WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → А.Дімаров і М.Волошин: спадкоємність географічних образів Криму в „Поемі про камінь” - Реферат

А.Дімаров і М.Волошин: спадкоємність географічних образів Криму в „Поемі про камінь” - Реферат

Створюючи географічний образ простору Коктебеля, Дімаров продукує онтологічний компонент. Це надає можливості осягнути Коктебель і як образ, як факт ідеального буття, як щось таке, що існує над своїм матеріальним субстратом. Як зазначає про образну специфіку І.Роднянська: „Мармур – не плоть, яку він зображує, двовимірна площина – не тривимірний простір, розповідь про події – не сама подія. Образ не співпадає зі своїм речовим пігрунтям, хоча пізнаваний в ньому і через нього" [14, 670].

Географічний образ Коктебеля у Дімарова тісніше пов'язаний не з своїм матеріальним носієм. Дімаров підкреслено байдужий, схильний до саркастичних етичних оцінок Коктебеля, як центру відпочинку письменницького істеблішменту. У духовно-географічному сприйнятті Коктебелю він відштовхується від іманентно Волошинських знаків географічного простору. Проте йдеться не про те явище, що його компаративісти означили як запозичення, тобто як використання окремих складників чи алюзій, літературних цитат, образних аналогій, ремінісценцій [8, 214-215]. Як відомо, до початку 50-60-х років ХХ ст. М.Волошин був фігурою табуйованою, його ім'я і твори з історії літератури були вилучені. Підстав для того у радянських ідеологів було більше ніж досить, оскільки митець завжди залишався „над політикою", а в часи громадянської війни принагідно допомагав то білим, то червоним, цінуючи перш за все людські якості, а не колір ідеї. М.Волошин вважав революції кризами ідей справедливості, а саму ж ідею – найбільш жорстокою і найбільш ціпкою серед всіх ідей, що оволодівали будь-коли людськими мозками. Художник вважав, що ідея справедливості, вселяючись в людське серце, примушує людей убивати один одного. Для М.Волошина головним досягненням розвитку людства був світ вибудований на проявах любові.

Безумовно, така позиція була не сприйнята для радянської ідеології. Тому поступово із літературного і художнього процесу М.Волошин був витіснений зі своїми творами (літературними і живописними), Коктебель, який був відомий у світі як культурна Мекка (більшість з тих митців, що були гостями волошинського дому, емігрували) був перейменований у Планерське. Проте людська пам'ять зберегла і історичну назву, і ім'я Митця, і його твори. Ось чому навіть для початківця-Дімарова більш природною була назва Коктебель. З освоєння Коктебелю спочатку як географічного простору розпочинається перебування Дімарова-героя у всесвітньо відомому райському куточку Криму. При чому це опанування надзвичайно динамічне, цілісне, в якому все з усім перетинається – культурне і природне: сам Коктебель як духовний причал творчого бомонду Росії першої чверті ХХ віку, море, скелі, вітри східного Криму, його пейзажі, до того мало ким оспівані, явили собою для Дімарова-героя унікальний ландшафт, унікальне географічне поле. Його знаки-образи мають глибокий історико-культурний зміст. Кожний з них є базисним, „материнським" (за термінологією Д.Замятіна) проявом реального географічного простору Криму, але водночас і метафізичним. Це все створює той особливий стереоскопічний ефект, надаючи оповіді Дімарова смислової об'ємності.

Образ Коктебелю у А.Дімарова віддалено нагадує „динамічну схему" щена початку ХХ ст. введену в науковий обіг А.Бергсоном – якесь певне уявлення цілого, в якому в нечленованому вигляді утримується те, що надалі образ розгорне у вигляді зовнішніх частин; це „інтуїція цілого", цілісний погляд на речі, якась первісна єдність [9]. Як уявляється, А.Дімаров перехопив від М.Волошина цю цілісність, що об'єднувала і Коктебель, і самого Митця, його полотна, поезії, його захоплення щодо збирання каміння, його дивацтва, а головне, перехопив його погляд на світ, інтуїтивну цілісність Дімаров зберіг відчуте у Коктебелі і в недоторканності, через декілька десятиліть зміг реалізувати інтуїтивне в словесних образах, за яким проглядалися культурні архетипи, а саме: печери, ока, раковини, тобто ті базисні елементи культури, що формують константні моделі духовного життя.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Аверинцев С. "Морфология культуры" Освальда Шпенглера // Новые идеи в философии. Ежегодник Философского общества СССР. 1991. Культура и религия. – М., 1991.

  2. Башляр Г. Избранное: Поэтика пространства. – М., 2004.

  3. Бодлер Ш. Об искусстве. – М., 1986.

  4. Волошин М. Автобиографыческая проза. Дневники. – М., 1991.

  5. Волошин М. Культура, искусство, памятники Крыма / Волошин М. Коктебельские берега. – Симферополь, 1990.

  6. Дімаров А. Поема про камінь. Зблиски. – К., 2002.

  7. Асоян Ю.А. древнегреческие представления о пространстве и понятие места у Аристотеля: учение о "естественных местах". Автореф. дисс. . канд. философ. наук. – М., 1992.

  8. Волков А. Запозичення // Лексикон загального та порівняльного літературознавства. – Чернівці, 2001.

  9. Бергсон А. Интеллектуальное усилие // Собр. соч. в 5-ти т. – СПб., 1913-1914. – Т.4.

  10. Замятин Д. Империя пространства. Географические образы в романе А.Платонова "Чевенгур" // Вопросы философии. – 1999. – №10.

  11. Кормилов С.И. Пейзаж // Литературная энциклопедия терминов и понятий. – М., 2001.

  12. Мамардашвили М. Как я понимаю философию. – М., 1999.

  13. Мерло-Понти М. Феноменология восприятия. – СПб., 1999.

  14. Роднянская И. Образ / Литературная энциклопедия терминов и понятий. – М., 2001.

  15. Фадеева Т. Крым в сакральном пространстве. История, символы, легенды. – Симферополь, 2000.

  16. Шамшин Л.Б. Биография // Культурология ХХ век. Энциклопедия: В 2-х т. Т.1. – СПб., 1998.

  17. Шпенглер О. Пессимизм ли это? // Новые идеи в философии. Ежегодник Философского общества СССР. 1991. Культура и религия. – М., 1991.

  18. Штонь Г. Анатолій Дімаров. Літературний портрет. – К., 1987.

 Термін „qwidditas" („чтотость") належить німецькій філософії. Див.: Краткая философская энциклопедия. – М.: Прогресс, 1994; В.Нарівська здійснила спробу обжити це поняття як літературознавче, аналізуючи аромати, запахи як чинники Алуштинського тексту у творах А.Міцкевича, І.Шмельова. Див.: Наривская В.Д. Алуштинский текст: созидание смысла // Шмелевские чтения. – Симферополь: Таврия – Плюс, 2006.

Loading...

 
 

Цікаве