WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Жанрові особливості українського історико-біографічного оповідання ХХ ст. про митців - Реферат

Жанрові особливості українського історико-біографічного оповідання ХХ ст. про митців - Реферат

Жанрові особливостіукраїнського історико-біографічного оповідання ХХ ст. про митців

Сучасний етап українського державотворення ознаменований подальшим зростанням національної самоідентифікації народу, демократизації суспільства. Усвідомлення величі своєї нації неможливе без осягнення ролі знакових постатей української історії, життя і діяльність яких були спрямовані на втілення державотворчої ідеї в політиці, науці, культурі. Таке розуміння властиве українській історико-біографічній прозі. Адже лише тепер, після вікової бездержавності українського народу, печаті вторинності стало можливим аналітично-критичне осмислення сфальсифікованих, замовчуваних фактів історії України та вилучених із неї видатних історичних постатей. Таким чином, історико-біографічна проза має своє специфічне завдання – розкриваючи найдраматичніші суперечності минулого відтворити складну долю героя, ознайомитися із соціальною, психологічною, духовною атмосферою, в якій він жив і під впливом якої формувалася лінія його поведінки.

Так, ведучи розмову про героя історико-біографічної прози Б.Мельничук писав:"У широкому потоці світової історико-біографічної літератури немало творів з відомими своєю одіозністю різного роду пройдисвітами, політичними авантюристами, державними злочинцями тощо. Однак провідною постаттю історико-біографічної літератури був і залишається не "антигерой", а герой у справжньому розумінні слова, діяч, у чиїй особі сконцентрувалися найкращі риси того чи іншого народу" [4, 5]. Відповідаючи таким параметрам, героями історико-біографічної прози стають не лише відомі політичні діячі, а і письменники, художники, музиканти, актори.

Блискучі зразки історико-біографічної прози як великих, так і малих жанрів створені С.Васильченком, П.Загребельним, О.Іваненко, Р.Іваничуком, О.Левицьким, Н.Рибаком, Л.Смілянським, Ю.Хорунжим, В.Чередниченко та ін.

Кількісне та якісне збільшення обсягів напрацювань у царині історико-біографічної прози вимагає цілісно-системного теоретичного осмислення цього пласту літератури. З появою ознак жанрових трансформацій, зумовлених загальним урізноманітненням форм реалізації авторського задуму, пов'язані спроби літературознавців С.Аверінцева, С.Андрусів, М.Бахтіна, А.Даніеля, В.Дончика, М.Жулинського, М.Ільницького, Б.Мельничука, А.Моруа, В.Оскоцького, С.Петрова, В.Полтавчука, М.Сиротюка, І.Стоуна, І.Ходорківського та інших, проаналізувати їх і дати їм відповідну оцінку.

Істотною прогалиною в сучасному літературознавстві є те, що дослідження історико-біографічної прози зводиться частіше до жанру роману, інколи повісті. На жаль, оповіданню як малому прозовому жанру присвячено значно менше рецензій, оглядів, колективних праць і монографій. Тому метою нашого дослідження є вивчення жанрових особливостей українських історико-біографічних оповідань про митців "Напередодні" М.Чернявського, "Останній лист" В.Чередниченко, "Доля поета" Д.Міщенка, "Василь Васильович" Р.Іваничука, які вміщені в четвертому збірнику антології українського історичного оповідання "Дерево пам'яті" [3].

Найважливіші об'єднувальні риси найдавнішого жанрового різновиду історичного оповідання (так званого житія), генетично зв'язаного з документальною літературою, вбирають у себе уявлення про певну особу в різні часи, оскільки кожна епоха відкриває нові засоби бачення людини, а значить і її художнього зображення.

Посилення уваги письменників до біографічних жанрів М.Бахтін вбачає у визначальній ролі того факту, що "біографічне життя і біографічне висловлювання про життя завжди овіває наївна віра, атмосфера її тепла, біографія глибоко довірлива... вона передбачає охоплюючу її добру активність" [1, 144]. Автори таких оповідань використовують біографічність не як єдину мету, а як засіб типізації.

Слушним, на наш погляд, є розгляд О.Галичем біографічного художнього твору як особливого жанрового різновиду епічних оповідей "про життєвий шлях конкретно-історичної особи на основі справжніх подій і документів свого часу з глибоким проникненням в її духовність, внутрішній світ, соціальну і психологічну природу історичного діяча" [2, 6].

Для всебічного змалювання видатної історичної особистості письменникові необхідно, так би мовити, мати погляд збоку і потрібен не монтаж з документальних матеріалів, а переплавлення їх у вдалу художню композицію, в достеменний історико-біографічний твір.

Один із всесвітньовідомих майстрів жанру Ірвінг Стоун підкреслював: "Автор біографічної твору повинен перетворитися в науковця-дослідника не меншою мірою, ніж лікар у своїй медичній лабораторії" [6, 336]. Згідно з І.Стоуном, автор, який збирається писати історико-біографічний твір мусить насамперед освоїти до найменших деталей життя та діяльність особи, про яку писатиме: "Він повинен перечитати всі книги і статті про свого героя,.всі листи, якими герой його обмінювався зі своїми сучасниками, всі його особисті записи, щоденники, мемуари; .Намітивши більш докладну схему життя героя, автор повинен відправитися в дорогу, щоб власними очима побачити місця, де жив і діяв герой, побачити сонце, яке йому світило, землю, якою ступала його нога." [6, 338].

Вельми повчальний досвід набутий Варварою Чередниченко, авторкою широковідомих історико-біографічних творів, зокрема про митців: "В картезіанському монастирі" (1941) про Ж.Санд та Ф.Шопена, "Історія одного вірша"(1939) про М.Лермонтова, "Останній лист" (1936) про А.Тесленка, "Під одним плащем" (1938-1948) про А.Міцкевича та О.Пушкіна та інші. Так, працюючи над оповіданням "Останній лист", письменниця була добре знайома з творчістю А.Тесленка. У 1918-1919 роках вона готувала в Полтаві видання його творів у чотирьох книгах. Це й було першим поштовхом для глибокого вивчення життя письменника. Перебуваючи на Полтавщині, вона часто зустрічалась і розмовляла із сучасниками письменника, його родичами, односельчанами.

Враховуючи вище викладене зазначимо, що серед важливих особливостей історико-біографічного оповідання – зображення життя конкретно-історичної особи, її індивідуальних рис, вдачі; реакція особистості на життєві явища, важливі події; наявність необхідної пізнавальної інформації про побутове і суспільне оточення, історичний фон; розкриття спадкоємності тих ідей, носіями яких були зображувані постаті. Автори цього жанрового різновиду не ставлять собі за мету відтворити весь життєвий шлях героя, вони прагнуть через одну або кілька зустрічей із ним показати цілісність, складність і багатогранність його особистості.

Кожен автор біографічного оповідання моделює власний образ реальної історичної постаті, що насамперед пов'язано з авторським розумінням історичної події та характеру видатної особи, тобто із суб'єктивним осягненням реалій, їх авторськими версіями. Важливою ознакою біографічного оповідання, так само як і інших жанрових різновидів, є концептуальність – образне втілення письменником у своєму творі певного погляду на історичні події та особи. На пафос, тональність біографічного оповідання діє духовність самого суспільства і передусім його суспільно-політична свідомість. На діалектику об'єктивного й суб'єктивного суттєво впливає особистісний фактор, життєвий досвід автора. Розглядаючи різні фактори впливу на характер історичної правди в художньому творі, цілком слушно, на наш погляд, зазначає М.Сиротюк: "Проблема історичної правди в художньому творі зв'язана насамперед з ідейними позиціями письменника, з його розумінням минулого, з його політичними симпатіями і антипатіями. Що він побачив у минулому, як розібрався в історичних джерелах, як сприйняв і оцінив наявні в них факти, хто з історичних діячів припав йому до серця, хто викликав відразу, а може, й гнів, – від цього багато залежить те, які сторони зображуваного історичного явища будуть освітлені ним виразніше, а які блідіше, отже, й те, наскільки повно відіб'ється у його творі об'єктивна історична істина" [5, 49].

Біографічне оповідання має також специфічні ознаки, зумовлені природою жанрового різновиду, а саме: лаконізм, портретність, певний антропоцентризм, аргументованість характеристик, правдивість інтерпретації, психологізм, емоційність, драматична насиченість, яскравість обраних фактів, зацікавленість долею персонажа, пізнання епохи через конкретні постаті, ретроспективність, сюжетно-подієвий і асоціативно-психологічний типи оповіді.

"Особливим піджанром" називає Валерій Шевчук оповідання про митців і відзначає, що, незважаючи на глибоку закоріненість у віках його традиції (одне з ХVІІ століття – Дмитра Ростовського про Нестора-літописця, витримане у стилі житій Київської України-Руси; друге із ХVІІІ-го – анонімне житіє самого Дмитра Ростовського, чи Туптала), воно "з'являлося в нашій літературі спорадично і усталеної культури практично не створило", "твори з життя митців взагалі були рідкісні" і "знаходять свій розвиток у 20-30-х роках" ХХ ст. [3, 5-6]. Дослідник встановлює: "Цікаво, що улюбленими героями такого оповідання стаютьТарас Шевченко та Григорій Сковорода – про цих двох митців у нашій літературі фактично створюються цілі цикли, кожен з яких можна видати окремою книжкою" [3, 6].

Треба зазначити, що започатковані подібні художні оповідання дещо раніше – твором Миколи Чернявського "Напередодні" (1914). У ньому йдеться про зустріч Т.Шевченка з П.Кулішем, на весіллі якого він був старшим боярином. Автор моделює портретні риси Тараса: "Був русявим, з сірими променистими очима, котрі, коли він хотів того й дивився пильно й уважно, непомітно робились темними, мов безодня. З усмішкою в тих очах і під звислими цупкими вусами, він був, здавалось, увесь на виду" [3, 203].

Головний персонаж твору стає носієм "зав'язки", тобто таких обставин, що мотивують новий оберт подієвого розгортання: "Було в його натурі щось таке, що нагадувало гривасту постать лева й лагідну, добродушно-лукаву душу великої, здорової, веселої дитини. Хто дивився на нього, як він вільно і просто знайомився з людьми, розмовляв, жартував і переходив з одного гурту до іншого, скрізь приковуючи увагу до себе або викликаючи загальний сміх своїми жартами, у того зразу зароджувалась приязнь до нього. І тут, у Білозерських, він скоро причарував до себе всіх, хто, не знавши його, уже по одних тільки непевних і зловісних говірках, ворогував проти нього" [3, 203].

Риси вдачі, характеру Тараса програмують розвиток дії у творі: "Він, сам не помічаючи того, брав у полон по одному й цілими купами своїх недавніх ворогів і недоброхотів. І тим було соромно, що, не знаючи, вони вже обсудили його. Тепер бачили, що недаремно йому були раді в кращих і славетніших родинах дворянських" [3, 203-204].

Шевченкознавці відзначають, що різниця психічних структур двох молодих титанів нашого відродження стояла між ними стіною, через яку вони, одначе, могли один одному простягати руки, коли було треба. М.Чернявський пафосно інтерпретує це в одному з епізодів твору: "– Дай руку, друже... Щоб нам не трапилось в житті, во ім'я сеї ночі, во ім'я сих зір – будемо, Тарасе, друзями!.. Віддамо всі свої сили великій святій повинності, покладемо душі наші на престол Матері України!.. – Добре. Дай Боже... Взялися за руки і дивились один одному в вічі – обидва молоді, обидва повні сили й завзяття. І їм здавалося, що зорі дивляться на них і благословляють їх братання" [3, 202].

Loading...

 
 

Цікаве