WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Художнє осмислення історії в романі Варвари Чередниченко “Фастів” - Реферат

Художнє осмислення історії в романі Варвари Чередниченко “Фастів” - Реферат

В.Чередниченко завжди брала за основу конкретні історичні факти, проте ніколи не впадала в голий фактографізм, пам'ятаючи про право художника за допомогою поетичної фантазії розширити, а іноді й переосмислити ту чи іншу подію з життя своїх героїв. З умілістю вона користується цим правом: перед читачем – не ілюстрації до підручника історії, а сама історія, не абстрактні схеми історичних постатей, а живі люди "в усій своїй багатогранності й складності" [10, 189].

Серед запорозьких козаків, селян, ремісників, політичних, державних, культурних діячів, церковнослужителів, гетьманів тощо (у романі понад вісім десятків персонажів), постає виплеканий автором образ головного героя – Семена Палія. Романний час не охоплює його минулого, тому перед нами постає "сорокатрьохлітній Семен Пилипович Палій". Людина, характер якої сформувався остаточно, – рішучий, мудрий політик, хоробрий козацький полковник.

Семен Палій (1640-1710) – військовий діяч, полковник білоцерківський (фастівський), керівник визвольної боротьби проти польської влади на Правобережній Українінаприкінці 17 – на початку 18 століття. Народився у місті Борзні на Чернігівщині у козацькій родині. Учився у Києво-Могилянській колегії. "Семен (Палій. – Т.С.) і Корній (Лихопика. – Т.С.) вийшли з Київської Академії завзятими послідовниками спартанців стародавньої Греції. Перевиховати селян на козаків-хліборобів. Знищити кріпацтво знизу поголовним окозаченням усього селянства – ось завдання, що його поставили перед собою побратими ще у свої юнацькі роки. І досі жила в них ця недосяжна мрія" [12, 310], – читаємо в романі. Юнак мріє про Запорозьку Січ, овіяну героїко-романтичними легендами, ореолом лицарства. Туди він з часом (в 70-ті роки) й потрапляє. І там, на Чортомлику, швидко стає улюбленцем славетного кошового отамана І.Д.Сірка й усього козацького товариства, а за свою відчайдушність одержує прізвисько, яке пристало до нього навіки, – Палій. Був реєстровим козаком Ніжинського полку. У 1670-х рр. перебував на Запорожжі,де відзначився військовими та організаторськими здібностями.

Спільно з лівобережними козаками вів боротьбу проти турецько-татарської агресії. Але головним своїм завданням вважав визволення Правобережної України з-під польської влади і приєднання її до Гетьманщини.Протягом 1688-1704 років Палій вів переговори з гетьманом І.Мазепою про возз'єднання Правобережної України з Лівобережною, але російський уряд, зв'язаний з Польщею "Вічним миром" (1686)і союзницькими відносинами в Північній війні, не давав згоди на цю акцію. Відносини Палія з Польщею особливо загострилися після прийняття сеймової постанови (1699) про ліквідацію козаччини. У 1702 р. Палій спільно з полковниками С.Самусем, З.Іскрою, А.Абазиномпідняв повстання проти Польщі, яке незабаром охопило всю Київщину та Брацлавщину і частину Поділля [8, 368].

Знану й шановану в українській літературі та історії постать Семена Палія інтерпретовано й у народних легендах. "...Розповідається, що Семен не боявся ніяких ворогів, перемагав не тільки людей, а й чортів. Одного разу, за переказами, він зіткнувся з чортом, який сидів на скелі і посміхався. Козак не розгубився, схопив пістоль і вистрелив. Вражена кулею нечиста сила розлилася гарячою смолою, і скеля запалала. Відтоді козака стали називати Палієм. За іншою легендою, Семен у перші дні перебування на Запорожжі спалив отаманський курінь; мав славу лицаря-характерника" [3, 16].

В.Чередниченко наділяє Палія справді лицарськими рисами. Однак перед нами – не лише видатний, живий образ, створений творчою фантазією авторки на основі історичних джерел і глибокого знання нею етнографії, життя та подій того часу, а й звичайна людина.

Маємо можливість спостерігати за героєм у вирі історичних подій – боях з поляками, шуканнях виходу зі складних обставин, у побутовому спілкуванні з козаками, в інтимних розмовах з коханою Феодосією, друзями та на самоті, коли Семен роздумує. Ватажок, отже, показаний не тільки як вправний полководець, готовий на смерть битися за всенародну справу. У його грізній поставі помічаємо й звичайне людське щиросердя, якусь душевну розкутість, і здатність по-справжньому кохати.

Життєвим кредом головного героя є "Per aspera ad astra" ("Через терни до зірок"): побудувати на землях свого полку частинку демократичної держави. Адже земля для кожного українця – це не клаптик ґрунту, це вся Україна. Образ поневоленої землі України став рушієм народного руху, піднесенням духу, патріотичних вчинків.

Символічного значення набувають перші рядки твору: "Чорний вершник на чорнім огирі-коні мчить учвал по високій пухнастій тирсі", тобто долає темряву в ім'я світла. З великим жалем В.Чередниченко змалювала переживання Палія, якого вразила смерть кошового Івана Сірка: "Печуть душу Палія складні почуття й думки: "Син любить батька за саме своє існування. Почуття учня до улюбленого вчителя глибші. Вчитель дає учневі те, що дорожче за існування, – мету життя і вміння йти до неї. Вчитель передає країні діяча, громадянина, захисника-лицаря"; Змалку любив Сірка так, як нікого не любив: ідеал свій бачив у звитяжному лицареві" [12, 289-290].

Семен Палій продовжує діяльність Сірка, але в нових, складніших історичних умовах.

Письменниця майстерно виписала образ кожного виходця з козацького середовища. Чимало уваги приділено першому і надійному помічникові Палія, мужньому воїнові – Корнію Кодацькому. У народі його прозвали Лихопикою за знівечене обличчя магнатом Стефаном Чернецьким – "...поляки познущалися з його краси: ніс, вуха й губи одрізали! Потворою страшною між людей пустили" [12, 317], – що все життя він мусив затуляти обличчя башликом, аби не лякати людей.

Із явно применшеним оцінюванням В.Чередниченко моделює образи побратимів головного героя, які завжди готові стати йому на допомогу. Це й Лука Пляка "білявий, з темним обличчям і майже коричневим величезним носом з п'ятьма бородавками", якого Палій викупив із кримської неволі. І Остап Цвіль, який "замолоду служив у полковника Петра Ворошила і кохався у високій політиці", і Миско Тиша, якого "бог породив тільки для коня!".

У романі показано, як паліївці поступово освоюють Фастівщину, відбудовують "Богданову спадщину", в якій ще недавно панували біскупи, споруджують фортецю, церкву, житлові помешкання. Серед горя та страждань Семен Палій прагне віднайти кращу долю для українського народу: "Ніхто не повірить, що мені серце болить за моїх фастівчан не менш, як за рідних дітей" [12, 469].

Всебічно розвинений, залюблений у книги (і сам пише "полковий діаруш" – О.Сиротюк), полковник належить до передових людей своєї доби. Під час зустрічей і в розмовах з відомими державними й церковними діячами яскраво виявляється багатогранна натура Палія. "Козацький батько" зав'язує приязні стосунки з архімандритом Києво-Печерської лаври Інокентієм Гізелем, царським воєводою у Києві Петром Шереметьєвим, лівобережним гетьманом Іваном Самойловичем, київським сотником Савою Тупталом, генералом Патриком Гордоном, чернігівським архиєпископом Лазарем Барановичем та іншими тогочасними діячами.

З великою пошаною ставляться до Палія герої твору. "Хто на Україні не знає полковника Палія? Слава про тебе скрізь розійшлася в народі...," – вихваляє його Лихопика; "другим на Україні Сірком" називає наречена Лихопики Мокрина; "З голови до п'ят правдивий лицар, що до нього ні лях, ні жах, ні інші подібні хвороби, ніколи не пристануть: хоробрості він достоту нелюдської", – говорить гетьман Самойлович; "словом і ділом подавав приклад. Був скрізь і всім потрібний: там допоможе своєю силою, там – порадою, чи грізною доганою, або суворою лайкою, а траплялося декому відчути на собі й важку батькову руку", – акцентує сама авторка [12, 308; 317; 363; 433].

Loading...

 
 

Цікаве