WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Модерністська концепція образу Олекси Довбуша в поезії Тараса Мельничука - Реферат

Модерністська концепція образу Олекси Довбуша в поезії Тараса Мельничука - Реферат

– Любко, а шо робиш ти?

– Жду тебе, мій Олеку.

– А бігме?

– Бігме.

Небагатослівний діалог за своїм ідейним навантаженням набуває ознак світогляду Ксені Дзвінки, пояснює її почуття. Кохання до Олекси – основне в її житті. Т.Мельничук подає нам картину й фізичного кохання:

Правда, спав Олекса, спав на її грудях,

спав обнявши, як малу дитину.

Сексуальність подана як модель нерівних гріховних стосунків: Ксеня – шлюбна жінка,Олекса – ватажок опришків, але їх об'єднує фізичний потяг. Суміщення несумісного – еросу і смерті є структурно-семіотичною домінантою обрядів [5, 68], але фольклорна модель не приховуючи факти саме такого зв'язку, різко засуджує його учасників через промовисту вульгарну назву Ксені, згадану вище. Прикметним є звертання до жінки на "ти" у народній пісні та у вірші Т.Мельничука. Фольклорне звертання фіксує в собі семантику чужого-ворожого, у тексті Т.Мельничука займенник "ти" має позитивний оцінний зміст. В обох випадках невживане звертання до жінки на "Ви" є знаком відсутності "мотиву нездійсненого бажання" [33, 66], харизми недосяжності, що "працює" на дистанційну емоційність і в ХХ столітті стало "більш психологічним" [33, 66].

Отже, близькість до фольклору як характерна особливість українського модернізму ХХ століття, де лірика – конфлікт модернізму з неокласицизмом [31, 28], властива поетиці Т.Мельничука, проте, автор, використовуючи фольклорний сюжет народної пісні про смерть Довбуша, не викривлює сюжетне русло, а змінює смислові акценти. Зокрема, наслідки вбивства Довбуша як акту чаклунства розкриває в поезії "На тисовії налягає Довбуш" [4, 265] В.Герасим'юк:

Ми будемо потойбіч, жінко Дзвінко, –

ти при свічах

тримаєш закривавлену печінку

у трепетних руках.

Інтерпретація образу жінки-відьми є своєрідною моделлю соціопатології [7, 277], що внаслідок форсування негативної якості міфічного образу фіксує розходження з принципами неоміфологізму. Натомість у поезії Т.Мельничука маємо образний протест проти війни патріархального суспільства з перцепцією свободи як одного з моделей-проявів української жінки. Проте, в зображенні Довбуша обидва поети застосовують принцип "розширення межі мистецької перцепції, вивільняючись з-під меж культурних догматів" [15, 73].

Любовний дискурс лірики Т.Мельничука у зв'язку з образом Довбуша побудований у ключі фольклорних кліше: "Ждала. Стільки ждала – свідки бог і гори!" Тут з'являється риторичність, але це плотська любов: "І нікого крім Олекси не хотіла." Т.Мельничук поетизує кохання Дзвінки, подає її почуття до Олекси Довбуша як універсальну якість: "Ксеня, як було зобачить Довбуша, квапиться – й до сонця так би не побігла", або:

І не раз, не сто раз, якби була годна,

у ліси, в бескиди темні полетіла б.

Це є модерним експериментом, де присутній гедонізм, оскільки у фольклорі позашлюбні стосунки піддаються гострій критиці. Ймовірно, саме цей аспект категорії трагічного у фольклорі привабив Т.Мельничука. На думку С.Павличко, саме експериментальна лінія твору, універсалізм та психологізм є провідними рисами українського модернізму 60-х роківХХ століття, задекларованими Нью-Йоркською групою [22, 398]. Б.Бойчук охарактеризував звернення шістдесятників до фольклорної традиції як їхню концептуальну рису: "Шістдесятники відрухово кинулись назад, до високих поетичних традицій 20-30-х років, та до криниці фольклору, як вони це звали, щоб встановити собі справжній ґрунт, щоб привернути справжність і правду в поезію. Тому новаторами вони в повному сенсі не були (щойно молодша ґенерація шістдесятників – Голобородько, Калинець та ін. – звертала на це більшу увагу)" [2, 22]. Саме наприкінці шістдесятих Т.Мельничук почав друкуватися в пресі,у 1967 році вийшла його перша збірка "Несімо любов планеті", де знаковим образом-символом є образ Олекси Довбуша, тому маємо підстави вважати Т.Мельничука причетним до "молодшої ґенерації шістдесятників", хоча В.Моренець зараховує Т.Мельничука до "нешістдесятників", "вісімдесятників". Т.Мельничуку імпонувала історія народного героя, свого земляка Олекси Довбущука, тому поет декларує себе в поезії (що є модерністським прийомом) не просто дисидентом, а опришком, номінує себе Довбушем:

живу, живу

я Довбуш

старець

цар чудес

Поети-модерністи говорили про себе, "не знаходячи адекватної критики" [26, 393], як бачимо на прикладі поезії Т.Мельничука, декларування поетами самих себе стало типовим для періоду реставрації сталінізму. Це й індикатор ставлення поета до самого себе (на разі як до опришка), оскільки "у ставленні до себе, самоприйнятті інтегруються ставлення до міри самореалізованості на кожному етапі життєвого шляху та ставлення до значущих людей, які оточують особистість протягом її життя" [34, 139]. Називаючи себе Довбушем, поет репрезентує у вірші циклічне світобачення, "в якому всі сучасні події мали свій празразок у минулому і через те набували сенсу" [13, 125]. Протестуючи проти тоталітарної дійсності та режиму СРСР, усякої совковості та неволі, Т.Мельничук переосмислює етнічну групу українців-гуцулів як потенціальний авангард боротьби за свободу України: "земля моя багата довбущуками," "Гуцулка древня журними губами співа про Довбуша й червону його барду." Образ пісні про Олексу Довбуша не тільки традиційний для поета, він передусім автобіографічний: С.Пушик згадує, що Т.Мельничук любив співати про Довбуша [30, 19]. Сюжетність, пов'язана з образом Довбуша, є особливістю поезії "Плач Дзвінки". Загалом для лірики Т.Мельничука сюжетність не властива. У збірці "Князь роси", "Чага" спостерігаємо унезалежнення від культурного коду, пов'язаного з Довбушем, і творення основного авторського міфу: "Тут я – і Довбуш, і Франко". Отже, продукуючи міфотворчість, модернізм став фокусом її дослідження, в той час як міфотворчість пізнього модернізму інша: "залежність від культурного коду все більше увідноснюється" [28, 378]. Саме звідси починають формування постмодерні ознаки лірики Т.Мельничука, однак на рівні образу Олекси Довбуша вони непродуктивні, бо цей образ є наслідком переживання трагічності української, гуцульської історії, але не має знаковості національної апокаліпсичності (характерної для теми постмодерну). Міф про Довбуша, його срібну волосину: "Але краще най би всохли Ксені руки, ніж би мала вирвать срібну волосину" еволюціонує у ліриці Т.Мельничука завдяки символічному формотворенню та його багатому контексту. Образ Довбуша – символ протистояння, бо "теперішній поет-бунтар живе в часі, коли протистояння системі й Закону стало однією з форм соціального буття" [3, 157]. Так образ Довбушевої порохівниці з символіки зброї вивищується до символічного мистецького вогню та вищої, національної ідеї. Образ Довбуша органічно увійшов до складу світоглядних метафоричних образів-комплексів, гіперболізувався – став символічним. К.Юнг, зокрема, називає слово символом, якщо воно має на увазі щось більше, ніж їхнє очевидне і безпосереднє значення [37, 255]. Для Т.Мельничука це й ціннісний орієнтир. Довбуш – символ із циклічною ознакою, оскільки "викликає постійне коло асоціацій у певній поетичній системі" [10, 110]. В.Моренець називає Т.Мельничука представником есхатологічного (кінцесвітнього) міфологізму [18, 43]: есхатологічний міф – справді царина зневіреного поета-в'язня, проте, тут виділяємо три типи есхатології – індивідуальна, всесвітня та гуцульська. Остання пов'язана з образом Довбуша та міфом про його срібну волосину. На думку Т.Мельничука, есхатологія Карпат і гуцулів відсутня, вони вічні, оскільки:

Ні, ніхто не вирвав срібну волосину:

срібну волосину Довбуш віддав сину,

щоб ні меч, ні куля

не взяли гуцула.

З образом Олекси Довбуша в ліриці Т.Мельничука пов'язано й творення етичного міфу [19, 300], в центрі якого опиняється герой та його вчинки на терезах добра і зла. Елемент такого міфу присутній у пісні "Ой попід гай зелененький...", а от у карпатських легендах про Довбуша [35, 432], зокрема "Як Довбуш став опришком", "Допомога Довбуша бідакові", спроба негативного оцінювання улюбленого героя відсутня. Отже, авторський міф про Довбуша в ліриці Т.Мельничука функціонує як сума різноманітних символічних значень та візій.

Loading...

 
 

Цікаве