WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Моделювання історичних подій і осіб у дилогії О.Пахучого „Тиміш Хмельницький, син Богдана”, „Юрась Хмельниченко”а - Реферат

Моделювання історичних подій і осіб у дилогії О.Пахучого „Тиміш Хмельницький, син Богдана”, „Юрась Хмельниченко”а - Реферат

О.Пахучий звернув увагу на приховану зраду Івана Виговського, що змушений виконувати волю гетьмана і внутрішньо протестувати, дотримуючись польської орієнтації: пан Виговський "вихований" у польському дусі, "до ляхів зичливий", був "честолюбний" і все життя "мріяв за всяку ціну пробитися нагору". Він здатний приховувати власні симпатії і антипатії. Знав, що в найближчому майбутньому йому доведеться мати справу з Тимошем або Юрком.

Для Богдана Хмельницького він став "розумним і вірним дорадником, виконавцем його політичних задумів" [5, 53]. Гетьман цінував його "світлу голову": "Багато добра він зробив Україні, мусить зробити ще... але й схибити може, якщо вчасно не застерегти, непоправити" [5, 15].

Трансформаційність характеристики образу зумовлено представленням його на різних сходинках влади: спочатку він – генеральний писар, потім – гетьман.

Психологічне сприйняття постаті Івана Виговського з діаметрально протилежних точок зору надзвичайно промовисто вияскравлює позицію автора.

Серед діючих осіб роману активним є гетьман Петро Дорошенко – "мужній чоловік і воїн", такий, що "всіх у баранячий ріг скрутить", і "від цапа молока добуде", під гарячу руку "міг і рубонути" [5, 403]. Автор не раз повторює, що він єдиний, хто вболіває за Україну і свій народ, як то й належить кожному державцю; лицар, який, не шкодуючи сили, "боровся за цілісність і єдність України": "Та тільки – де ж вона є, ота Україна? На Лівім березі Дніпра всівся московський підніжок Брюховецький, тут, на Правім, – що не місто, то й гетьман. Гризуть один одного. Одні стоять за царя, другі за короля, треті – самі собі й королі, й царі" [4, 254]. Гетьман усвідомлює негайну потребу рятувати Україну: "Треба збирати її докупи, під одну руку. Пора єднати нашу силу. Інакше поневолять нас вороги" [4, 254]. І та сила успішно визволяла Україну від московських загарбників, поки не зрадив Дорошенка "новий аматор", Демко Гнатенко, на прізвисько Многогрішний.

Проблема зрадництва постійна в романі й поширюється на усталені образи-апологети. Серед них, у першу чергу, виступають представники козацької старшини – Іван Брюховецький, Павло Тетеря, Іван Самойлович, Дем'ян Многогрішний. Вони стали зрадниками національної ідеї, намагаючись увійти до числа тих, хто пануватиме на українській землі. Задля цього вони ставали вірними сподвижниками Московщини, шляхти, їхніми лакеями, переслідуючи вільний дух. Так, Іван Брюховецький, "зрадник", "вірний царевий підніжок" став можновладцем, піднісся вище багатьох уродзонних шляхтичів, отримав боярський чин. Він уособив у собі усі можливі негативні риси і став найпідлішим відступником: "підступну натуру має..." [5, 315]. Ці ж риси властиві Павлу Тетері: "Козацький дипломат, ніколи як треба і не воював. Сам є підступний і непорядний... він за золото й батька рідного продасть!" [5, 193]. Іван Самойлович у всьому "догоджає московському царю". Всі вони чинять на власний розсуд, дбаючи про власну користь, поступаючись здоровим глуздом заради гонору й почуття власної важливості. Жодному з них автор не співчуває. Його непокоїть лиха доля українського народу, який був утягнутий цими гетьманами у братовбивчу війну, що звела нанівець усі помисли старого Хмеля: українець різав українця лише за те, що представники козацької верхівки не знаходили між собою порозуміння – одні хилилися під руку польського короля, інші шукали протекції у московського царя, треті апелювали до турецького султана.

Далекий письменник і від того, щоб засуджувати, або ж, навпаки, вихваляти дії того чи іншого українського гетьмана. Все це він залишає на розсуд читачеві.

Щиро захоплюється автор величною постаттю українського лицаря, козацького ватажка Івана Сірка, "палкого борця з мусульманством", який користувався повагою багатьох європейських можновладців. Образ кошового О.Пахучий виписав із якоюсь особливою патетикою: "Серед вершників виділявся могутній літній запорожець. Одразу впадало в очі: не простий був то чоловік!" [5, 396]; "... богатир землі української. Лице наче карбоване талантом італійського митця, орлині очі, могутні плечі. Все життя бореться за православну віру! Боголюбивий, істинний християнин. Усім козакам козак, а чарки не п'є. Справжній лицар, із нього тільки б романи описувати, як у Європі те полюбляють. Слава Сірка гримить і на Сході, і на Заході. Словом – лицар!" [5, 390].

Славний кошовий з'являється на сторінках роману ("Юрась Хмельниченко") лише тричі, але й цього досить, щоб зрозуміти: образ Сірка глибоко трагічний. Ревнивий захисник православної віри, прекрасний військовий так і не осягнув намірів Петра Дорошенка "поєднати силу" українську. Іван Сірко так і не пристав із Військом Запорозьким до гетьмана Правобережної України.

Не уник О.Пахучий картин, пов'язаних із гаданнями, із віруваннями в надприродні сили, чаклунством. Насамперед це стосується образу Тимоша Хмельницького, якому спочатку полонений караїм, а потім циганка пророкують ранню смерть: "саме небо віщує твою скору смерть... три по сім років буде твій вік..." [4, 95]. Над військом гетьманича тяжіє фатум, його чекає поразка, про що свідчить хвостата зірка на небі: "Після заходу сонця у прозорому зеленкуватому небі поставала яскрава зірка з чудернацьким довгим хвостом. Скидалася на меч, скерований на північ якоюсь надприродною силою. Щоночі той меч ставав яскравішим" [4, 39]. Це явище козаки трактують як доленосне знамення. Тут бачимо традицію дохристиянських вірувань, що знайшли художнє відображення ще в "Слові...".

Спираючись на історичні джерела, автор достовірно змалював епоху, її представників, а домисел органічно поєднав із правдою історичною і сплавив у правду художню. О.Пахучий осмислив і майстерно втілив історичний фактаж у романах для відтворення вічної людської трагедії, спричиненої взаємною глухотою, затятістю козацької старшини у власній "правді", небажанням іти на компроміси й шукати шляхів, котрі об'єднують людей, дають можливість жити у мирі й злагоді й не ставати здобиччю зажерливих сусідів.

Історична концепція історичних постатей втілена в дилогії О.Пахучого історично-конкретна і спирається на наукові джерела (М.Аркаса "Історію України-Русі", Д.Дорошенка "Нарис історії України", І.Крип'якевича "Історію України", О.Субтельного "Україну: Історію", дослідження М.Грушевського "Виговський і Мазепа" та ін).

Отже, аналіз романів "Тиміш Хмельницький, син Богдана", "Юрась Хмельниченко" О.Пахучого засвідчує складний процес трансформації історичної правди в художню. При цьому багатоаспектність художнього моделювання досягається завдяки індивідуальному авторському баченню історичних осіб і подій, наявності й доступності документальних джерел, їх об'єктивності, авторській рецепції у відборі фактів, принципам жанрової специфіки твору тощо. Наголошуємо на характерному тяжінні до реалістичного подання фактів. Питома вага художнього домислу й вимислу в цих романах – невелика.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Аркас М. Історія України-Русі. – 2-ге факс. видання. – К.: Вища школа, 1991. – 456 с.

  2. Маховський О. Тінь славного імені, або „варфоломіївська ніч" над Україною // Українське слово. – 1996. – 30 травня.

  3. Наливайко Д. Козацько-християнська республіка (Запорозька Січ у західноєвропейських літературних пам'ятках. – К.: Дніпро, 1992. – 495 с.

  4. Пахучий О. Тиміш Хмельницький, син Богдана: Історичний роман. – К.: Український письменник, 1992. – 431 с.

  5. Пахучий О. Юрась Хмельниченко: Історичний роман. – К.: Український письменник, 1992. – 558 с.

Loading...

 
 

Цікаве