WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Психоаналітична інтерпретація моделювання образу головного героя у романі П.Загребельного “Я, Богдан” - Реферат

Психоаналітична інтерпретація моделювання образу головного героя у романі П.Загребельного “Я, Богдан” - Реферат

Далі автор у своїх роздумах про жіночу сутність спростовує ментальні ґендерні стереотипи українців: "Нам, здавалося, що ми рятівники землі рідної, а насправді рятували ту землю не козаки, а завжди тільки жінки. Завжди рятували й рятуватимуть. Оті непомітні, нещасні, зовні слабі безсилі жінки, які вимушені були жити між двома вогнями...", "В цім страшнім світі то була найтяжча доля, і ніхто, здається, й не зауважив того, ніхто не склав ні пісні, ні думи про жіночу долю, ні слова, ні згадки" [3, 37].Видається, П.Загребельний бере на себе роль народного співця тяжкої жіночої долі.

На перше місце при моделюванні психології гетьмана виступили інтимні, еротичні почуття. Причому, автор зосереджує увагу лише на почуттях Богдана. Що ж відчувала Мотрона, нам доводиться лише здогадуватися "Чи можуть жінки любити відомих людей? Може, люблять не їх самих, а переваги й вигоди, яке дає їхнє становище, – багатство, владу, силу, славу?" [3, 234]. Тобто, якщо психологію головного героя розкрито повністю, чітко виписано характер, то образ Мотрони є схематичним. Така позиція, на нашу думку, пояснюється тим, що автору було важливо відтворити психологію Богдана Хмельницького, його сприйняття довкілля та людей. "Я згадував короткі хвилі щастя з Мотроною. Де вони були і чи були насправді? Вже тоді в її погляді читався докір, але було й благання, безумна ніжність, мовчазна й уперто затаювана, і безсмертні надії нашої любові, нашої любові, нашої... Чи ж нашої, а тільки моєї?" [3, 324]. Можливо, це і правильно, бо чим глибше розкрита психологія чоловіка, тим зрозумілішою стає жінка.

"Жінка не може зміцнювати державу...", – так узагальнює головний герой свої роздуми стосовно жіночої сутності [3, 170]. П.Загребельний колізію "жінка і держава" розв'язує по-іншому, оскільки людина бісексуальна істота – життям чоловіка керує жіноче начало, і навпаки.

В етнопсихологічному дискурсі за допомогою авторського відступу передано особливості українського еротичного життя 17 століття: "Бачив тоді цілі села без чоловіків, забраних у ясир, побитих, порубаних, бачив безліч удів, дівчат на виданні, що ніколи не будуть видані й оддані. Передчасно став розуміти жіночу жагу невтоленну і спізнав любов затаєну, крадену, гріховну. Йшли тоді без перепочинку, не зупиняючись, ішли вдень і вночі, коли звечора вступали в якесь село чи містечко, то вночі ж ішли далі, і молоді вдови виходили нам назустріч на білі стежки в левадах і в берегах і віддавалися мовчки, жадібно, хапливо й полохливо, тільки лиця їх біліли, мов ті стежки, і ми цілували ті лиця, а тоді мчали далі, не спитавши імені, – і ні слова мовленого, ні зітхання, ні спогаду... Скільки й живе Україна – повно в ній удів, так ніби записано в книгах віщих навіки бути їй удовицькою землею.... А взимку, коли ночували в теплих хатах, натоплених соломою, жінки виводили нас у сніг, неодмінно в сніг, на мороз, під таємниче мерехтіння зірок, може, щоб зітхання їхні долітали до бога? Щоб порятував він їх од самотності, бо коли жінки самотні, вони мовби нагі. Кожен може їх узяти" [3, 36-37]. Наскрізною деталлю є логічно наголошений білий колір: "білі стежки", "сніг", "білі лиця", що є символ неземної влади, цноти і непорочності. Тобто, автор акцентує на чистоті української жінки, на її невинності, оскільки вся провина – на чоловіках.

"Через літературу можна простежити еволюцію сексуальної культури й статевої поведінки в національному світі, яка зумовлена не лише культурним досвідом попередніх поколінь, традиціями через які закріплюється статус нації, а й естетичним досвідом сексуальних взаємин чоловіка і жінки різних народів від давнини до сучасності", – говорить Н.Зборовська [8, 64]. Це твердження є цілком справедливим для більшої частини творчого доробку прозаїка.

Кожен твір на історичну тему може вважатися високохудожнім тільки за умови, якщо він "звучить по-сучасному", тобто коли знайомство з ним допомагає нам не тільки пізнавати минуле, а й осмислювати сьогодення. Якщо сучасний митець береться за осягнення якоїсь давньої історичної епохи, то він шукає в ній те, що допомагає йому краще зрозуміти і пояснити сьогоднішню для нього дійсність, або навпаки, коли сьогоднішній стан певних соціальних проблем допомагає зрозуміти автору поведінку, характер, думки певних історичних осіб. Читаючи історичні романи П.Загребельного, постійно відчуваєш їх актуальність. В тогочасних типах досить часто пізнаєш теперішні. Окремі проблеми, що були гостроактуальними в 17 столітті, залишаються такими й сьогодні. "Я, Богдан" репрезентує українську чоловічу ментальність та ілюструє традиційне патріархальне ставлення чоловіка до жінки, яке складалося протягом віків, усвідомлюючи при цьому несправедливість такого ставлення. Українська чоловіча ментальність представлена в образі автора (ліричних відступах, роздумах, дискурсивній манері оповіді) та образі головного героя (вчинках, мотивах, психології).

У концепції особистості головного героя основними чинниками, які визначають її, є надмірна філософізація та інтелектуалізація, яка розкривається через звернення до універсальних проблем людського життя в світлі осмислення їх через набутки психоаналізу.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Грабович Г. Шевченко, якого не знаємо: (З проблематики символічної автобіографії та сучасних рецепцій поета). – К.: Критика, 2000. – 320 с.

  2. Даниленко В. У пошуках демонічної жінки (архетип Аніми у пізніх повістях Валерія Шевчука) // Слово ічас. – 2000.– №2.– С.21-24.

  3. Загребельний П. Я, Богдан (Сповідь у славі). – К.: Дніпро, 1986. – 492 с.

  4. Загребельний П. Таємниця Євразії, або жінка і чоловік з погляду вічності // Березіль. – 2000. – №7-8. – С.165-173.

  5. Загребельний П. Я обирав великі душі, які сяють нам тисячоліття // Вітчизна. – 2004. – №7-8. – С.90-98.

  6. Зборовська Н. Моя Леся Українка: Есей. – Тернопіль: Джура, 2002. – 228 с.

  7. Зборовська Н. Психоаналіз і літературознавство. – К.: Академвидав, 2003. – 392 с.

  8. Зборовська Н.Феміністичний триптих Євгенії Кононенко в контексті загальноукраїнської проблематики // Слово і час. – 2005. – №6. – С.57-68.

  9. Зубрицька М. Психоаналіз та теорія архетипів // Антологія світової літературно-критичної думки ХХст. / За ред. М.Зубрицької. – 2-ге вид., доповнене. – Львів: Літопис, 2001. – С.107-108.

  10. Крилова С. Безсмертя особистості й іпостасі любові // Слово і час. – 1997.– №9. – С.41-44.

  11. Лапланш Ж., Понталис Ж.-Б. Словарь по психоанализу. – М.: Высшая школа, 1996. – 623 с.

  12. Михальчук Н. Тілоцентричність у моделі художнього світу (оповідання В.Винниченка "Момент") // Слово і час. – 2002.– №2. – С.39-43.

  13. Налчаджян А. Этнопсихология. – 2-е изд. – СПб.: Питер, 2004. – 381 с.

  14. Павличко С. Теоретичний дискурс українського модернізму: Дис. докт. філол. наук. – К., 1995. – 399 с.

  15. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі: Монографія. – К.: Либідь, 1999. – 447 с.

  16. Павличко С. Теорія літератури. – К.: Основи, 2002. – 679 с.

  17. Павличко С. Націоналізм, сексуальність, орієнталізм. Складний світ А.Кримського. – К.: Основи, 2001. – 328 с.

  18. Павличко С. Фемінізм. – К.: Основи, 2002. – 324 с.

  19. Павличко Д. Золоте ябко: Поезії. – К.: Основи, 1998. – 208 с.

  20. Плющ Л. Екзод Тараса Шевченка. Навколо "Москалевої криниці" Дванадцять статтів. – К.: Факт, 2001. – 384 с.

  21. Философия любви. Ч.2. Антология любви / Сост. А. Ивин. – 1990. – 605 с.

  22. Фрейд З. Основные принципы психоанализа. – К.: Ваклер, 1998. – 286 с.

  23. Фройд З. Лекція 1. Вступ // Фройд З. Вступ до психоаналізу. – К.: Основи, 1998. – С.9-19.

  24. Фромм Э. Гуманистический психоанализ / Под ред. В.Лейбина. – СПб.: Питер, 2002. – 544 с.

Loading...

 
 

Цікаве