WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Психоаналітична інтерпретація моделювання образу головного героя у романі П.Загребельного “Я, Богдан” - Реферат

Психоаналітична інтерпретація моделювання образу головного героя у романі П.Загребельного “Я, Богдан” - Реферат

Характеризуючи почуття Мотрони до Хмельницького, можна скористатися висловом Н.Зборовської про Гелену з "Кассандри" Лесі Українки: "Це – жінка без духу вітчизни" [6, 180], "Емансипована жінка – призвідниця війни, котра знає, як увійти у душу чоловіка... Вона туди входить тілом (виділення в тексті) і невидимо керує духом нібито чоловічої війни" [6, 181]. "...Бо не ми ж ведемо жінок, а вони нас, і не знати до добра чи до лиха, – усміхом, голосами, духом і теплом тіла. Настирлива плоть. Нищівна сила жіночої суті ,"– констатує П.Загребельний [3, 368].

Часті роздуми головного героя про дуальність людської психіки, зокрема про те, що вчинками чоловіка більшою мірою рухає принцип Логосу, але Ерос, як спосіб жіночого мислення, може брати гору: "...бо лягав і вставав, дні й ночі проводив тепер не так з думкою про Мотрону й про свою земну радість, як про справу життя свого, про діла і своїх побратимів, своїх воїв, полковників, сотників, осавулів, і вже душа мовби належала тільки їм, а Мотроні лишалося тіло – ця марнота марнот. Та як поглянути інакше, що таке людина? Це передовсім тіло, сутність її земна і доля. А дух віддано богові і дияволові, і вони б'ються за нього тисячі літ, і ніхто не може перемогти так само, як чоловік не може ніколи перемогти ні свого духу, ні свого тіла" [3, 259], дозволяють стверджувати, що посутнім елементом гармонійної особистості є еротичні відчуття, насолода, яку ми отримуємо від єднання духу і плоті.

П.Загребельний не послідовний у втіленні психології кохання головного героя до Мотрони. Протягом всього твору Богдан говорить, що ним рухає не тільки пристрасть, що він кохає її душу, а в кінці роману, характеризуючи Ганну (останню дружину), зауважив, що "...лагідна, але тверда. Не лащилася, не спокушала, не вповзала змією, а мудро бесідувала, ніби Самійло мій" [3, 475]. Тобто, Мотрона, виходить, спокушала, лащилася, "вповзала змією". Автор стверджує, що "любов чоловіка до жінки – це найперше його любов до самого себе. І коли він так чи інакше возносить жінку, то не від наміру благородства, а найперше, мабуть, від суцільного палахкотіння тілесних пристрастей, від того легкого, але незгасного полум'я, яке запалює в чоловікові кохана жінка" [4, 169]. Саме тому є правомірною класифікація С.Крилової щодо проявів любові та зв'язку кожного прояву з вічнісними вимірами особистісного буття: любов до себе, еротична любов, надеротична любов [10, 41-44].

Плодотворна, конструктивна любов до себе – це зразок любові до всіх і всього. Еротична любов – це щось вище за любов до себе. Головним в еротичній любові є те, що дві особистості з'єднуються в нову цілісність, яка не заперечує, а, навпаки, підсилює неповторність та унікальність кожного з них. Еротична любов може бути дуже різною: любов'ю-пристрастю, любов'ю-творчістю, або любов'ю-цілісністю, що веде людину до прозріння . "Дійсно, саме в любові й відкривається грандіозна сутність єдиного світу. Недаремно міфологічне визначення Бога як цілісності і єдності світу передається через Ерос (в античності), або через Любов (у християнстві)" [6, 74].

У романі "Я, Богдан" любов Богдана до Мотрони еволюціонує від любові-пристрасті, яка росла в ньому з їх першої зустрічі, разом з тим, як росло саме дівча, до любові-цілісності. Моделюючи поведінку гетьмана, автор весь час звертає увагу на те, що спочатку на підсвідомому рівні, а потім на рівні свідомості, саме любов-пристрасть керує вчинками Богдана-гетьмана. Але з часом його любов-пристрасть стає любов'ю-цілісністю. Любов-цілість – це особистісно творче взаємопроникнення. Поділяємо думку В.Соловйова, що дві особистості, поєднані в любові, виражають буття Бога на землі. "Духовно-фізичний процес становлення образу Бога в матеріальному людстві ніяк не може завершуватися сам по собі, поза нами... Для початку досить пасивного сприйняття почуття, але після того необхідна діяльна віра, моральний подвиг і труд, щоб утримати за собою, зміцнити й розвинути цей дарунок світлої й творчої любові, щоб за допомогою його втілити у собі та в іншому образ Божий і з двох обмежених і смертельних істот витворити одну абсолютну й безсмертну індивідуальність" [21, 32]. Залежно від того, яка любов (любов-пристрасть, любов еротична, любов-цілісність, любов-творчість) превалювала на певному етапі життя Богдана, і визначалася його життєва філософія і поведінка у державних справах, згідно авторської концепції. Мотивуючи психологію Богдана Хмельницького, автор віддавав перевагу психології Богдана-чоловіка, який відчуває плоттю: "Помічено мною не раз і не двічі, що, коли поранене серце, розум втрачає гнучкість, тупіє, власне, вмирає в тобі зовсім" [3, 51], "Тоді я не чув і не бачив нічого, окрім темного поклику жаги..." [3, 86]. Осмислюючи філософію буття, автор обирає опозицію античність (земна любов, тілесність) і християнство (гріховність тілесності). Автор акцентує увагу на тому, що у головного героя постійно борються земне і небесне начала, Ерос і Любов і втілює це протистояння за допомогою антитези: "Бо хіба ж не найвищу свободу маємо в любові, а для мене любов щоразу оберталася мовби отим єзуїтським змішуванням безмежної досконалості й гріховної природи людини" [3, 389].

Автор констатує, що жінка, завдяки своєму тілу, підносить чоловічий дух до потрібних їй висот; як бачимо, автор ілюструє теорію З.Фройда: "плоть уярмлена, але дух вознесений – і це щастя" [3, 324].

Головний герой поклоняється Мотроні, як Вічній Жіночності. За аналітичною психологією К.Юнга, вона є символом Аніми, втіленням богообразу, "який поєднує матерію і дух, тьму і світло" [7, 116]. "Звертався до Мотрони, як до бога, – лише думкою, молитвою, покликом і запитаннями, які зостаються без відповіді" [3, 132], "Матрегна. Цариця матерів і жінок. Жінка над жінками, як однині я гетьман над гетьманами" [3, 202].

П.Загребельний у своїй розгадці таємниці статі близький до юнгівської аналітичної психології. На прикладі взаємостосунків головних героїв можемо прослідкувати втілення архетипів Аніми та Анімусу: жіноче ірраціональне начало керується розумом (Логосом), а чоловіче – тілом (Еросом).

Особливістю еротичної любові є те, що вона здатна не тільки трансформуватись у любов-пристрасть, але й у почуття самотності, що нагадує про тимчасовість такого злиття: "...і перед цим зазнавав я нападів самотності, але такого тяжкого ще не знав ніколи. Самотність рвалася з мене, мов дикі коні, я заганяв її назад, тримав щосили, щоб не випустити, не показати нікому...", – продовжує П.Загребельний [3, 188]. Головний герой весь час перебуває у полоні власних страхів, зокрема того, що їх любов не є божественною, християнською, чистою, а є лише земним виявом плотських бажань.

Втілення ще одного принципу фройдівського психоаналізу – протистояння Еросу й Танатосу – відбувається через вияв найголовніших тем буття людини у суспільстві: велич і тягар влади: "Ось тут відчув безсилля влади. Перемоги дістаються всім, а поразка і ганьба – тільки тобі одному" [3, 8]; любов і смерть (християнські відповідники): "Є життя й вічність, світ богів і світ смертних, все інше – прах. Дух повинен мати форму святості" [3, 330]; гріх і насолода: "Солодкий дрож плоті. Груди вилускуються з одягу, як ядро з горіха. Зім'ята ніч, і все зім'яте" [3, 342].

Оскільки колективне несвідоме втілене завжди в індивідуальному несвідомому, то саме Богдан Хмельницький, за авторською концепцією, є виразником ідей, поглядів всього народу українського, власне саме він створив українську націю [Див. 5]. А, як відомо, нація – це "найвищий рівень розвитку етносу" [13, 141]. Образ Богдана Хмельницького П.Загребельний підносить до етнічного символу, який є "згустком певної частини психологічного складуетносу" [13, 142]. Гетьман, маючи здатність до філософської рефлексії усього свого життя, веде свій етнопсихологічний дискурс, де відображаються традиційні етнічні стереотипи щодо української ментальності та їх спростування: "Віки цілі минали, а народові моєму відмовляли в праві на розум і мудрість, бо мав годувати світ не розумом, а хлібом. Кого лиш не годував народ мій!" [3, 34]. "Мені приписувано більше войовничості, ніж розуму, бо ж, мовляв, і весь народ український живе під знаком гнівного Скорпіона, який небесним впливом своїм побуджує народ оцей к війнам. Я ж вважав, що народ мій більше тяжіє до знаку Діви, який чарує не самою лише красою, а й тихою мудрістю, і мудрість та розливається в народі моїм ширше й ширше..." [3, 35].

Loading...

 
 

Цікаве