WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → „Місто” як цілісний художній образ у прозі Юрія Щербака (роман „Причини і наслідки”) - Реферат

„Місто” як цілісний художній образ у прозі Юрія Щербака (роман „Причини і наслідки”) - Реферат

Важливими для розуміння психологічного надриву людини є події Другої світової війни, що постають перед нами через розповідь Шульги, якому німці після окупації пропонували співробітництво, але він відмовився. Найстрашніше почалося, коли Шульга змушений був переховувати свою дружину єврейку, яку щиро кохав і про яку турбувався: „Сара просиділа у шафі рівно два роки. Сусідам я сказав, що Сара встигла евакуюватися..." [5, 165]. У розповіді перед нами постає картина страху, переживань, поневірянь Шульги, бо навіть двірник, якого він добре знав, приходив і „час від часу, сідав, багатозначно мугикав" [5, 165], від чого доводилося поважній людині відкупатися. Усе це зламало сильну, моральну особистість: "Я думаю, що в мені щось після війни зламалося" [5, 166], стало причиною того, що він зненавидів свою врятовану дружину. Навіть незважаючи на те, що після війни про його вчинок писали газети, а Сара „весь час дякувала за порятунок, старалася ... чим могла, догодити... аж мені неприємно було ... це мене принижувало" [5, 166]. Фашисти для Шульги „скажені пси бігатимуть по Києву, заганятимуть людей у душогубки", а найжахливіше те, що „знайдуться свої рідні скажені пси, які радітимуть цьому" [5, 166]. З огляду на пережиті події, він інакше дивиться на світ і говорить: "Ось який сказ треба лікувати. Той, що тут, у душах людей..." [5, 166]. Метою життя Шульги, який пережив ці страждання і приниження, і у світогляді якого відбулася переоцінка цінностей, стало кохання: "Я мріяв одружитися з Васютою, це була мета мого життя" [5, 166].

Головний герой роману Євген Жадан народився і виріс у Києві, тут же отримав освіту, захистив кандидатську дисертацію і зосередився, здавалося б, на одному – науковій роботі, якій присвятив увесь свій час. Але за такою „сухуватою" зовнішністю науковця криються роздуми про роль і значення лікаря в суспільстві: "... для лікаря всюди, за всіх обставин і незалежно від сторонніх міркувань на першому плані повинні стояти лише хворі і стражденні, і що надавати посильну допомогу усім хворим без усяких винятків – обов'язок лікаря, його головне й вище призначення" [5, 171]. За висловом М.Слабошпицького "лікар особливо добре знає людську природу з її численними парадоксами й таємницями" [2, 126]. Своє призначення науковця Жадан висловлює словами біохіміка Сент-Дьєрді: „Досліджувати – значить бачити те, що бачили всі, але думати так, як не думав ніхто" [5, 196]. Кульмінацією цієї теми звучать слова старого вченого Шульги про пошуки мети життя: „Як стати людиною. Як нею залишитись. Як не боятися смерті. Як перемогти жахливу самотність і зневіру в житті. Ось що мусить бути метою. Головне те, що є сенсом людського існування" [5, 163]. Жадан глибоко переживає свої невдачі, особливо це стає зрозумілим під час опису масового випадку сказу в містечку Стара Митниця. Смерть Романа Поплавського він сприймає як власну поразку і прагне знайти сутність правильного шляху своїх наукових досліджень. Причини цієї поразки він вбачає в собі, у втраті чітко визначеної життєвої позиції, яка базується на моральних та світоглядних цінностях, адже „одним із найбільш важливих виявів моральності людини є її ставлення до праці, усвідомлення працелюбства як найвищої моральної цінності" [6, 23].

Головний герой картає себе за малодушність і неспроможність відстоювати власні погляди й переконання, він говорить, що „змирився з тим темним і неправедним, що оточує мене, махнув на це рукою. Моя чесність існує лише в певних і дуже вузьких межах..." [5, 309]. Такі роздуми формують активну життєву позицію і світогляд вченого, що, у свою чергу, спонукає його до активних та рішучих дій і вчинків. Молодий учений вступає в непримиренний конфлікт з Олексієм Нечаєвим, який заради власної кар'єри прагне позбутися кращих працівників лабораторії. Тепер Жадан не мовчить: "Я категорично проти виходу на пенсію Гаркуші, яка зараз у розквіті сил, працює надзвичайно плідно й корисно" [5, 249], а на всі погрози керівника говорить, що „я, Альошо, піду краще клозети дезінфікувати розчином хлорного вапна, ніж стану іграшкою в твоїх руках" [5, 250]. Незаперечним є те, що справжній учений повинен втілювати в собі загальнолюдські гуманістичні цінності, прагнути досягти свого ідеалу, бо „нерв таких ідеалів – чуттєвий видимий зв'язок (сполучність) між особистим буттям людини і його суспільним призначенням. Вони дають людині змогу осмислювати себе через призму цінностей, в які повірила. Поза цим зв'язком немає для людини головного – смислу буття" [5, 18]. Для письменника важливо довести, що „його персонажі – люди ідеї; за кожним із них стоїть така ідея, яка і зумовила його життєву біографію і ті конфлікти чи перепитії, які виникають у його житті" [2, 126].

Юрій Щербак протягом роману тримає руку на пульсі міста, активно реагує на проблеми і вважає своїм завданням попередити суспільство про серйозні проблеми, яких можна уникнути. Суттєвою парадигмою твору є не завжди усвідомлене протистояння людини і міста, їх взаємовплив. На сторінках роману точиться реальне міське життя: захоплення, турботи, надії. Однак уся ця буденність не змінює глибокого сенсу людського життя „траплялися... й людські нещастя, й катастрофи, й назавжди розлучалися ті, кому ще торік здавалося, що кохання їхнє вічне, але все це був природний хід речей" [5, 239]. У той же час відчувається прагнення людини йти далі у своєму розвитку, спираючись на загальнолюдські цінності, вести боротьбу з негативними явищами суспільства. Так, автор говорить про те, що „нова якість боротьби із переродженням, хабарництвом, грошопоклонством уже пробуджувала совість багатьох людей, вже підсилювала їхню рішучість казати правду, не боячись нікого й нічого, винищувати хижаків, яким ще донедавна так затишно жилося" [5, 239]. Юрій Щербак впевнений, що активна життєва позиція є основою дій та вчинків особистості. З огляду на це, цікавими для читача стають роздуми героя про плин часу, адже закінчився 1985 рік, що ж він приніс місту та городянам?

Письменник використовує порівняння для того, щоб показати, як змінилося місто: "старі нещастя війни давно загоєні, вже мало хто на власні очі бачив, як виглядало спалене сорок років тому; Київ був ситий, добре вдягнений, благополучний" [5, 238]. Але чи все так добре й благополучно в місті? Автор невипадково змальовує місто в різних аспектах розвитку та існування. Описи міста, які супроводжують розвиток сюжету, створюють уявлення, що місто – жива істота, яка пульсує й дихає в ритмі життя кожної людини. Спосіб міського життя впливає на городян, регулює їх поведінку, завдає певного ритму їхній діяльності. Виникає відчуття, що люди знаходяться всередині величезної істоти, яка їх поглинає повністю, задає життєвий тонус, хоча в буденному вирі життя це одразу не впадає в око. Юрій Щербак зазначає, що в місті „за рік відбулися разючі зміни, хоча зовнішньо наче ніщо й не змінилося..." [5, 238]. Люди працюють на місто, дбають про нього, створюють умови для його життєзабезпечення: „...в місті ввімкнули святкову ілюмінацію: сині, червоні й зелені вогні стискалися в яскраві вузли над вулицями, щоб вибухнути, розсипатися салютними гірляндами, пульсуючими хвилями поповзли по рядах електролампочок, зникнути на якусь мить і знову почати своє безтурботне кольорове життя" [5, 98].

З метою підкреслення важливої ролі міста в житті киян письменник показує, як вони сприймають інші міста. Кияни – це люди особливого ґатунку, яких місто загартувало й виховало, бо „Київ неможливо підкорити з нальоту. Мудрий, тисячолітній, він не терпить верхоглядства і не пробачає маніпуляцій із совістю" [1, 104]. Тож цілком зрозуміло, що інші міста програють у порівнянні з Києвом, що ілюструє розповідь однієї із героїнь про Мехіко: „як важко людині жити в тому величезному задушеному смогом багатомільйонному місті-потворі..." [5, 110].

Важливим елементом твору є прагнення автора не звинувачувати місто у проблемах його мешканців, а навпаки допомогти людям розв'язати їх, не бути безпорадними під цим тягарем. Письменник сподівається, що майбутнє міста – в шляхетних діях людей, що саме воно допоможе суспільству подолати важкі шляхи еволюційного розвитку.

Юрій Щербак, розкриваючи у своїх творах урбаністичні проблеми, знайшов свій стиль і тематику. М.Слабошпицький наголошує, що „Щербакові місто – не просто якийсь умовний мегаполіс, середньостатистична сума різних міст, узагальнено-збірний образ. Його місто – це Київ. Повсюдно і завжди" [2, 124].

Тема міста, відтворення процесів, які відбуваються в урбанізованому середовищі, посідають важливе місце у творчості Юрія Щербака. З огляду на актуальні проблеми, які виникають у процесі розвитку міст, можна прогнозувати появу нових художніх творів український прозаїків, що стане можливим перспективним об'єктом нашого дослідження української прозової урбаністики.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Амусин М. Как в городе живем // Звезда. – 1986. – №11.

  2. Березовська З. Юрій Щербак: письменник міста // Всесвіт. – 1983. – №12.

  3. Кравченко І. Ягеній міста // Київ. – 1985. – №1.

  4. Малишевський І. Людина, яка не боїться починати // Вітчизна. – 2004. – №9-10.

  5. Слабошпицький М. Один із маленької футбольної команди // Київ. – 2004. – №10.

  6. Щербак Ю. Лікарі: Роман, повість, оповідання. – К.: Дніпро, 1990. – 623 с.

  7. Бех І. Цінності як ядро особистості // Цінності освіти і виховання: Наук.-метод. зб. / За ред. О.В.Сухомлинської. – К., 1997. – 224 с.

Loading...

 
 

Цікаве