WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Різома як нелінійна модель у художньому світі сучасних письменників (Юрій Іздрик та Іен Мак’юен) - Реферат

Різома як нелінійна модель у художньому світі сучасних письменників (Юрій Іздрик та Іен Мак’юен) - Реферат

Один із перших романів "Стоп-кадр!" – стилізація під літературу ХІХ століття. Твір починається ідилічно – ґрунтовно, зберігаючи описову традицію прози ХІХ ст., автор змальовує англійську пару, чий любовний зв'язок давно увійшов у русло спокою. Приїхавши на відпочинок у... (письменник свідомо уникає соціальної ідентифікації персонажів і місць, створюючи тим самим ефект містифікації) коханці займаються самоспогляданням, вивчають складну мапу міста, блукають нескінченними вулицями. Лінійно вибудований сюжет не обіцяв, здавалося б, жодних сюрпризів. Та от несподівана розв'язка: випадкові знайомі – гостинне, хоч і трохи нав'язливе подружжя – виявляються небезпечними садо-мазохістами, які з насолодою перетинають головному герою вени на очах його жінки. Стоп кадр! І не такі вже випадкові ці знайомі – відразу пригадується безліч деталей-підказок, розкиданих по всій площині тексту.

Якщо у "Стоп-кадрі" головну подію – смерть – прибережено дбайливим деміургом на фінал, то в романі "Пікнік на узбіччі розуму" нею все починається. Життя типового англійського подружжя летить шкереберть, коли внаслідок трагічних подій у їхній світ вривається ірреальна манія. І хоча з роками Мак'юен втрачає інтерес до прийому соціальної невизначеності, він все одно не зраджує своєму літературному хисту: його знову цікавить та сама поворотна мить, яка назавжди змінює людське життя, з якої "особистості й долі переплавились у новіформи" [14, 8]. Переломна мить репрезентується письменником, як правило, у вигляді реальності, котра несподівано втрачає свою істину, змінюючи свою природу на сюрреальність. Втім, несподівано – лише для неуважного реципієнта, бо сам Мак'юен поступово "розхитує реальність". Принцип поступового "розхитування реальності" яскраво втілено в одному з найкращих романів "Амстердам", відзначеному престижною премією "Малий Букер"у 1998 році. До речі, роман при всьому своєму невеликому обсягу, при всій своїй зовнішній статичності, безподійності є поліфонічним, багатовекторним, багатолінійним з точки зору організації тканини твору. Це стосується насамперед широкої палітри піджанрів (сатира, мелодрама, трагедія, притча, тріллер, інтелектуальний роман), присутньої у романі.

Отже, твір починається сценою зустрічі двох друзів на кремації колишньої коханки Моллі Лейн. Реальність стабільна – урочиста церемонія, поява прем'єр-міністра, характерні для англійської ментальності типажі, постійно вживані символи мас-медіа та професіоналізми з галузі музики... Та якось непомітно, але раптом, реальність ніби виходе з берегів усталеного шляху, події "ніби починають радіти ірреальності" [4, 15]. Коли це трапляється? Коли з'являється шокуюче фото прем'єр-міністра в жіночій білизні? Чи коли друзі, головний редактор відомої газети і видатний композитор, домовилися про евтаназію: якщо один з них перестає себе контролювати, втративши глузд (звичайно, автор не подає у тексті трактування процесу втрати контролю, тобто – що ж таки варто розуміти під неконролюванням себе?), другий зобов'язаний його вбити? Чи – коли?.. Причому, Мак'юен не використовує прийом містики як такий задля переходу з лінії реальності на лінію ірреальності, "йому цікавіше випробувати на міцність так звану реальність" [2]. Знаковою в цьому контексті є композиція роману – факт смерті присутній на початку й кінці твору: текст відкривається сценою кремації і закінчується фарсовою сценою евтаназії.

Втім, поняття "початок" і "кінець" твору – досить умовні в контексті різоморфної текстуальної реальності. Адже постмодернізм пропонує зовсім нову конструкцію прози. Елементи сюжету позбавлені топологічного визначення координат. Сам сюжет перестає бути центральною віссю, а лінійне прочитання тексту втрачає актуальність. Література ХХІ століття – інтерактивна. Звичайно, "графічна природа надрукованого тексту нав'язує нам лінійність, хронологічність, послідовність читання" [16, 89], але все одно читати можна починати з будь-якого місця, в будь-якій послідовності, бо реципієнт, за визначенням М.Павича, "бере участь в його творенні, він встановлює траєкторію читання і навіть визначає, де буде початок, а де кінець" [16, 90]. У "Амстердамі" рівноцінно співіснує невизначена кількість ліній і серій (тут і незрозумілий стан Моллі Лейн, що спричинив її смерть, і "дружня" домовленість про евтаназію, і творчі пошуки композитора Клайва Лінлі, котрий пише "Симфонію століття", і важкий моральний вибір Вернона Холлідея, і... так далі. Відповідно, особливість роману і в тому, що незважаючи на невеликий обсяг (180 сторінок), вражає глибина проблематики та багатоплановість, що досягаються завдяки "граничної, фантастичної концентрації смислових та стильових моментів" [керимов]). Вони паралельні і перпендикулярні водночас, вони не перетинаються, але, коли збігаються, "утворюють парадокс" [4, 71]. Посилює ефект інтерактивності також складна система наративних пластів: то наратор збігається (і розчиняється) з одним із головних персонажів тексту, то дистанціюється від них (схема оповіді стороннього оповідача), то втілюється в образ автора-деміурга. Ця рухомість наративної системи, її постійне перетворення створює в читача відчуття присутності, співучасті, з'являється враження, що він здатен у будь-яку мить втрутитися у події, вплинути на хід подій. Особливості оповіді зумовлюють і нестабільність хронотопу, існує ніби два часи: "один складено лише з переплетеного теперішнього, а другий постійно розпадається на розтягнуте минуле та майбутнє" [4, 85]. В такий спосіб Мак'юен теж "розхитує реальність".

Отже, різома є своєрідною емблематичною фігурою епохи постмодернізму, наскрізним символом доби, оригінальною моделлю матриці сучасних текстів. І річ не в тому, що сучасні письменники прилаштовують свої твори під таку модель – просто змінився характер сприйняття та письма. Перевага тепер надана письму-творенню. Організаційні принципи різоми лише збіглися з організаційними критеріями конструкції художньої творчості, в межах котрої культ оригінального авторського твору поступається ідеалу механізму, сконструйованого з колажу та еклектики, що вимагає операції розшифрування. Тексти ж Юрія Іздрика та Іена Мак'юена в контексті нашої наукової розвідки є яскравою ілюстрацією варіантів існування різоми як моделі.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Барт Р. S/Z. – М.: Эдиториал УРСС, 2001. – 232 с.

  2. Борисенко А. Иэн Макьюен. Фауст и фантаст // http:// magazines.russ.ru/inostran/2004/4/avt.html

  3. Всемирная энциклопедия: Философия ХХ век. – М.: АСТ, Мн.: Харвест, Современный литератор, 2002. – 976 с.

  4. Делез Ж. Логика смысла. – М.: Академия, 1995. – 302 с.

  5. Делез Ж., Гваттари Ф. Капитализм и шизофрения: Анти-Эдип // www.philosophy.ru

  6. Денисова Т. Феномен постмодернізму: контури й орієнтири // Слово і час. – 1995. – №2. – С.18-27.

  7. Іздрик. Острів КРК та інші історії: повість, новели, автокоментар. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1998. – 120 с.

  8. Іздрик. Воццек & воццекургія. – Львів: Кальварія, 2002. – 204 с.

  9. Керимов Т. Постмодернизм // Современный философский словарь. – М. – Бишкек – Екатеринбург: Одиссей, 1996. – С.372-383.

  10. Косович Л. Додаток (Постскрипт. Коментар. Примітки) // Іздрик. Подвійний Леон. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2000. – С.176-199.

  11. Лавринович Л. Сучасний український постмодернізм – напрям? стиль? метод? // Слово і час. – 2001. –№1. – С.39-46.

  12. Літературознавчий словник-довідник / Гром'як Р., Ковалів Ю. та ін. – К.: ВЦ "Академія", 1997. – 752 с.

  13. Иэн Макьюен. Амстердам. – М.: РОСМЭН-ПРЕСС, 2003. – 190 с.

  14. Иэн Макьюен. Пикник на руинах разума. – М.: Эксмо, 2003. – 416 с.

  15. Маньковская Н. Эстетика постмодернизма. – СПб.: Алетейя, 2000. – 347 с.

  16. Павич М. Роман как держава. – М.: Зебра Е, 2004. – 253 с.

  17. Павлишин М. Передмова // Іздрик. Воццек & воццекургія. – Львів: Кальварія, 2002. – С.5-30.

  18. Сокол Л. Гіпертекст і постмодерністський роман // Слово і час. – 2002. – №11. – С.76-80.

Loading...

 
 

Цікаве