WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Екзотична строфіка в українській поезії ХХ століття - Реферат

Екзотична строфіка в українській поезії ХХ століття - Реферат

Особливість танка полягає в тому, що в кожного читача вірш викликає власний асоціативний ланцюжок, кожен читач стає при цьому співавтором і співрозмовником митця. Зіставляючи твори В.Поліщука та Ісікава, помічаємо, що на певному етапі ці асоціативні ланцюжки переплітаються – завдяки чуттєвим образам-символам цвіту, дощу, землі, значення яких спільні в обох культурах. Ісікава розмикає коло тем танка, надаючи їм настрою задуми, глибокого суму; вірші Поліщука еволюціонують від показу картин природи до філософського осмислення мотивів плинності часу, в яке вводяться українські символічні концепти:

Переламні дні

Над епохою летять.

Мали свій танок:

Характерник з-над Дніпра

Стався скрипником для них [5, 377].

У цьому вірші з циклу "Три танка", крім логічної побудови, виразно помітна й притаманна класичній японській поезії омонімія: "скрипник" – скрипаль і Скрипник – прізвище діяча української культури, якому присвячено цикл; заголовок – жанрове визначення "танка" й "танок" переламних днів. Експериментуючи з екзотичною для української лірики строфікою, В.Поліщук дотримується як формальних (кількість рядків, складів у рядку, відсутність рим), так і змістових ознак – показує філософську проекцію картини польоту (перші три рядки) та породжених нею вражень (четвертий, п'ятий рядки).

Прикметною рисою Поліщукових танка є заданий автором ритм – хорей, а подекуди й рима:

Заставки підняв

Клопотливий день-млинар –

Світлий ранок став, –

І мучниста, ситна мла

В рань півсонну потекла [5, 377].

У цьому ми вбачаємо спорідненість поетики В.Поліщука та В.Брюсова, який, як відомо, першим став імітувати танка в російській поезії, увівши в неї нехарактерну для японської лірики риму [9, 172].

Ще у 1916 році Костянтин Бальмонт у нарисі "Японські пісні" писав: "Японська танка – прихованою своєю силою, сконцентрованими пахощами, вишуканими барвами, голосом своїх маленьких дзвіночків... промовляє до всіх п'яти чуттів людської душі. І оскільки пелюстки завжди випромінюють сяйво, вона промовляє й до шостого чуття, яке можна назвати поетичним, і, мудро залишаючи багато речей невисловленими, пробуджує сьоме чуття – духовне" [1, 163].

Спроби В.Поліщука прищепити японську строфіку на українському ґрунті, на жаль, не отримали розвитку в силу складних обставин тогочасного літературного життя України. Лише з середини ХХ століття класичні та новітні взірці танка з'являються в українських перекладах (І.Шанківський, Є.Сварожич, пізніше – І.Бондаренко, Г.Турков). Це дає імпульс не лише до оригінальної "танкотворчості", а й до цікавих мовно-стилістичних і віршових експериментів у зазначеному жанрі.

Яскравим прикладом цього є поетична збірка Омеляна Лупула "Перед лицем Слова", видана 2001 року. Лаконізм і сугестивність, притаманні класичній японській танка, перебувають у симбіозі з прадавніми українськими символічними образами, і в цьому реалізується "сьоме, духовне чуття", про яке говорив К.Бальмонт.

Розгляньмо, приміром, три танка О.Лупула з циклу "Райдуга на калині", наскрізним для яких є хронотопічний образ осені:

1. Золота орда

Осені наскочила

Й озолотила

Усе. От якби то всі

Такі завойовники! [12, 6].

2. Осене моя –

Повене бурштинова...

Знову вируєш

Прибоями спогадів –

Душу мені тривожиш...[12, 9].

3. Йду до осені –

На гостювання йду.

А вона мені

Дорогу вистелює,

На цимбалах виграє. [12, 12].

У наведених взірцях помітні елементи класичної поетики танка – кількість рядків і складів, "сезонні", щоправда для української осені, слова (золото, бурштин, спогади, гостювання, дорога), засоби евфонії (осене – повене, прибоями – тривожиш), чуттєвий образ-засновок і думка-висновок, проекція картини природи на внутрішній світ ліричного героя. "Осмислюючи" довкілля в поетичній формі танка, герой Лупула, так само як і Поліщука, привносить у неї автохтонні українські образи-символ: для нього осінь – "Золота орда", "повінь бурштинова", вона "грає на цимбалах". І тим оригінальнішим стає віршований вислів сучасного митця, тим активніше спонукає він читача до асоціативного "нанизування ідей" (І.Франко), завдяки чому в короткому вірші, позначеному сугестивним первнем особливої сили, кристалізується образ України.

Іншою, без сумніву, цікавою інтерпретацією японської строфіки є цикл "Вітражі". Вже сам собою заголовок дозволяє припустити, що йдеться про мистецьке явище, яке, будучи побаченим під різними кутами зору, постійно міняє відтінок, при цьому лишаючись незмінним в основному кольорі. "Вітражі" О.Лупула – це саме така, мінлива й водночас незмінна послідовність "алфавітних" танка, в яких кожне слово розпочинається з однієї й тієї самої літери:

1. Вилежується,

Визріває виноград:

Веселим віттям

Вихрасто вимахує –

Вітається... Вересень.

[12, 21].

2. Жовтенький жовтень

Жонглює жваво жезлом

Жовтим. Жалісна

Жалійка жалібливо

Журиться... Журавлівка.

[12, 23].

3. Оранжевими

Октавами органно

Освячуються

Обереги осені –

Осанна одкровення.

[12, 28].

Попри певну поетичну заданість, явлену в абетковій організації окремих віршів (що, до речі, ріднить його ще з бароковими carmina alphabetica), незмінною лишається щирість почуття, органічність ліричного світобачення, все те, що становить підтекст поезії, поза межами якого її важко зрозуміти – і що, з іншого боку, подає в мікрокосмосі кожного слова цілісний образ макрокосмосу довкілля.

Танка О.Лупула, як свого часу поезії Ісікава Такубоку, зазнають серйозних видозмін. Однак "реформи" жанру відбуваються на рівні не загального, як у японській літературі, а індивідуального стилю. В японську строфу український митець вкладає реалії нашої держави, нашої доби, екзистенційні мотиви, серед яких – Чорнобильська аварія, глобальна комп'ютеризація, творення "віртуальної реальності":

1. Бурлять натовпи

Народонаселення...

А де ж сам народ?

Іще чого – бурчить хтось.

Розтягли ж по партіях...

[12, 37].

2. Щире спасибі

Мирному атомові –

Живемо мирно.

Тепер нам би хоч один

Антизлодійський атом...

[12, 41].

3. Роз'їдають нам

Комп'ютерні віруси

Серця і душі.

Отак і прямуємо

Собі у віртуальність.

[12, 42].

Свій внесок у розвиток жанру танка намагається зробити й автор статті:

Звечора над утомленими лугами

Запахло сосною.

Я відчиняю вікна навстіж,

Щоб у кімнату впустить

Подих Вічності.

Набагато частіше зверталися українці до іншої японської строфи – хоку.

Ще в XVII столітті, відокремившись від танка, хоку стає своєрідним її архетипом, замикаючи в три рядки не лише образ-засновок, а й думку-висновок. Унаслідок цього воно отримує потужне емоційно-образне наповнення, пов'язане з перебігом пір року, а отже, кожне його слово постійно перебуває в русі:

Засохла гілка –

Крука притулок.

Осінній вечір

(Мацуо Басьо, переклад І.Бондаренка. 2, 39)

У хоку широкий простір полишено уяві реципієнта. Читач покликаний до співтворчості, співпереживання, ще гострішого, ніж у танка. Разом з поетом він може відчувати сум, навіяний осінньою природою, чи розділити з ним глибоко особисте почуття самотності, може проникнутись споглядальним настроєм і відчути злиття з таємницями довкілля. Хоку немовби відкриває "внутрішній зір" реципієнта, який завдяки цьому здатен побачити в малому велике. Зазвичай воно пишеться експромтом, однак читається по кілька разів поспіль, аби глибше замислитися.

Загалом хоку має бути перейнято певним настроєм, залежним від тієї чи іншої пори року. Важливим стилістичним прийомом у ньому є "очуднення": поет має подивитися на світ ніби вперше, здивовано, очима дитини й знайти прості, природні слова [20, 10]. Найвидатніший майстер жанру Мацуо Басьо твердив: справжні хоку може складати лише п'ятирічна дитина [22, 511].

Loading...

 
 

Цікаве