WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Інтертекстуальність в контексті проблеми духовності (на матеріалі роману Р.Іваничука «Мальви») - Реферат

Інтертекстуальність в контексті проблеми духовності (на матеріалі роману Р.Іваничука «Мальви») - Реферат

Інтертекстуальність в контексті проблеми духовності (на матеріалі роману Р.Іваничука "Мальви")

Теорія інтертекстуальності не ставить під сумнів оригінальність та неповторність художнього тексту, хоча розглядає його як переплетіння свідомих та несвідомих цитат. Актуальною проблемою сучасної філології є проблема співвідношення "свого" та "чужого", визначення меж між авторським та запозиченим.

У даній статті пропонується висвітлення питання взаємозв'язку інтертекстуальності (Ю.Крістева, Р.Барт) з духовною суттю української нації, на основі збірних образів та характерів героїв. Об'єктом нашого дослідження є роман Р.Іваничука "Мальви". Предметом аналізу ми обрали проблеми інтертекстуальної взаємодії (сучасні дослідники: І.Арнольд, Н.Кузьміна, М.Колокольникова, Г.Лушнікова, Ж.Фомічева, Н.Корабльова та інші) твору з Біблією та Кораном, принципи й засоби, за допомогою яких письменник, звертаючись до прецедентного тексту, втілює інтертекстеми у своєму романі в контексті з духовністю. Із сучасних літературознавців до вивчення біблійних мотивів та образів в українській літературі ХХ століття звертаються В.Антофійчук, А.Нямцу, Вал.Шевчук, М.Сулима, В.Сулима, І.Бетко, С.Кирилюк та інші.

Метою даної статті є спроба дослідити "чуже слово", яке за допомогою образів, мотивів, змістів приховує змісти нові й невідомі, роблячи акцент на моральному та духовному світі героїв.

Події роману (першоназва "Яничари") відбуваються у середині XVII століття, коли відроджується українська державність під проводом Богдана Хмельницького. Головними персонажами Р.Іваничук обрав звичайних людей, які потрапили у турецьку неволю. Вони приречені на забуття своєї Вітчизни, звичаїв, але їхні долі складаються по-різному.

Р.Іваничук вважає, що все слід робити вчасно, наприклад, "Мальви" (1968), на його думку, пройшли на ура передовсім через те, що в той час страшенно актуальною була тема відступництва. "Письменник має відчувати, які ідеї на часі в духовному ефірі" [3]. Це дійсно так, але роман "Мальви", присвячений темі людської гідності, духовності, є актуальним і сьогодні. Цей твір містить колосальний матеріал з історії Туреччини та Криму. Автор довго працював над романом: був у Туреччині, багато разів їздив до Криму, досконало вивчив історичні документи.

Цікавим є той факт, що в історії ніде не сказано, що Іслама Гірея вбито, але у "Мальвах" Р.Іваничук примушує Мальву отруїти хана. У розмові з Яриною Коваль письменник пояснює це так: "Коли я перебував у Бахчисараї, то одна стара жінка, котра знала давні східні мови та кохалася в історії, порадила мені відвідати давній і колись заміський цвинтар. Там я натрапив на стару могилу із зарослим мохом написом. Я перемалював його і показав жінці – вона була вражена. Виявилося, що це могила Іслама Гірея ІІІ. Та річ у тому, що на тому цвинтарі ховали тільки убитих ханів. Так продиктувало мені моє письменницьке чуття" [3].

Християнська Богородиця – Діва Марія є найпопулярнішим та найулюбленішим образом у світовому мистецтві. Її називають Матір Христова, Пречиста Діва, Богоматір. Для католиків Вона – Мадонна. Саме Вона народила й виховала Ісуса Христа. У церковних проповідях Богородиця постає Багатостраждальною Матір'ю, яка розділила з Ісусом Христом тернистий шлях, намагаючись полегшити Його муки.

На нашу думку, Р. Іваничук невипадково називає свою героїню Марією. З долею Діви Марії її пов'язує страдницька доля матері, яка втрачає своїх дітей. Пригадаймо євангельську легенду, коли Марія та Йосиф принесли Ісуса до храму. Симеонові Божий Дух вказав на Боже Дитя. Він узяв дитину з рук Марії, поблагословив і сказав: "Нині звільняєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, з миром, бо бачили очі мої Спасителя", а далі сказав Богоматері: "Скорбота зброєю протне Твоє серце" (Лука, 2; 21-40) Та, якщо Матір Христова знала про долю свого сина, то Марія не знала, що чекає на неї та її дітей. І, хоча Марія, заради доньки, змушена була зректися "свого бога" прилюдно, він всеодно жив у її серці, думках.

Тексти, до яких у літературі неодноразово звертаються, назвемо, слідом за Ю.Н.Карауловим, прецедентними. Непересічним джерелом цитатності, звичайно ж, є Біблія. У романі є алюзії, що відсилають нас до Святого Письма: "Привид голоду блукає над степом. Благайте бога, щоб не справдилися слова пророка про сім худих корів, що пожирають сім ситих, про сім сухих колосків, що пожирають сім налитих. Просіть милості в неба..." [1, 10] Устами меддаха Омара говорить пророк, тому, якщо ви читали Біблію, ви обов'язково пригадаєте сни фараона, які розтлумачив Йосиф. Прикладом кодової інтертекстуальності виступають такі порівняння: "скажений содом" [1, 19], "содом продажності і нечисті" [1, 70], "з бородою, як у біблійного Саваофа" [1, 69], ".а не Іудою" [1, 152], "злий демон" [1, 70], "чорний демон" [1, 135] тощо. Дуже багато у тексті звертань до бога: "О, господи" [1, 65], "боже" [1, 10], "мій боже" [1, 12], "О, Ісусе" [1, 156], "О боже правий" [1, 178], "О вічний боже" [1, 230], "врозуми боже" [1, 179] та інші.

У романі "Мальви" події розгортаються в Криму, який був васалом Османської імперії. Із метою наближення читачів до східних звичаїв, традицій автор неодноразово звертається до Корану. Перша частина розпочинається епіграфом: "Хіба ви не ходили по землі і не бачили, який був їх кінець? Були вони могутньою силою, але аллаха ніщо не може ослабити ні на небі, ні на землі" (Коран, 35 сура, пророча). Письменник свідомо використовує зовнішню інтертекстуальність (цитата в епіграфі), щоб вивести художній твір з його епохи в "великий час" (термін Бахтіна), пов'язати його з історією, культурою минулого, розширити межі часу. У тексті ми знаходимо і суперечки між єдиноверцями, які досконало знають Коран, але мають різні погляди на джихад: "– Чи не покинуло волосся розуму твою голову, старче, що накликаєш нам кару християнського бога за джихад? І хто ти такий? Та видно, мусульманин, тож як ти міг забути слова пророка: "Піде в рай той, хто загине на полі бою з гяурами?"

– Але сказано теж у сьомій сурі корана, отче, – відповів спокійно меддах Омар, – в сурі пророчій: "Скільки сіл ми марно погубили!"

– Якщо ти знаєш коран, хай осінить нас світло єдино правдивого вчення, – посмиреннішали очі дервіша, – то згадай слова пророка: "Ми покажемо наші знамення у всіх країнах, поки вони не зрозуміють, що це правда"

– Але друга сура, благочестивий, сура меддинська, гласить: "Горе тим, які пишуть писання своїми руками, а потім кажуть: це від аллаха". Бо знамення, про які ти говориш, несуть наші воїни і в Азов, і в Багдад. І там, і там чорніє земля від наших ратників, як Кафський степ від сарани. Скажи мені, яка ж війна священна? Проти християн чи проти єдиновірних мусульман? [1, 8] Цією, вже внутрішньою інтертекстуальністю, автор ще раз роз'яснює нам епіграф, намагаючись не засуджувати весь мусульманський народ.

Татари та турки, розмовляючи, неодноразово згадують ім'я Аллаха: "Кара аллаха за гріхи наші..."[1, 8], "Бачать очі твоє горе, жінко, і я молюся, щоб аллах – хай благословенне буде його ім'я – послав тобі добру долю, – сказав дервіш. – Мені твій аллах не пошле доброї долі, – відповіла тихо Марія" [1, 15], "Але ти можеш прийняти мусульманство, наректися рабою аллаха..." [1, 16], "Слава аллахові... цареві дня суду... Воістину тобі ми поклоняємося... веди нас прямоюдорогою.... [1, 20], "Хай допоможе мені в цьому аллах!" [1, 24] тощо.

Loading...

 
 

Цікаве