WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Психоаналітична інтерпретація моделювання образу головного героя у романі П.Загребельного “Я, Богдан” - Реферат

Психоаналітична інтерпретація моделювання образу головного героя у романі П.Загребельного “Я, Богдан” - Реферат

Так, при першій зустрічі Богдана з Мотроною, після її викрадення Чаплінським, засобом характеротворення поряд з портретними характеристиками є одяг, який допомагає авторові відтворити динаміку образу головної героїні: "Вже не була дівчам сірооким, ніжним і розгубленим, стояла переді мною жона шляхетська, в дорогих хутрах, високогруда, хижоока, гнівна на весь світ, а найперше на мене, що віддав її на поталу, не захистив..." [3, 124]. Зміни в психології Мотрони, її готовність стати гетьманшею, були підкреслені українським національним костюмом: "дівчина-україночка, мила й пишна, засоромлена й зухвала, проста й вишукана: кокетлива кибалка на голові, прикрита довгими кінцями тонкої намітки, запаска в барвах червоній і шовково-золотій, крайка, що підтримує запаску, вся низана самоцвітами, гаптовані золотом сап'янці з срібними косинцями на закаблуках, простора тонка сорочка не приховує гнучкий стан і високі груди, а мовби ще більше виказує" [3, 199].

Поступово головний герой при сприйнятті образу головної героїні віддає перевагу її внутрішньому портрету, звертаючи увагу на її тендітність, незахищеність: "Нагота, прикрита тільки опущеними віями. Беззахисність. Крихкість. Дитинність. Нічого від жадібної самиці. Сором'язливість. Чистота й цнота. В її тілі сходило для мене сонце. Шовкова дівчинка. Золота дівчинка" [3, 369]. Золотий колір – колір сонця, вогню, пристрасті; епітет, що характеризує жіноче начало, передає цінність, коштовність, бажання, звільнення від чогось пригнічуючого, чекання щастя, допомагає розкрити психологію Богданового сприйняття Мотрони як слабкої жінки, дитини, яку він має захистити. Тілесна краса Мотрони, на якій неодноразово наголошував автор, надає цьому образові абсолютної жіночності, яка її згодом і знищить. У зображенні Мотрони, її портрету, П.Загребельний також користується одним із методів психоаналізу, зокрема методом художніх асоціацій: "Чоло – монастир, стегна – турецький рай, волосся – дощ, долоні – сніг, уста – сміх, очі – плач, так дивно була вона створена – на радість мою чи на безголів'я?" [3, 349], що підтверджує нашу сентенцію про вплив цього вчення на творчість прозаїка.

Як видно, при створенні образу Мотрони автор іде від зовнішнього до внутрішнього, від часткового до загального, що є особливістю чоловічого сприйняття жінки.

У світогляді автора поєднуються традиційні погляди на жінку, які йдуть ще з античності, зокрема міф про Пандору та християнський міф про гріхопадіння Єви, з феміністичними: "жіноча душа завжди грішна і завжди велика" [3, 33], "Поки живе її тіло, жінка не думає ні про душу, ні про розум" [3, 371]. Автор, а разом з ним і головний герой, осмислюючи буття чоловіка та жінки, підтримують багатовікову традицію та враховують реалії ХХ сторіччя: жінка "нага" не може зміцнювати державу (її силу забирає чоловік), але разом з тим вона є тим стержнем, опорою, без якої чоловік не може стати повноцінною особистістю. У слабкості – її сила.

З античності також ідуть уявлення про жінку як богиню і відьму, які були обґрунтовані юнгівською теорією архетипів, основними з яких у психічній структурі людини є: Персона, Тінь, Аніма, Анімус, Самість.

"Аніма – неусвідомлена жіноча сутність чоловіка, що персоніфікується у сновидіннях і творчості образами жінок... Поняття Анімусу Юнг переосмислив для пояснення жіночої форми душі. Анімус – неусвідомлена чоловіча сутність жінки, що персоніфікується у сновидіннях і творчості образами чоловіків" [7, 138]. Психічну бісексуальність розглядали як важливий загальнолюдський фактор у теорії Юнга. Основою Аніми є принцип Еросу (любов, зв'язок та ін.), основою Анімусу – принцип Логосу (осмислення, самоаналіз тощо). Розвиток Аніми в чоловіка виявляється в його ставленні до жінок, відповідно розвиток Анімусу визначає ставлення жінки до чоловіків. Отже, можемо стверджувати, що у Богдана Хмельницького розвиток Аніми набув високого рівня.

Архетип Аніми може втілюватися в образі жінки-спокусниці, жінки-демона, яка підштовхує чоловіків до душевного неспокою, мук. Жінку Богдан завжди пов'язує з несвідомим, свідченням цьому є серія епітетів-звертань до Мотрони, зокрема: "Мана! Янгол! А може, дияволиця-спокусниця!" [3, 201]. "Світе мій ясний, цвіте яскравий, Мотрононько найвродливіша і найкоханніша, душі і серця мого втіхо, чарівниця всемогутня!" [3, 131]. За К.Юнгом, "мана", "демон", "Бог" – синоніми неусвідомленого. Любов – пристрасть, на думку П.Загребельного, – "данина природі, яка платиться темною жагою, не гріховна і не принизлива, коли вона осяяна ореолом любовної жертовності й очистительного покаяння" [4, 169].

Звернемо увагу на те, що, намагаючись розкрити психологію головних героїв, автор вдається до психоаналізу, зокрема до вихідної позиції психоаналізу (фройдівського), Едіпова комплексу (несвідомі сексуальні потяги дитини до своїх батьків) [22, 111-117].

Едіпів комплекс є центральним дитячим комплексом, основою структурування цілісного сексуального потягу і, зрештою, духовності людської особистості. "Едіпів комплекс може бути представлений як психоаналітичний код для розуміння сексуального розвитку індивіда; як психоаналітичний код для розуміння феномену статі; як психоаналітичний код для пояснення духовності, феномену творчої особистості і культури загалом. Кожен із цих аспектів заклав можливість для відповідної інтерпретації" [7, 38]. Тому ми звертаємо увагу на Едіпів комплекс як психоаналітичний код для розуміння феномену статі.

Так, чоловіки у П.Загребельного завжди у коханій жінці бачать матір ("Юлія"), доньку ("Я, Богдан"), сестру ("Тисячолітній Миколай").

Сам автор пояснив це так: "... Я став на бік світу жіночого раз і назавжди вже із дитячих літ (змалку ріс сиротою без матері, яка в спогадах виросла мало не до висот Богородиці), тоді цілі роки примусової концтабірної цноти, після яких була сувора повоєнна цнота нашого покоління (народжені в часи сексуальної революції ніколи не зможуть цього зрозуміти), а справжня любов до жінки і найвища шанобливість до неї, як втілення найвищої земної краси, може народжуватись тільки там і тоді, де всевладно панує цнотливість, чистість і, сказати б, недоторканість (не депутатська!") [4, 169].

Особливістю авторського бачення світу є визнання несправедливого ставлення до жінки як до істоти нижчого рівня. Головний герой роману не раз розмірковує над питаннями ґендерної рівності: "... Жінки то народ, а в народу завжди чиста душа. Жінка не може бути винною. Винні тільки чоловіки. Ми лишаємо жінок у самотині і занедбаності і вимагаємо, щоб вони платили тільки вірністю. Чому? За яким правом? І чи не буває в них тяжких годин, коли хочеться помститися нам будь-якою ціною, може, й найвищою? А чим може помститися жінка, окрім тіла свого – найбільшої своєї цінності? І не треба дивуватися, коли надають вони при цьому перевагу чоловікам незначним і навіть простакуватим, бо й цим мстяться по-своєму світові, який зводить жінок до найнижчого рівня" [3, 461-462].

Але письменник зауважує, що він не зрікається "свого природного чоловіцтва на користь найвищого природного начала – жіночого" [4,169].

Думається, кохання Мотрони до Богдана П.Загребельний пояснює Едіповим комплексом, точніше "комплексом Електри" [11, 207-208], подібно до одвічного потягу сина до матері існує і одвічне бажання дівчини мати такого чоловіка, як батько: "...вона ж бачила в мені батька свого напівзабутого. ...Батьків образ ішов до неї, витав над нею в снах і спогадах; коли ж розплющувала очі, то бачила мене і була вдячна, що так вчасно і доречно заповнював порожнечу, в яку б неминуче мала щоразу низвергатися" [3, 51]. Гетьман же бачив у ній доньку, яку хотів захистити.

Ім'я коханки Хмельницького, за різними версіями, було Мотрегна, Гелена. Хоча П.Загребельний довів історичну достовірність імені Мотрона. Міфологічна паралель – Єлена Прекрасна, що стала причиною троянської війни через зраду своєму чоловікові Менелаю і втечу з Парісом. Через неї у гетьмана склалися ворожі стосунки з Чаплінським (Паріс), який викрав Мотрону (Єлену), і яка потім знову повернулася до Богдана (Менелая), примусивши його повірити в її чистоту. Однак у романі автор ніби іронізує з цієї ідеї: "Ох Мотронко, Мотроно, дитино моя нещасна! Що тільки не казатимуть про тебе? Порівнюватимуть аж з Геленою Троянською, через яку й зчинилася ця війна багатолітня. Ім'я твоє забудуть і називатиме хто як захоче" [3, 206].

Loading...

 
 

Цікаве