WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Своєрідність вираження ідеї катастрофізму у творі Павла Загребельного “Покорчене озеро” - Реферат

Своєрідність вираження ідеї катастрофізму у творі Павла Загребельного “Покорчене озеро” - Реферат

Просторово рух Кетлін після прибуття на нове місце роботи локалізовано (будинок Бентвудів, школа, озеро, піццерія). Її помешкання згадано, але не описано. Зображення того, що відбувається в кожній з цих точок, засвідчує, що Кетлін потрапляє до антисвіту. Його модель як модель "маски смерті" вибудовується на трьох складових – будинок Бентвудів, захаращений старими, "чорними" меблями, з "великими похмурими спальнями", сповнений потвор; школа як полігон демістифікації смерті (що сприймається Кетлін як пропаганда останньої) напередодні апокаліпсису; озеро, на дні якого смертоносні речовини. Вони взаємозв'язані і взаємодіють як причина і наслідки. Містечко й озеро мають однакову назву – Бент-Лейк, прізвище героя за першою частиною їй співзвучне – Бентвуд. Ретроспективно в розповіді містера Бентвуда згадується, що його прадід, полковник, учасник війни між Північчю та Півднем, після перемоги саме за цю співзвучність придбав на аукціоні поштову станцію Бент-Лейк і озеро. Промовиста семантика самих назв: у перекладі з англійської bend (bent) – скручувати (в авторській інтерпретації – покорчений), lake – озеро, wood – дерево. Отже, покорчене озеро, покорчене дерево. У їх зображенні (озера і містера Бентвуда) активізовано демонічне начало, що цілеспрямовано віддзеркалює наступальність зла.

Покорченість – домінантна ознака фізичного й духовного руйнування людини й суспільства. Вона неодноразово, прямо чи опосередковано, наголошується в описі зовнішності мешканців будинку Бентвуда і його озера. Портрети перших – алюзія до того англійського дитячого віршика, що наведений у фінальному авторському роздумі. Бентвуд схожий "чи то на гілку засохлого дерева, чи то на залізну конструкцію модерністської структури". Перша з цих ознак – підкреслення згубності природи, друга – агресивності світу цивілізації. Бентвуд – жертва обох. Ця теза знайде своє художнє втілення як на подієвому, так і на образно-розмисловому рівнях. У картині першої зустрічі Кетлін з Бентвудом градаційно вимальовується "химерний вигляд" зовнішності, рухів, дій останнього в зіставленні із прикметами високої автоматики. На цьому тлі природно виникає характеристичне узагальнення стосовно особи Бентвуда: "живий чоловік то чи автоматичний пристрій". Сенс двічі повторюваної (Кетлін подумково) констатації - "те, що мало бути містером Бентвудом" – вмотивовується аксіологічним коментарем з двох точок зору: Бентвуд називає зовнішні симптоми своєї покорченості "спадковою хворобою" (як виясняється з розвитком сюжету, він знав істину), в уявленні Кетлін – вона наслідок "наслання, кари і прокляття", тобто дії чогось потаємного. На "розшуку" цього невідомого і розгортається сюжет повісті П.Загребельного.

У портрет Бентвуда вписуються деталі "скарлючена рука", "перекрученість", "страхітлива, нелюдська покорченість". Він доповнений аналогічними характеристиками – доньки, Керол ("знівечене дівоче тіло", "покорченість"), того, що звалося ньюфаундлендом ("жахлива потвора"; "широченні лапеги розповзлися вбоки, голова поставлена сторчма, тулуб нагадує знак "зет"), та кішки з екзотичним ім'ям Сатанія (схожа "на маленького диявола, скрученого в спіраль, у штопор, у всі можливі й неможливі пекельні фігури" [2, 60-64]. Автор не поспішає розкрити причини цього явища. Вдаючись до антитези (зовнішня "покорченість" – духовна сила Бентвудів), він фіксує їх добробут, авторитет, професіоналізм, ніби віддаляючи їх від смерті. Але її присутність оприявнюється в іншій площині сюжету, на іншому етично-естетичному рівні. Містичність поступається раціо. Фізична "покорченість" Бентвуда на тлі зображеного в повісті шкільного мікросвіту постає як унаочнення специфічної філософії смерті на практиці.

В епізодах знайомства Кетлін із новим місцем роботи актуалізується думка, що в основі викладання всіх предметів у місцевій школі – наука смерті, танатологія. Мотивація такого стану соціальна. "В нас справжня американська школа, де нікому не дозволяється розпускати слину, бо тут готують справжніх громадян для майбутніх битв за свободуй демократію" [2, 67], – стверджує її директор. Він же перелічує дії досягнення такої мети: ознайомлення учнів "з поглядами на проблему смерті великих письменників", "екскурсії до крематорію", написання "некрологів про видатних людей сучасності" (отже, ще живих), гра в атомну війну на уроках математики. Емоційно вивершує цю програму задачка, що наводиться директором як приклад "розваги малюків": "В бомбосховищі вісімнадцять місць, тоді як у класі – двадцять чотири учні. Скільком не вистачить місця для порятунку від смерті і кого належить впустити, а кого ні?" [2, 67]. Виклад таких форм навчання висуває перед Кетлін каскад запитань стосовно власного місця в подібних обставинах: "Невже все, що вона чує, справді відбувається тут, у цій школі? І чому вона тут?..." І одночасно веде героїню (і читача) до розуміння поки що одного із багатьох невідомих – "чому з такою кістлявою силою вчепився в неї містер Бентвуд, що й зовні був ніби уособлення смерті, і чому саме він був головою ради шкільних попечителів, хоч його Керол вже давно не навчалася тут" [2, 67]. Як виокреслюється у наступному русі сюжетних ліній, це розуміння – самообман. Хоча саме з цього моменту образ Кетлін починає утверджуватися як уособлення життя, що вмотивовує зміст конфлікту твору.

"Дух тутешньої общини", як називає громадськість Бент-Лейку Бентвуд, зумовлений наукою смерті, що ідентична науці війни, ненависті. У відповідності до цього подається зовнішність її представників. У портретуванні вчителів виділено риси не сучасного, а проминулого, чогось потойбічного ("жінка, як пляма, чоловік обпечений і обсмалений, ніби вискочив з пекла", "кістлява, як у смерті, ручиська") [2, 67]. Образ Кетлін постає як їх антипод ("голубі очі", "все бездоганне: очі, уста, ніс, брови, ідеальна шкіра, сяйво божості від усього обличчя") [2, 58]. До того ж, вона біолог за фахом. "Біологія, - як зауважено в тексті, - це не просто таємниці живого світу, а найперше – його гармонія, сила і здоров'я" [2, 67]. Співвіднесення цього факту із програмою "дати учням максимально можливі знання про смерть" [2, 67] визначає головну опозицію в розвитку сюжету (життя – смерть), зумовлює розвиток конфлікту до трагічної розв'язки. У його подієвому русі на перший план висунуто образ озера, який можна розглядати як гіперболічну метафору (катахрезу). У розкодуванні її змісту значимими є два плани – реалістичний (соціальні прикмети часу, історичні, географічні, фізичні, соціокультурні реалії) і містичний, демонічний, здійснюваний за допомогою міфологізації образу.

Згадка про ідентичність назви озера (Бент-Лейк) і прізвища постраждалого від нього (Бентвуд) у контексті опису героя насторожує як натяк на небезпеку. Характеристики озера неоднозначні. Містер Бентвуд, який знає злу силу озера (що згодом промовисто підкреслено коментарем до деталі – таблички, "які застерігають, що це приватна власність і по кожному, хто наблизиться до води, стрілятимуть без попередження" [2, 74]), хоча напевне до кінця розуміє її причини та можливі наслідки розкриття її таємниці – адже дозволяє Кетлін провести експеримент із жабами, говорить про нього із "захватом". Йому воно нагадує "золотисту хризантему" [2, 62]. Кетлін із першого знайомства з озером підсвідомо дивиться на нього крізь призму "покорченості" Бентвуда: воно викликає в її уяві "обриси індонезійського острова Сулаві (на карті – це щось хаотично розкидане – Н.З.), розчавленого велетенського кальмара, врешті самого містера Бентвуда в його страхітливій, нелюдській покорченості" [2, 62]. Аналогічно постає воно і в сприйнятті Керол: "схоже на каракатицю, на чорнильну пляму, на непорозуміння природи" [2, 64]. Характеристики озера, які дають йому Кетлін і Керол, відповідають його назві. Двічі висловлене заперечення – ("тільки не на екзотичну квітку, яка так настирливо злагіднює холод і непривітність зими для жителів помірних широт" – слова Кетлін; і "тільки не на золоту хризантему" – вторить їй Керол) посилює вираз відчуття таємничості озера. Перцепція як реакція на взаємозв'язок Бентвуда і Бент-Лейка з погляду Кетлін ("щасливо-нещасливий володар цих місць" [2, 62]; "Бідолашний чоловік зі своїм бідолашним озером" [2, 68]) актуалізує динаміку мотиву смерті.

П.Загребельний, моделюючи образ озера, відштовхується від одного з його міфологічних значень – магічне місце, яке пов'язане із хаосом, смертю, таємничістю [6, 249-250] – і послідовно наділяє його демонічними прикметами. Озеро в зображенні прозаїка "покорчене", воно не має дна; при такій глибині в ньому має бути "дуже холодна вода", а натомість – "вона просто обпікає"; і головне, в Бент-Лейку "жабине живуть"[2, 69]. Міфологічний зміст води амбівалентний. Одне із її значень зумовлене символікою народження і відродження, очищення, друге – зла [6, 43]. У П.Загребельного інтерпретовано саме зле начало води, як і озера. Глибінь води – біблійський символ первозданного хаосу. За уявленнями шумерів, у глибинах вод приховано первозданний хаос [1, 92]. Образ жаб у втіленні теми твору "Покорчене озеро", в характеристиці озера – своєрідний код гармонії, життя природи, що відповідає одному із не дуже поширених його міфологемних значень. Дізнавшись про природний парадокс, Кетлін узагальнює: "Але в природі повинна панувати відповідна гармонія. І коли не вистачає якогось складника, гармонія порушується" [2, 69]. Дисгармонія світу у повісті П.Загребельного постає через зображення розбалансованості природних зв'язків води озера і жаб.

Loading...

 
 

Цікаве