WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Своєрідність вираження ідеї катастрофізму у творі Павла Загребельного “Покорчене озеро” - Реферат

Своєрідність вираження ідеї катастрофізму у творі Павла Загребельного “Покорчене озеро” - Реферат

Картина втечі жаб від озера, динамічна й напружена, виводить сюжет на трагічні регістри: щойно занурили акваріум в озеро, "а Кетлін трохи нахилила його, щоб озерна вода перелилася в скляну посудину, як усі жаби, ніби виштовхнуті тугою пружиною, вилетіли звідти, але не сховалися в глибину, не пірнули мерщій, як того вимагав інстинкт самозбереження, а якось мовби розпачливо кинулися до берега, буквально видерлися на сушу <.> і велетенськими стрибками стали віддалятися від озера" [2, 70-71].

Психологізація опису поведінки жаб у ситуації їх зникнення поглиблює відчуття "невідомого", що затаїлося в Бент-Лейку. Подієво розгортаючи ситуації пошуку його розгадки, П.Загребельний ще раз повертається до означеної колізії, перенісши її в інший простір, фізичний і концептуальний. Лаконічна згадка в діалозі Дейва і Кетлін у сцені другої їх зустрічі (де його образ теж переорінтований на зло) – "капнули цієї водички в океан, жаби й полізли на сушу!" [2, 74] – у співвіднесенні з попередньою картиною втечі жаб від озера та намагання Кетлін з учнями знайти їх композиційно замикають пекельне коло. Світ природи жорстко виявляє свою дуалістичність. У жаб, як підсумовує Дейв, "перевага перед усім іншим морським населенням: вони можуть вискочити з води. А хто не вискочив – на атоми" [2, 74]. Через жагу пізнання невідомого "не може вискочити" й перетворюється на ніщо людина. Підтвердження цьому в словах Дейва про долю вченого, який приїздив взяти "воду для аналізів" і скупався. Через агресивність одних від цієї водички можуть зникнути "хоч Африка, хоч і ціла Азія, вже не кажучи про Європу" [2, 74], – проголошує той же Дейв, наділений повноваженнями від федеральної влади викупити озеро в її власність.

Розгортаючи мотив знищення світу, автор переводить дискурс смерті в науково-аналітичну площину. Зникає кордон між реальністю і містичністю. Окремі деталі відкритого в лабораторії "дослідження несподіваних явищ і фактів" (так названо в повісті центр, в якому досліджувалася вода озера); коди згубності озерної води – до повторення семи "покорченість" додається знаковість неприсутності, констатація фізико-хімічних властивостей води озера – органічно відсилають до узагальнення катастрофічних наслідків. "Сама глина зовсім нешкідлива, а водичка, настояна на ній, - смерть і погибель усього живого й неживого!" [2, 73-74].

Розкриття таємниці озера зумовлює розгалуженість конфлікту. Бентвуд відмовляється продати озеро федеральній владі. Пояснення його вчинку в словах Керол: "Ми стали жертвами озера, але більше не хотіли жертв" [2, 79]. Опозиція життя-смерть повертається в контекст загострених колізій у площині людських стосунків: Бентвуд – суспільство, Кетлін – Дейв, Кетлін – директор школи. Перипетії взаємозв'язків у межах кожної зорієнтовані на вираження абсурдності світу. "Світ зшаленів і не хотів знати нічого, крім жорстокості", – така його авторська оцінка [2, 77].

За Камю, "Абсурд не в людині і не у світі, але в їхній сумісній присутності" [3, 242]. У повісті П.Загребельного в тріаді природа – суспільство – людина найтрагічнішою постає доля останньої. Домінантою в прямуванні конфлікту до розв'язки залишається образ озера. Образ отруйної води накладається на морально-етичну поведінку соціуму, його психологію, набуваючи нового, соціального змісту як "отруйні води ненависті". Паралелізм цих образів через систему персоніфікацій в їх характеристиці ("Отруйні води ненависті клекотіли довкола Кетлін, здіймалися вище й вище, підступали до грудей, до шиї, хапали в свої мертві стиски, не давали дихати, не давали жити" [2, 77], як і пов'язані з мотивом смерті алюзії, цитати, культурологічні коди, поглиблює вираз усвідомлення катастрофічності прірви, що виникає між Бентвудами, Кетлін, з одного боку, та їх оточенням, з другого. Трагічність розв'язки простежується в межах кожної із сюжетних ліній. Дейв не тільки розкриває фатальну перспективу використання води озера, а й погрожує Кетлін, бо вона відмовляється умовити Бентвуда продати озеро:"Ти граєш з вогнем <.>. Тут страшні сили" [2, 75]. Суспільство через газети звинувачувало містера Бентвуда "у відступництві, замаху на державну безпеку, в підриві економіки" [2, 77], звісно, не торкаючись суті справи. Стосунки із соціумом і Бентвуда, і Кетлін загострюються. Він уже не голова ради попечителей, його називають"мерзенним типом", "запроданцем", – "справжньою патріоткою", яка його "викрила" (саме вона, прагнучи зрозуміти дивну поведінку жаб, повідомила про априродність озера відповідну установу), поки не знали про її відмову допомагати Дейву. Коли це стає відомим, директор вимагає від Кетлін "визначитися в своєму ставленні" до Бентвуда.

Автор зближує образи Бентвуда, "уособлення смерті", і Кетлін, в ракурсі уособлення життя. Життя для обох втратило свій сенс. І кожен робить свій вибір. Бентвуд формою подолання суспільного тиску на нього обирає переселення себе в отруйні води озера, які, вочевидь, видавалися йому прихистком для власного "я". Невипадково він називав їх "розтопленим золотом", а озеро нагадувало йому "золотисту хризантему". Його самогубство в тому озері, як і зникнення в ньому покорченого ньюфаундленда, сприймається і як вияв безвихідності, і як протест. Кетлін теж не "хочеться жити" [2, 76]. Охоплена горем Керол вигукує: "...нікого не пущу сюди! Зрештою, це наше озеро <.>. Я замовлю огорожу із сталевої сітки і обладнаю електронну сторожу. <.>. Я їм всім покажу! Я..." [2, 81]. Оце останнє "я", обірване риданням, - провіщення безперспективності її наміру зупинити зло. Крапку в розвитку сюжету поставлено у запитальних словах Кетлін: "хіба ж є електронна сторожа від ненависті? І чи є від неї хоч якийсь порятунок?" [2, 81].

З образом Кетлін у фінальних епізодах повісті "Покорчене озеро" П.Загребельного пов'язано мотив трагічної провини, що веде героїню до безнадії, втрати (смерті) "надії на здоровий глузд і справедливість". Подібна суб'єктивна ознака суїцидального настрою Кетлін, як і акт самогубства Бентвуда, ціннісно екстрапольована на вираз загально-суспільної деструкції в заключному висновку письменника. Його публічний ефект відтінено двома останніми запитаннями:

"Від найстрахітливіших бомб до лазерів і променів смерті, а тепер ще куди?

Хіба що за межу, де весь світ стане покорченим, як Бент-Лейк?" [2, 81].

У романах і повістях П.Загребельного, присвячених зображенню кризового стану радянської та пострадянської дійсності, тема катастрофізму втілювалася в її гротескно-сатиричному варіанті. У творі "Покорчене озеро" катастрофічний образ світу, в якому зло згубних явищ природи помножується могуттям цивілізації, жертвою яких стає людина, фізично й духовно, вирізьблюється в аспекті трагічного. Аналогічне спостерігалося в українській літературі 20-х років ХХ ст. у тих її творах, де домінували апокаліптичні мотиви життя України й українця, які опинилися в соціальному й духовному вакуумі ("Повість без назви" В.Підмогильного, "Повість про санаторійну зону" М.Хвильового).

Аналіз повісті "Покорчене озеро" засвідчує, що П.Загребельний, як завжди, експериментує, вводячи елементи трагічного в систему викриття кризового стану людини в сучасному світі, звертаючись до екзистенційних проблем її буття, вдаючись до поліфонії стилю. Пізнання сутності ідеї катастрофізму, втіленої у повісті "Покорчене озеро", форм її вираження поглиблює уявлення про самобутність творчого типу прози П.Загребельного в його динаміці.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Энциклопедия символов, знаков, эмблем / Авторы-составители: В.Андреева и др. – М.: Астрель. Миф, 2001. – 556 с.

  2. Загребельний П. "Покорчене озеро" // Вітчизна. – 1987. – №9. – С.56-81.

  3. Камю А. Миф о Сизифе. Эссе об абсурде // Сумерки богов. – М.: Политиздат, 1990. – С.222-318.

  4. Малишевський І. Володимир Шевченко. Від Кулунди до Чорнобиля // Вітчизна. – 1987. – №9. – С.82-132.

  5. Слабошпицький М. Людина системи // За гамбурзьким рахунком. – К.: Ярославів Вал, 2004. – С.17-26.

  6. Трессидер Дж. Словарь символов. – М.: Гранд, 1999. – 444 с.

  7. Хантингтон С. Кто мы? Вызовы американской национальной идентичности. – М., 2004. – 324 с.

 Ввівши цей твір до циклу "Неймовірних оповідань", автор тим самим означив і жанр "Покорченого озера" як оповідання. На мій погляд, за неоднолінійністю сюжету, функцією головних персонажів, соціальною і психологічною значимістю конфлікту, динамічністю його розвитку – це повість; враховуючи обсяг (більший за оповідання, менший за класичну повість) – маленька повість.

Loading...

 
 

Цікаве