WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Інтертекстуальність в контексті проблеми духовності (на матеріалі роману Р.Іваничука «Мальви») - Реферат

Інтертекстуальність в контексті проблеми духовності (на матеріалі роману Р.Іваничука «Мальви») - Реферат

У тексті зійшлися дві культури, дві релігії, тому цікавим є необразливе поєднання слів: "магометанський бог", "мусульманський бог" [1, 19], "християнський бог" [1, 91],"наш бог" [1, 93], "свій бог" [1, 18], "інший бог" [1, 23], "чужий могутній боже" [1, 59] тощо. Письменник ніби хоче примирити мусульман та християн, але з бесід стає зрозумілим, що це неможливо: "Хіба можеш ти знати, монаше, що є на світі найсправедливіше?..

– Ті, які вважають наше вчення ложним, не увійдуть у ворота раю, як верблюд у вухо голки. Наука Магомета найсправедливіша й найправдивіша тому, що вона остання. Адже коран не заперечує Мойсея, коран визнає божественне походження Христа, але ж що варті ці пророки перед розумом Магомета, якщо вони давали поради людям лише на нинішній день, а на завтрашній не могли нічого обіцяти, крім раю, якого і уявити добре не могли. Мойсей упав на межі ханаанської землі і зневірився в Єгові, Христа розіп'яли самі ж гебреї за те, що він звелів їм поклонитись ідолам, Магомет же сказав: "Коли всі народи приймуть іслам, тоді появиться божий посланник Махді, який зробить усіх людей рівними".Нині більше, ніж половина світу визнали нашу віру, і недалекий час, коли зрівняються всі – від шейхульіслама до моакіта, від султана до цехового ремісника.

– Ну, ну... – зітхнула Марія. – Та поки що є ситі і голодні, хазяїни і раби. Твій Махді, певне, ще й не зачинався.

– Коли слухаєте коран, то мовчіть, може, будете помилувані. Лише вмій читати коран, лише бережи його від лжетлумачення, як це роблять перси-шіїти вороги блискучого Порога. Бо вчив Магомет боротися за іслам мечем, і це його найсвятіша заповідь. Сказано ж у сорок сьомій сурі: "Коли зустрінеш такого, що не вірує, вдар його мечем по шиї" [1, 67]. Марія, після цієї розмови сумнівається, але не здається, бо свято вірує в Ісуса. Сумнівається і Селім, викрадений та проданий Ісламові Гірею циганами. На відміну від свого брата Аліма, який потрапив до самого султана і фанатично витравлював із себе будь-які спогади про матір, про Батьківщину, він воскресив у собі образ України, який знайшов у його душевних ваганнях пристанище і тому ожив після розмови з Тимошем: "Бог змилувався над тобою, врятував тебе від страшного гріха братовбивства. Будь собі тепер хоч Селімом, а хоч і чортом. Все одно воюватимеш за Україну. Ти підеш із ханом допомагати Хмельницькому" [1, 188].

Меддах Омар, який багато подорожував, зустрівшись із Марією, сказав: "Бог єдиний для всіх народів, і приймає він молитви з різних храмів і різними мовами, аби тільки вони були щирими, аби тільки до них не діткнувся бруд користолюбства" [1, 69].

Є у романі дуже цікава легенда про чудотворну ікону богоматері. За словами грецьких папасів заснував Успенський собор біля Чуфут-кале апостол Андрій, коли зупинявся у Криму по дорозі з Синопу в Скіфію. "Проповідник Христової науки, який опісля на дніпровських горбах поставив хрест і провістив благодать на скіфських землях, заїжджав у Херсонес, охрестив його і, йдучи далі на північ, побачив поблизу нинішнього Бахчисарая печеру, вириту підземними водами. Над печерою на скелі він повісив чудотворну ікону богоматері і освятив місцевість.

Ходить по людях легенда, що в печері тій жив змій, який пожирав дітей з довколишніх сіл. Виповз він подивитися, що за відчайдушна жінка поселилася по сусідству з ним, з ікони глянула на дракона живими очима Марія, і він здох від її погляду. Минали століття, скеля обросла лісом, і забули люди про ікону. Аж якось один пастух із Біасали, де теж християни живуть, натрапив на неї, блукаючи за отарою. Зняв її зі скелі й поніс до себе в колибу. Вранці прокинувся – нема ікони. Пішов знову до скелі – висить вона, як і вчора, ніби й не знімав ніхто. Здивований юнак розповів про цю пригоду мурзі, в якого служив. Три рази знімав мурза зі скелі ікону, три рази вона поверталась на своє місце. Тоді увірував татарський багатій у християнське чудо, одягнув рясу і заснував у печері церкву. [1, 88]

Отже, запас людської духовності здатен пройти усі драматичні випробування на чужині, але тільки якщо він є і не загубився назавжди. Тому люди, позбавлені рідної землі, знайшли розраду біля ікони божої матері, а предковічну церкву Успіння пресвятої богородиці вони назвали кримським Афоном.

Саме до цієї чудотворної ікони приходила Марія. Вона бачила поряд із Дівою Марією не ангелів, а синів, не тільки своїх, а й синів усіх осиротілих матерів.

"Це не була звичайна ікона божої матері, яку не раз бачила в церквах. Зі скелі на юрбу знедолених людей дивилася зажурена жінка з дитиною на руках. Обабіч неї стояли два молоді чоловіки з німбами над головами, і зовсім не були вони схожі на святих, радше на дорослих синів цієї скорбної матері.

Марія дивилася і не чула, що говорив Стратон, не слухала лепету Мальви. Ні, це не чудотворна ікона, це звичайна жінка з дорослими синами і маленькою дитиною на руках..." [1, 94].

"Благоговіння древніх християн до Матері Божої було таким великим, що вони зберегли все про Її життя, що тільки могли помітити з Її слів і діянь, і навіть передали нам все про Її зовнішній вигляд. За переказами, вона була Дівою не тільки тілом, але й душею, смиренна серцем, обачна в словах, розсудлива, непросторікувата, аматорка читання, працьовита, цнотлива в мові. Правилом Її було – нікого не ображати, усім бажати добра, почитати старших, не заздрити рівним, уникати хвастощів, бути розумною, любити чесноти. У Неї не було нічого суворого в очах, нічого необачного в словах, нічого не пристойного в діях, хода тиха, голос рівний, так що тілесний вид Її був вираженням душі, уособленням чистоти. Всі дні Свої Вона перетворила в пост і молитви. У всіх Її діях виявлялася особлива благодать" [2, 12].

Слід зазначити, що особливого поширення культ Богородиці на Україні набув під час боротьби із ворогами – поляками, турками, татарами. У романі Р.Іваничука Богоматір стає захисницею від невіруючих, допомагає християнам на чужині. І саме в цей час, у добу козаччини, Матір Божа втрачає свій абстрактний вигляд, набираючи образу земної української жінки. Саме тому, полонянку Марію не можна назвати святою, бо такою була доля майже усіх тогочасних жінок, та саме в її особі автор розкрив непересічну любов до Батьківщини. Навіть у неволі вона не втратила людської гідності, самоповаги. Навіть у неволі вона залишилась людиною, розсудливою, працьовитою, усім бажала добра, не заздрила рівним, поважала старших тощо.

Таким чином, включення цитат, алюзій з Біблії та Корану в художній текст Р.Іваничука викликає асоціативні зв'язки з біблійними сюжетами, вносить додаткову образну, художню інформацію, дає можливість авторові побудувати унікальну концепцію духовності.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Іваничук Р.І. Мальви (Яничари). Орда: Романи. – Харків: Євроекспрес, 2000. – 416 с.

  2. Успение Пресвятой Богородицы // За социальную защиту. – 2005. – 27 июля. – С.12.

  3. www.litopys.lviv.ua/katalog/klasyka.html

Loading...

 
 

Цікаве