво Соломії Павличко "Основи", 2001.

  4. Сартр Ж.-П. Экзистенциализм – это гуманизм // Ницше Ф., Фрейд З., Фромм Э., Камю А., Сартр Ж.-П. Сумереки богов. – М.: Политиздат, 1989. – С.319–344.

  5. Словник символів культури України. – К.: Міленіум, 2002.

  6. Fuks Ladislav. Pan Theodor Mundstok. – Praha, Československ spisovatel, 1963.

  7. Svozil Bohumil. Prza obrazn i věcn.–Praha, Ursus, 1995.

  8. Všetička František. Dualita pana Theodora Mundstoka // Česk literatura, 1973, №3, S.262-271.

Loading...

 
 

Цікаве