WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Екзотична строфіка в українській поезії ХХ століття - Реферат

Екзотична строфіка в українській поезії ХХ століття - Реферат

Екзотична строфіка в українській поезії ХХ століття

Поняття художньої екзотики включає незвичайні для мистецтва та літератури певної країни культурні явища, які на тлі традиції вирізняються особливими, "нетиповими" якостями. Екзотична строфіка викликає свіже враження, вплітаючись в індивідуальний стиль поета завдяки змістовій спорідненості з поезіями традиційних форм.

Серед екзотичних строфічних утворень науковці виділяють вірші-діалоги, буриме, зорові та курйозні поезії [16, 215]. Для українського письменства ХХ століття екзотичними визнаються й строфи, які побутують у літературах країн азіатського регіону. Це рубаї, яким нового звучання надали Дмитро Павличко, Юрій Хабатюк та деякі інші лірики; грузинський шаїрі, що ним послуговувався Максим Рильський для стилізацій вірша Руставелі. Рідкісна поетична форма мухтамілат – вірш, у якому римування здійснюється за рахунок уживання багатозначних слів та омонімів – відіграла визначальну роль у формуванні стилю Миколи Мірошниченка, який культивував у своїй творчості інші екзотичні форми (газела, вірш-"нестулиуст", "мурабба" – синтез рубаї та барокового "чворогранистого" вірша).

Як бачимо, художня практика українських митців у галузі інтерпретацій екзотичної строфіки доволі багатогранна. Актуальність нашої роботи полягає в тому, що досі бракує комплексних наукових досліджень, присвячених ролі в творчості вітчизняних поетів строф японської поезії – танка та хокку. Між тим їх перекладам, а дещо пізніше – й стилізаціям належить окреме місце в розвитку української лірики.

Тому метою цієї статті є ствердити, на основі повільного порівняльного прочитання класичних танка й хокку (в українських перекладах) та автохтонних поетичних взірців, що, попри незвичність цих форм для нашої поезії, їхня образно-символічна система позначає спільність глибинних філософських концепцій, закладених у лаконічному віршовому вислові.

Світоглядні та образно-символічні аспекти спорідненості поезії японської та української дослідник зарубіжної літератури Ігор Мойсеїв визначає так: "Потрібна медитація, уважне вчування, аби за кількома словами відтворити ситуацію, пейзаж, панораму неба і землі, настрій людини... До пояснення цієї естетики найкраще надається сковородинське "переливання" макрокосмосу й мікрокосмосу, що добре передає східний вислів: крапля в морі й море в краплі" [13, 98]. Побачити велике в малому й мале в великому – ось та спільна риса, яку вбачає дослідник у японській та українській поезії, наводячи цитату зі "Сну" Тараса Шевченка: її ліричний герой бачить "усю країну, Повиту красою, [яка] зеленіє, вмивається Дрібною росою".

Свою точку зору на спорідненість японського та українського світогляду, вираженого в поезії, висловлює голова Київського еколого-культурного товариства Володимир Борейко: "Краса природи викликає любов людини. Адже любов – це бажання насолоджуватися красою. Недарма Григорій Сковорода зауважив: не любить серце, не бачачи краси" [3, 93].

Філософсько-естетичну спільність поетичної творчості доцільно розвинути в напрямі пантеїстичного світосприйняття українців і японців, їхніх поглядів на навколишній світ і на своє місце в ньому. Як українцям, так і японцям притаманне тонке відчуття прекрасного, пошуки краси; їм властиве усвідомлення тісного зв'язку з довкіллям, любов до природи, яка виховується з дитячих років.

Осмислення краси природи з давніх-давен стало жанротворчим чинником японської поезії. З VII – VIII століть веде свій розвиток жанр танка – "коротка пісня": в ній три перші рядки висловлюють певне почуття, переживання, тобто виражають головну думку, а четвертий і п'ятий містять думку-висновок. У танка існує чітко окреслене коло тем, серед яких – природа, перебіг пір року, кохання та розлука, мандрівка. Спроможність передати в лаконічному вислові через зображення зовнішніх реалій розмаїття тонкощів почуття людини зумовила такі головні риси жанру: сконденсована образність, сугестивність, наявність підтексту [7, 85].

Зауважимо: жанри японської поезії пов'язані зі своїми суто формальними ознаками набагато тісніше, ніж української. Дослідник і перекладач японської лірики Іван Бондаренко вважає: "Українському поетові байдуже – співати про кохання ямбом чи хореєм... Головне для нього – описати свої почуття й примусити читача пережити те, що переживає він сам". Якщо ж про кохання писатиме японець, то він обере жанр танка, а для філософської чи пейзажної лірики – хокку [2, 14].

Ці теми, які становлять жанрову пам'ять японської поезії впродовж усього часу її розвитку, аж до початку ХХІ століття, одними авторами інтерпретуються по-новому, а в деяких приєднують інші теми та мотиви. Зокрема, її формальні й змістові елементи переходять у поезію інших країн, де отримують індивідуально-авторське, неканонічне звучання (Е.Паунд, В.К.Вільямс, Р.Бротіган у США; К.Бальмонт, В.Брюсов у Росії).

З кінця 20-х років ХХ століття японська строфіка культивується в Україні.

Поняття динамізму, мінливості, суперечливості наклали відбиток на характер самоусвідомлення українського письменства. Спостерігається синтез архетипів національної культури та оригінальних філософсько-естетичних ідей у поєднанні з творчим переосмисленням шляхів пізнання дійсності, накреслених в європейській філософській думці межі століть. У поетизації двоєдності "людина-природа" як сталої прикмети української літератури особливого значення в ХХ столітті набуває символізація наскрізної деталі та фольклорного образу.

Одним із засобів лаконізму літературного твору став показ довкілля через уяву ліричного героя. В літературі ХХ століття особливої естетичної вагомості набула художня деталь, яка в контексті ліричного твору часто підносилася до рівня символу – суб'єктивованого образу об'єктивної дійсності, який виступає чинником концентрації багатьох ідей та асоціацій. Саме це стало чинником, завдяки якому в українську поезію зазначеного періоду інтегруються строфічні форми, характерні для інших літератур, зокрема японської.

З огляду на відмінності між українською та японською мовами (фонетика, морфологія, лексичний склад), дослідники вітчизняної поезії визнають автохтонні взірці японських поезій танка стилізаціями [7, 85; 16, 174]. Дійсно, такими на перший погляд видаються поетичні триптихи Валер'яна Поліщука, який увів цей жанр в українську літературу, – "Танки про цвіт черемхи в дощ" (1929), "Танка" (1930), "Три танка. М.Скрипникові" (1931).

Звернімося, проте, до щоденникових записів поета під назвою "Зворушення", які дають ключ до пізнання поетики перших оригінальних танка. Зворушення ставало поштовхом до віршотворчості японських митців, які, слідуючи постулатові "Відчуття прекрасного в природі подібне до несподіваного осягнення істини, яка незримо присутня в усіх явищах буття", намагалися зафіксувати враження кількома місткими словами, перетворюючи твір на символ. Так говорив і В.Поліщук: "Мене іноді надзвичайно зворушує якийсь... незначний і несподіваний факт: комашка, що блукає в траві, лишай, що сохне, прирісши до каміння, журавель, що летить і т.ін." [15, 111].

От як це виявляється в циклі "Танки про цвіт черемхи в дощ":

  1. Тихий дощ дзвенить

По черемхових листках –

Зелень, як вода.

В ній прозорий запах став

Обважнілих білих ґрон.

  1. Поїть дощ крапкий

Білі кетяги черемх –

Запах обважнів.

Так любовнеє чуття

Ллється з кетягів душі.

  1. Бризки сонця в дощ

Зачепились у квітках

Черемшинних бир.

Біло сяє і п'янить

Запах ранньої весни.

[14, 280].

Очевидною є чуттєво-образна наповненість кожного вірша циклу: тут і образи зорові – "зелень, як вода", "білі ґрона", "бризки сонця в дощ"; і слухові – "дощ дзвенить", "дощ крапкий"; і нюхові – "запах прозорий", "запах обважнів", і їх поєднання: "Біло сяє і п'янить Запах ранньої весни". У другій танка подано не лише сукупність чуттєвих образів, а й асоціативний відповідник: "Так любовнеє чуття Ллється з кетягів душі". Завдяки цьому сенсорно відчутна картина черемхи під дощем співвідноситься з чуттям любові не лише ліричного героя, а й читача – передусім у 1-му та 3-му віршах.

Асоціативне поле танка – класичної й новітньої, японської й української – створюється глибинним підтекстом. Самозаглиблюючись у свої почуття, переживання, ліричний герой вірша прагне осягнути таємниці світу, який його оточує [6, 27]. "Цвіт" та "дощ", лейтмотиви поезій В.Поліщука, в японській традиції є "сезонними" (словами, що вказують на пору року, без чого неможлива справжня танка). Ними широко послуговувався й "реформатор" жанру Ісікава Такубоку:

  1. Згадалися

Краплі дощу

На ясно-ліловому

Цвіті картоплі.

Дощ у столиці. (234)

2. Шелестить, шелестить

сліпий дощик.

Розкуйовдились

У присадку

Квіти хаґі. (276)

3. Гостро відчув я –

літо прийшло! –

коли вдихнув

запах землі на подвір'ї

після дощу. (475) [8, 30-67].

Loading...

 
 

Цікаве