WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Жанрово-стильові особливості постмодерністського епістолярію - Реферат

Жанрово-стильові особливості постмодерністського епістолярію - Реферат

Найчастіше поет цитує німецькою мовою, посилаючись на те, що його дописувачка германістка. Аналіз кореспонденцій дає нам змогу говорити про особливу свідомість Василя Барки, що знайшла свій вияв у листах до Віри Вовк, у цитуванні улюблених німецьких авторів мовою оригіналу, у використанні німецьких мовних формул, які відображають особливості мислення цитованих митців слова. Усе це водночас окреслює й коло зацікавлень Василя Барки, оформляє поліфонізм звучання його листів. Так само означений матеріал засвідчує, з якою увагою поет ставиться до адресата.

У листах митець демонструє прекрасне володіння багатьма стилями – діловим, художнім, науковим і т. ін. У них відсутні шаблонність, що у інших адресантів може засвідчувати певну безпорадність. Водночас для листів поета не характерна мозаїчність, фрагментарність, постійна зміна інтонації, побутовізми не чергуються з високими матеріями, іронія з діловитістю. Зміст кореспонденцій поета прагматичний.

Аналіз письменницького листування другої половини ХХ ст. засвідчує, що термін „лист" справді не має чітко окреслених жанрових рамок. Ми знаємо епістоли як літературно-художні твори, або критично-публіцистичного жанру, знаємо як ділові документи, що відображають не особисті, а службові або офіційні стосунки, кореспонденції, що мають ознаки особистого послання, проте розраховані на публікацію, або, як мінімум, на поширення в рукописному вигляді, і, врешті-решт, листи, які є документами приватного спілкування конкретних осіб.

Ж.Ляхова відзначає, що письменницький епістолярій – альмагама, явище поліфонічне, джерело універсальних знань про життєвий досвід, соціальну поведінку, психологію переживань, естетичні сприйняття й враження – складові структур як людської, так і творчої індивідуальностей [9, 87].

Твердження дослідниці носить небезпідставний характер, адже письменницькі кореспонденції виконують не тільки властиві їм комунікативні функції, а є проникливою відвертою сповіддю, філософсько-естетичним трактатом, спонтанним мистецьким одкровенням. Писати в стилі власної душі неповторного обдарування, але в ім'я вираження найголовнішого, найсокровеннішого, справжньої суті буття, отже, на ґрунті синтезу змісту й форми, об'єктивного й суб'єктивного пізнання та вираження правди-істини. Відтворити головне, суттєве.

Листування Василя Барки засвідчує, що внутрішній світ поета не завжди виразно проступає в його кореспонденціях. Для нього не характерними були оповіді-сповіді про стан душі, внутрішні переживання. У листах митець може поскаржитися на стан здоров'я, подякувати дописувачеві за допомогу. Про внутрішній емоційний світ письменника, як нам видається, більше розповідають змальовані картини природи. „Тут, в горах, велика благодать: зелень, зелень! – і струмки..." [7]. З іншого листа: „Я переїхав на „Верховину" в гори, і тут серед оленів, що вільно бродять під вікнами – буду знов зимувати. Недалеко, в одному великому покинутому саду, ведмідь ласує яблуками... Краса осени тут – як велетенський іконостас в барвах пурпуру, рожевості, золотого огню, вина, рубінів, охри, китайки, – все застигло: мов сон" [7].

Відчувається зачудування поета „білим світом", життям, як великим Божим даром, проглядається емоційний стан людини, що прагне пізнати цей світ, відчуваючи себе його невід'ємною часткою.

Варто зазначити, що до описів-вражень від природи, пейзажу зверталися у своїх кореспонденціях і попередники Василя Барки. Зокрема, аналізуючи приватні листи Т.Шевченка, Ж.Ляхова відзначає, що останні "містять описи картин природи – оточуючої чи відтвореної за спогадами" [8, 81]. Означене явище дослідниця мотивує тим, що Т.Шевченко був не лише поетом, але й художником. Через те привабливість пейзажного малюнка досягається в його листах шляхом створення зорових і слухових образів.

Дослідники епістолярної спадщини Лесі Українки також акцентують увагу на наявності в її листах описів-вражень від подорожей. Зокрема маємо змогу спостерігати описи ялтинського пейзажу, єгипетських пірамід та картин української природи.

Кореспонденції М.Коцюбинського, які за свідченням В.Гладкого, носять в цілому утилітарний характер [3, 16], вміщують описи карпатських та капрійських пейзажів. Останні "вражають пластичністю і розмаїтістю кольорів і складають разом наче цілий згусток, цикл живих вражень від подорожей" [3, 16].

Однак, листи Т.Шевченка, Лесі Українки, М.Коцюбинського, В.Стефаника вміщують , за слушним твердженням дослідників, описи-враження. Зовсім іншу роль картини природи відіграють у Василя Барки.

Звернення до природи в листах митця не випадкове, а дуже характерне. І свідчить останнє, на наш погляд, про те, що письменник мав за обов'язок не просто розповісти про все це, а більше – він почувався кимсь на зразок посланця, що повинен був зафіксувати все це для прийдешніх поколінь.

Пейзажі у письменника – як своєрідний гімн життю, земній красі. Водночас, ущерть насичені ліризмом, вони віддзеркалюють органічну єдність людини з чарівною природою, передають найтонші коливання настрою письменника. Ліризм кореспонденції – це не лише стильова ознака, а й настроєва домінанта, що зумовлює глибинну поетичність останньої, зміст якої увиразнюють поетичні малюнки природи. „В нас тут щойно висвітилася осінь – сказати б старомодно „орифлямна" панорама, в якій золото барв перемішані з кров'ю, вином, китайкою, пурпуром, – все це в колосальних процесіях смолоскипних стовплюється по схилах гір, що заступають голубизну неба і вічність. Застигло! Чути, як комашка зітхає" [7].

Розлогий уривок з листа засвідчує, що поет передає не лише красу і велич природи, усе гармонує з його душевним станом. Кожне слово набуває особливого значення, маємо змогу простежити взаємозалежність, яка існує між духовним світом людини та природою. Описи пейзажів для Василя Барки – не просто об'єкт для спостережень, аналізу і не психологічний інструмент для дослідження людської душі. Митець розкриває внутрішню сутність світу природи, її облаштованість, цілісність, організованість та здатність до постійного оновлення.

У поетичній палітрі Василя Барки маємо змогу спостерігати елементи різних стилів і напрямів. Тут проглядаються символістські, а подекуди й футуристичні вияви. Автор користується великим спектром кольорів: червоний, золотий, рожевий, рубіновий. Кольористика – помітна риса індивідуального стилю поета.

Спостереження над епістолярієм поета дає змогу побачити, що навколишня дійсність, віддзеркалюючись у свідомості Василя Барки, породжувала безліч образів, що вилились у листах. Інші кристалізувалися і згодом ставали творами.

Стань, ясна ясочко, стань, квітко вишні,

бо спогади страждання будять,

бо океан, гірку біду надпивши,

мережку розлива на грудях [4, 207].

Характерний для листів і ускладнений синтаксис. Пунктуаційні знаки найчастіше оказіональні й грають смисловим потребам внутрішньої інтонації твору.

Аналіз епістолярної спадщини Василя Барки засвідчує, що особливість кореспонденцій поета проявляється в ерудиції, послідовності вираження думки, вміння надавати останнім художнього забарвлення. Такий тип листів можна дефініювати як інтелектуальні діалоги.

На підставі здійсненого дослідження зроблені певні висновки:

  • листи Василя Барки несуть на собі відбиток творчого обдарування поета;

  • при умовності будь-якої класифікації можна окреслити внутрішню жанрову диференціацію кореспонденцій митця, в основі якої лежить перш за все тематика, що визначає й формальні, й стилістичні особливості останніх;

  • листування характеризується дифузією: взаємопроникненням літератури, інформації, поєднанням об'єктивного і суб'єктивного.

У процесі аналізу кореспонденцій Василя Барки виявлено ряд аспектів, що потребують подальшого вивчення: епістолярій як джерело генези відповідних форм світогляду митця; розкриття аксіологічного та гносеологічного аспектів художнього мислення письменника в його листуванні.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Богдан С. „Магічне свічадо" епістолярію Василя Стуса // Дивослово. – 2004. – №1. – С.19-23.

  2. Вашків Л. Епістолярна літературна критика: становлення, функції в літературному процесі. – Тернопіль: Поліграфіст, 1998. – 134 с.

  3. Гладкий В. Листи письменників // Українське літературознавство. – Львів, 1970. – Т.8. – С.13-17.

  4. Історія української літератури ХХ ст.: У 2-х кн. – Кн.2. – Ч.2: 1960-1990-ті роки: Навчальний посібник / За ред. В.Г.Дончика. – К.: Либідь, 1995. – 512 с.

  5. Коцюбинська М. „Зафіксоване й нетлінне". Роздуми про епістолярну творчість. Дух і Літера. Харківська правозахисна група – К., 2001. – 299 с.

  6. Кузьменко В.І. Письменницький епістолярій в українському літературному процесі 20-50-х років ХХ ст. – К., 1998. – 306 с.

  7. Листи Барки Василя до Віри Вовк // Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України. – Ф.1212, опис 1, справи 136.

  8. Ляхова Ж. За рядками листів Тараса Шевченка. – К.: Дніпро, 1984. – 134 с.

  9. Ляхова Ж. Теоретичні питання дослідження епістолярію українського письменства // Третій Міжнародній конгрес україністів. – Харків, 1996. – Том: Літературознавство. – С.85-91.

  10. Степанов Н.Л. Дружеское письмо начала ХІХ века // Поэты и прозаики. – М., 1966. – 360 с.

  11. Тодд У.М. Дружеское письмо как литературный жанр в пушкинскую эпоху / И.Ю.Куберский (пер. с англ.). – СПб., 1994. – 207 с.

  12. ".Щоб було слово і світло": Листування Григора Тютюнника / Передмова, упоряд., приміт., підготовка текстів О.І.Неживого. – Луганськ: Альма-матер, 2004. – 232 с.

Loading...

 
 

Цікаве