WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Специфіка історизму в притчевих творах (на прикладі історичної прози Вал.Шевчука) - Реферат

Специфіка історизму в притчевих творах (на прикладі історичної прози Вал.Шевчука) - Реферат

Такий підхід досить довгий час вважався антиісторичним, адже розуміння минулого як лінійного процесу повертає тлумачення історії до системи міфологічних уявлень. Тобто історія становить колообіг подій, розвиваючись по замкнутих кругових циклах. Міфологічна подія виступала в синкретичній свідомості первісної людини переважно як просторова й у цьому сенсі не мала історії. На противагу міфологізованій історії можна знайти відповідники в конкретній часовій системі координат. Інша справа, що перегук ситуацій та колізій знаходить місце чи не в кожній епосі.

Потяг до створення образів-узагальнень, які містять у собі не тільки риси реальної історичної особи, а й певного людського типу, стратегії поведінки, ширше – життєвої настанови, письменник утілив не тільки в моделюванні узагальнених образів загарбника та героя, що жертвує собою. Не просто історичні особи, а зразки людських типів перед нами постають і в інших творах.

Наслідком упливу філософського начала на осмислення історії, трансформацію усталеного історизму стало зосередження Вал.Шевчука на показові не визначної особистості минулого, а "маленької людини". Така "прозірна периферійність" героїв творів письменника давно помічена критикою [15, 11]. Негероїчність, дивакуватість персонажів подавалась як недолік його творчої манери. На наш погляд, такий підхід лише поглиблює історизм творів письменника, створює філософське осмислення минулого. Автор притчевих творів свою увагу зосереджує не на визначних особах та подіях, а зупиняється на показові приватного життя особи, яка, здавалося б, нічим не відзначилась в історії. Змалювання звичайної людини має на меті створити узагальнений портрет Людини. Письменник використовує прийом передачі великого через мале, загального через конкретне зосередження в одній постаті зображення минулого.

Підсумовуючи, потрібно зауважити, що у цьому жанрі переважає інший аспект історичного методу в художній літературі – це пошук митцем закономірностей у розвиткові суспільства протягом всього його часу існування. За класифікацією А.Гулиги маємо вживання терміну "історизм" у значенні вивчення "законів історії" та "законів суспільного розвитку" [5, 4]. Попередні твори традиційної історичної белетристики почали осягати історію, прагнучи заглибитись у соціальні конфлікти народу. Вал. Шевчук керується іншим підходом у освоєнні історії. Таке вирішення літературознавці кваліфікували як недоліки творчої манери. Як "прорахунки" в його "художній реалізації принципу історизму" подавав свого часу трансформацію історичного мислення М.Наєнко [12, 31].

Проте письменник не відходить від методу історизму, а культивує його на новому рівні. Він проникає у закони метаісторії, і це є, на наше переконання, відмінною рисою у художньому мисленні порівнянно з тією, що відома з класичної спадщини історичної прози. З переходом від зображення конкретики певної епохи до вивчення "діалектики загального буття", до осягнення його закономірностей були пов'язані нові властивості художнього методу: значно розширилось охоплення дійсності в творі, сюжет ставав "відкритим" для наповнення актуальним для читача змістом. Ця тенденція до міфологізації історії, як зазначає Д.Наливайко, допомагає поєднати конкретно-історичне із загальнолюдським, "вічним". У міфі закладено філософські проблеми, що будуть турбувати людство вічно, й тому він використовується для співвіднесення теперішнього і минулого, "вкорінення" історії у сучасне, шляхом використання людського досвіду, що сконцентрований у міфологічних образах і структурах [13, 167].

Основним у поновленому історизмі став принцип "подвійного дна" зображуваної епохи: незмінна присутність за національними колізіями ще ширших – загальнолюдських, загальносвітових. Таке моделювання особливостей української національної історії Вал.Шевчуком визріло всередині самої історії нашої нації. Спричинене воно усвідомленням потреби віднайти загальні закони її розвитку, подати тлумачення ходу історії, не стільки в соціально-політичному ракурсі, а більше в культурно-історичному висвітленні.

Крім того, народження художньої форми типу з "наскрізним", "космічним баченням", яке здатне відриватись від конкретної реальності, відображає загальні тенденції розвитку історичної белетристики. Прикладом такого ідейно-естетичного підходу можуть служити твори багатьох письменників світової літератури, зокрема, Г.Гессе, В.Бергенгрюна, Т.Парницького, І.Кальвіно, Т.Уайдлера. Для авторів історичних притч у будуванні оповіді принциповою стає позиція, що націлена на розуміння історичного поступу, намагання розібратись у його механізмах, бажання вловити особливості загального буття. Історична спадковість, повторюваність, розширення масштабів мислення про світ, історію, людину стає прерогативою таких творів.

Отже, історично-притчеві модифікації характеризуються трансформацією історизму, новим принципом у зображенні минулого. На прикладі творів Вал.Шевчука бачимо, що класовий антагонізм, притаманний традиційній історичній белетристиці, замінюється на антагонізм у сфері духовній. Крім того, вони йдуть у руслі сучасного розвитку історичної літератури, яка характеризується трансформацією історизму, що, як відзначає В.Дончик, може проявити себе у творі як на рівні ремінісценції, так і "на різних рівнях структури тексту" [6, 7].

Крім міфологізації історизму, переходу від локального зображення колишнього до матаісторичних узагальнень, переключення уваги письменника з відомих історичних осіб на "маленьку людину", вплив притчевого твору на історичний спричинив й інші наслідки: послаблення детермінантних зв'язків, метафоризацію та алегоризацію фактичного матеріалу, алюзійно-сугестивну манеру відтворення історичних осіб. Ці зміни в усталеному для історичної белетристики зображенні минулого стануть перспективою для майбутніх досліджень.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Бадзьо Ю. Слабкість епічного мислення // Вітчизна. – 970. – №6. – С.139-148.

  2. Баканов А. Современный зарубежный исторический роман. – К.: Вища школа, 1989. – 184 с.

  3. Бикульчус В. Грани философского романа // Писатель и жизнь: Сб. историко-литературных, теоретических и критических статей. – М.: Советский писатель, 1987. – С.375-398.

  4. Горский И. Польский исторический роман и проблема историзма. – М.: Издательство Академии наук СССР, 1963. – 263 с.

  5. Гулыга А. Эстетика истории. – М.: Наука, 1974. – 128 с.

  6. Дончик В. Національна історія як духовне опертя української літератури // Слово і час. – 1997. – №9. –С.6-9.

  7. Жовновська Т. Жанрові особливості прози Вал.Шевчука // Проблеми сучасного літературознавства: Збірник наукових праць: Вип.4. – Одеса: Маяк, 1999. – C.212-218.

  8. Жулинський М. У вічному змаганні за істину // Шевчук В. Три листки за вікном: Роман-триптих. – К.: Радянcький письменник, 1986. – С.3-14.

  9. Івакін Ю. Поезія Шевченка періоду заслання. – К.: Наукова думка, 1984. – 328 с.

  10. Кеттл А. Введение в историю английского романа. – М.: Прогресс, 1966. – 446 с.

  11. Лосев А. Комментарии // Платон. Сочинения. – М.: Мысль, 1971. – Т.3. Ч.1. – С.563-681.

  12. Наєнко М. На бистрині часу // Радянське літературознавство. – 1983. – №8. – С.28-36.

  13. Наливайко Д. Міфологія і сучасна література // Всесвіт. – 1980. – №2. – С.170–172; №3. – С.166-175.

  14. Ромащенко Л. Жанрово-стильовий розвиток сучасної української історичної прози: основні напрями художнього руху: Монографія. – Черкаси, 2003. – 388 с.

  15. Рябчук М. Те, що вивищує людину // Україна. – 1984. – №45. – С.11.

  16. Тарнашинська Л. Художня галактика Валерія Шевчука: постать сучасного українського письменника на тлі західноєвропейської літератури. – К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2001. – 224 с.

  17. Тойнби А. Постижении истории: Избранное. – М.: Айрис-пресс, 2003. –640 с.

  18. Фейтвангер Л. Мудрость чудака, или Смерть или преображение Жан-Жака Руссо: Роман; Черт во Франции; Дом Дездемоны, или Мощь и границы исторической литературы; Статьи // Фейтвангер Л. Собрание сочинений в 6-ти т. – Т.6. Кн.1 – М.: Художественная литература, 1990. – С.543-679.

  19. Хализев В.Теория литературы. – М.: Высшая школа, 1997. – 398 с.

  20. Шевчук В. Три листки за вікном: Роман-триптих. – К.: Радянський письменник, 1986. – 587 с.

  21. Шевчук В. У череві апокаліптичного звіра: Історичні повісті та оповідання. – К.: Український письменник, 1995. – 205 c.

  22. Шпенглер О. Закат Еропы. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1998. – 640 с.

Loading...

 
 

Цікаве