WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Особистісне начало в історичному континуумі художнього світу Івана Білика - Реферат

Особистісне начало в історичному континуумі художнього світу Івана Білика - Реферат

Таким чином зверення до постатей Аттіли та Добрині (князя-вихователя Володимира – особи, як уже зазначалося вище, визначальної для історичного розвитку Київської Русі) для Івана Білика постає як звернення до визначальних історичних періодів, специфіка протікання яких багато в чому визначила весь наступний хід і розквітів, і занепадів безпосередньої спадкоємиці державності Русі – України. Дня письменника далеке історичне минуле одночасно постає як вихідний мислительний матеріал, що дає змогу на широкому подієвому тлі колективних звершень та окремих долевизначальних моментів віднаходити близьке за духовним змістом саме дтія того культурно-історичного періоду, з якого і кидається погляд на минуле з метою і ствердити сьогоднішнє, усвідомлюване як власний набуток в розвитку світової історії. З іншого боку, детальне висвітлення тернистих шляхів державотворення, переходу від родових ("Меч Арея") та вузькошіемінних форм життя ("Похорон богів"), що втрачають історичну перспективу розвитку, затримуючи входження в контекст великої світової історії, до національно специфічних форм еволюціонування ідей державності і народності. Тому надзавданням Івана Еічика і було якнайповніше відображення того минулого, усвідомлення якого змогло б не просто надати відчуття власної значимості і гордості минулим, але й повноправно закоренити самосвідомість української спільноти в найдавніших історичних часах. Таким завданням пояснюється і покладена фактично в основу характеротворення основних героїв (Аттіли і Добрині) нарочита ідеалізація їх саме як державотворців, мудрих, прозірливих, могутніх і духовно, і фізично. Письменник створював в обох романах образ ідеального правителя, торкаючись часів давніх, але й проектуючи саме через читацьке сприйняття такий збірний образ на сьогодення, художньо реалізуючи неявне, лише на рівні підтексту романного цілого прозираюче смислопокладання на наступне відродження старих богів і на необхідну, історично вмотивовану появу державотворця рідної землі.

Зазначимо, що важливим чинником створення пластики художніх образів для І.Білика є зорієнтованість на специфіку античного характеротворення. Як зазначав А.Михайлов, для грецького світорозуміння надзвичайно суттєвою є опора на "тіло", коли і сам сенс слова, розвиваючись, збагачуючись і насичуючись духовним началом, знаходить дня себе "речове, пластичне оформлення і ... уже з ним не розлучається". Таким є грецький характер, "пов'язаний з діяльністю вирізування і заточування, що має в якості свого предка кілок і підпору, – зовсім не випадково він майже співпав з нащадком молота, що б'є по ковадлу. Сенс слова є немов відбитком сенсу в контурі печатки. Розвиток до такого уявлення в подальшомуаж до "стилю" і до "типу", поки межі мови ще не були зрушені, постійно містить це своє як таке, що стримує їх, дає образно духовне оформлення. Момент співпадання внутрішнього і зовнішнього, тілесного, речового, їх нероз'єднаність, – все це таке, немов треба радіти з того приводу, що вони можуть безперервно відображатися один в одному, обертаючись у створеному ними колі" [6, 204]. Художньо обігруючи розглядувану специфіку античного характеротворення, Іван Білик створює досить цікавий і парадоксальний ефект виразності. Коли до Русі приїздять грецькі посли, що відстоюють необхідність християнізації могутньої слов'янської держави, головні герої, Володимир і Доброчин, силою обставин зустрічають гостей на березі Дніпра під час купання. Така незвичайна зустріч розкривається саме через тілесний аспект сприйняття: "Хоча князі теж стояли в самих пов'язках, але проти незасмаглихі вислошкірих гостей здавались олімпійськими богами" [7, 410].Природна єдність тілесної міцності і душевного гарту внутрішньо робить близькими язичницьку сутність слов'янського світуз античністю, тоді як християнство у сприйнятті героїв "Меча Арея" та 'Похорону богів" пов'язується з поклонінням мертвому богові. Такий несподіваний підхід до протистояння різних релігійних вірувань пояснюється не дискусією про переваги чи недоліки концептуальних моментів світоглядних систем язичництва і християнства, а саме авторською настановою на точне відтворення життєвих реалій, тобто того, як сприймалася людиною її віра, як визначала вона конкретику уявлень про добро і зло.

Спільною рисою для головних персонажів романного світу Івана Білика виступає їх особистісне переживання такого поняття як рід і родове начало. Богдана рідний дід (великий князь Рогволод), який "не дуже вболівав державними справами, оточив себе пройдисвітами, бавився скоморохами й гудочниками, позвозив до Витичевого більше двох десятків наліжниць, які мали своєю молодою кров'ю розганяти загуслу кров у його старечих жилах" [8, 42], заточує в проруб, боячись втратити владу, організовує замах з отруйними стрілами. Тільки загальне віче змушує Рогволода добровільно передати меча, що символізував верховну владу, у руки Богдана. Але отримання звістки про смерть діда приголомшує молодого князя: "коли вмирає дідо, людина мовби прощається зі своєю юністю, й усі турботи й усі біди перелягають із дідових пліч на твої, й у тому немає нічого радісного й утішного" [8, 179].

Іншим моментом родових стосунків, де гостро постає суто чоловічий конфліт – конфлікт із-зі жінки, переживе Богдан наприкінці життя, коли і він, і син вподобають одну й ту ж дівчину. Але розрішення конфлікту відбудеть мирно і родова злагода, зв'язок сина і батька не буде розірвано. Бо син не без вагань погодиться на батьківські слова про останню в його житті ладу, яких у молодого сина ще буде попереду в життібагато. Тут, звичайно, психологічна правдоподібність ситуації буде дещо спрощена, бо, наголосимо ще раз, надзавданням Білика було виведення образу ідеального правителя, який мудро вирішує як наймасшабніші державні справи, так і внутрішньосімейні міжусобиці. і саме у вищезгадуваній колізії відбувається свідоме відхилення від життєподібності за рахунок дотримання загальної лінії характеротворення головного героя.

Для Добрині виконання родового обов'язку набагато ускладненіше, хоча й витримане також в загальній настанові на свідому ідеалізацію образу. Доброчин опікується долею молодшої сестри, турбується про батька, виявляючи справжній зразок синівського ставлення. Але найбільша реалізація відбувається шляхом виховання племінника – молодого Володимира, якому Доброчин визначає навіть деяких жінок як необхідну умову залагодження державних справ через шлюб.

В такому ракурсі специфіка характеротворення таких різних історичних постатей, як Аттіла та Добриня, стає цілком зрозумілою. В той же час виведення їх як типів відповідно культурного та історичного героїв (перший звершує вихід у загальнокультурний простір із замкнутого простору родового життя, другий виводить на світовий простір власну державу як рівноправну і рівнозначиму , а багато в чому і вищу, бо прийняття християнства потрактовано Біликом як історична передумова широкого світового спілкування., але ніяк не як спосіб вийти зі стану варварства і нерозвинутості до більш високого культурного щабля) суттєво різнить самі життєві етапи персонажів та спосіб художнього висвітлення в авторській історичній концепції Білика. Автор, залучаючи свідчення наукових досліджень, археологічних даних, здійснюючі численні етимологічні мовні спостереження, обстоює закоріненість цілісної світоглядної позиції саме в глибинних, таких, що ледь-ледь народжуються з форм архаїчних світоуявлень, формах державо- та етнотворення. Таке розлоге тло відкриває для Івана Білика можливість виведення унікальності і цілісності особистісного начала. Саме відтворення історичного руху, в якому відбувається самоусвідомлення індивідуальності державного діяча, багато в чому можна розглядати як прототип і вісник нового національного суспільства і культури. У цьому безумовна і невід'ємна значимість історичного роману, який обов'язково в системі власної етнокультури виконує ідеологічну функцію.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Петровский А. Личность // Философская энциклопедия. – М.: Сов. энциклопедия, 1964. – Т.3. – 584 с.

  2. Апанович О. Вступне слово // Білик І. Меч Арея: Роман. – 2-ге вид. – К.: Веселка, 2004. – 432 с.

  3. Фрейденберг О. Миф и литература древности. – М.: Наука, 1998. – 798 с.

  4. Білик І. Аксіоми недоведених традицій // Білик І. Меч Арея: Роман. – 2-ге вид. – К.: Веселка, 2004. – 432 с.

  5. Гуревич А. Диалектика судьбы у германцев и древних скандинавов // Понятие судьбы в контексте разных культур. – М.: Наука, 1994. – 320 с.

  6. Михайлов А. Языки культури. – М.: Наука, 1997. – 912 с.

  7. Білик І.І. Похорон богів. – К.: Рад. письменник, 1986. – 574 с.

  8. Білик І.І. Меч Арея. – К.: Дніпро, 1990. – 448 с.

Loading...

 
 

Цікаве