WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → „Місто” як цілісний художній образ у прозі Юрія Щербака (роман „Причини і наслідки”) - Реферат

„Місто” як цілісний художній образ у прозі Юрія Щербака (роман „Причини і наслідки”) - Реферат

Місто" як цілісний художній образ у прозі Юрія Щербака(роман „Причини і наслідки")

Мотиви міста у творчому доробку Юрія Щербака складають цікаву й малодосліджену сторінку української літератури другої половини ХХ століття. Особливий інтерес літературознавців викликає розкрита в його творах „тема міста", яка на сьогодні є актуальною в українській і світовій літературі. Це пояснюється тим, що урбаністичні процеси проникають в усі сфери соціальних стосунків, впливають на їх формування та спричиняють безліч проблем.

У творах сучасних українських письменників недостатньо розкрито сутність закономірностей виникнення й розвитку мегаполісів – найчастіше вони виступають лише фоном, на тлі якого відбуваються певні події. Отже, мета нашого дослідження: з'ясувати прагнення письменника „свідомо" відтворити сенс міського життя з усіма його протиріччями, взаємовпливом між суспільством та урбанізованим середовищем на прикладі роману Ю.Щербака "Причини і наслідки".

Спроби дослідити творчість Юрія Щербака зробили Ігор Кравченко у статті „Геній міста" [1], Михайло Слабошпицький „Один із маленької футбольної команди" [2], Зіна Березовська „Юрій Щербак: письменник міста" [3]. Однак, аналітичні дослідження роману Юрія Щербака „Причини і наслідки" з погляду розвитку української прозової урбаністики, на жаль, відсутні. Наукова новизна нашого дослідження полягає в з'ясуванні проблем взаємодії і впливу урбанізованого середовища на розвиток суспільства в цілому та визначенні місця людини в ньому під час аналізу твору "Причини і наслідки" Юрія Щербака.

У романі „Причини і наслідки" закладено великий потенціал для вивчення і аналізу проблем міста ХХ століття. Юрій Щербак зазначав, що вважає одним із учителів Валер'яна Підмогильного з його „Містом", і тому взяв до уваги і його досвід прозаїка-урбаніста, й особливості його стилістики [2, 123].

Події твору розгортаються в місті Києві, яке виступає повноцінним художнім образом, впливає на героїв роману, а також взаємодіє з ними. Автор виріс на вулицях Києва, і тому відчувається його щира любов до описуваного міста. З огляду на це, Ігор Малишевський зазначає: "Городянин за самим способом мислення, письменник обрав для себе жанр так званої міської прози. Причому місто живе на сторінках Щербака не як вигадана абстракція, а як цілком реальна даність, як ще один з неодмінних персонажів його романів з точно виписаною і пізнаванною київською топонімікою і київською аурою" [4, 159].

Автору знайомі проблеми, а також тенденції розвитку й життя міста, адже Київ – місто історичне, своєрідне, незалежне, і тому зрозуміти й опанувати всі процеси, які тут відбуваються, дуже складно. Ігор Кравченко, розглядаючи тенденції розвитку міської прози, зазначає, що „Київ приймає всіх, але не всіх допускає до сокровенного, сущого. Це сокровенне і суще полягає, насамперед, у призначенні столичного міста бути святилищем думки, совісті, творчих зусиль народу" [1, 104].

Юрій Щербак – лікар та вчений, який працював у складних умовах, ліквідуючи спалахи небезпечних хвороб. Тому невипадково у своїх творах він порушує нагальні проблеми медицини, розкриває важливу роль і призначення лікарів та вчених у сучасному суспільстві, з'ясовує роль людини в цьому світі. Ігор Малишевський зазначає, що „проза Щербака, психологічно точна, зовні навіть прагматична, сухувата, бере іншим – адекватністю реаліям життя" [4, 159].

На перших сторінках роману автор описує місце розташування науково-дослідного інституту: „Гору, на якій стояв інститут, оповивав осінній туман, що рівненько наче під лінійку, зрізав київські пагорби й скупчення будинків на них, відсік щільною мрякою всі ландшафтні здиблення, залишивши Києву тільки один – плаский – вимір" [5, 17]. Відповідно до опису міста звучить настрій головного героя – зосередженого й сумного вченого-рабіолога Євгена Жадана. М.Слабошпицький підкреслює цю особливість манери Юрія Щербака: „Загалом нічим не видатний індивідуум роду людського тягне себе через монотонність буднів – письменник часто починає розповідати про це з якоюсь майже демонстративною неуважністю, мовби поспіхом атестуючи його" [2, 123].

Необхідно зазначити, що місто зображується через світосприйняття та світовідчуття Жадана. З огляду на це, чималий інтерес викликає сприйняття головним героєм подій та людей, які його оточують. Саме через сприйняття головного персонажа автор чітко говорить про негативні тенденції, які відбуваються в тогочасному суспільстві, наприклад, занепад ціннісних орієнтацій та моральності людей. Гнівно звучать слова вченого, коли він говорить, що "всі епідемії починаються з одного випадку. Він виділяє особливо небезпечний вірус. Вірус ненависті і смерті. І заражає цим молодь" [5, 237]. За висловом М.Боришевського, саме „ціннісні орієнтації є одним із найважливіших утворень у структурі свідомості й самосвідомості людини і зумовлюють низку її сутнісних характеристик як особистості" [6, 21].

Однією із актуальних проблем, порушених у творі, є проблема самотності, адже сам Жадан, хоч і живе з матір'ю, яка його дуже любить і хвилюється за нього, насправді дуже самотній. Його самотність підсилюють слова Шульги: „Як перемогти жахливу самотність..." [5, 163]. Євген глибоко приховує свої інтимні почуття, але від себе не сховаєшся. Постійні спогади про колишню дружину Ольгу, кохання до Лідії Василівни не розв'язують проблеми самотності Жадана.

Місто акумулює широкий спектр проблем розвитку науки: недостатнє фінансування, що спричинило відставання інституту „від рівня світової науки" [5, 27]; небажання молоді працювати в цій галузі науки, про що з гіркотою в голосі говорить Жадан під час розмови з Галиною Терентіївною Гаркушею: „Згадайте, як торік приходили до нас випускники. Про що вони питали? Про хвилюючі можливості вивчення вірусу смертельної хвороби? Про перспективу боротьби зі сказом? Ні про гроші. Про дисертацію – за скільки років ми їм напишемо дисертацію. Про відпустку. І пішли собі геть, коли побачили, що крім мишей, небезпеки, важкої роботи і невеличкої зарплатні, їх тут нічого не чекає" [5, 243].

Досить цікавим є образ Олексія Нечаєва – вченого-руйнівника науки від науки. Його мета – не наукові дослідження, адже він переконаний, що великого значення людина досягає лише тоді, коли "отримує реальну владу над людьми, над фінансами, над обладнанням, над плануванням досліджень, над публікаціями" [5, 248]. На противагу цьому звучать слова Євгена Жадана, однокурсника Олексія Нечаєва, а тепер і його підлеглого, у яких відбито цінності справжнього вченого: „Я роблю докторську не для грошей. ... Не для влади, не для кар'єри. Просто я узагальнюю свої попередні дослідження, яким віддав десять років, намагаюся їх осмислити теоретично" [5, 225].

Серед співробітників, знайомих і товаришів Є.Жадана є люди, які близькі йому за світоглядом, розділяють його погляди на життя, але є й інші – ті, які мають діаметрально протилежні погляди. Це дозволяє автору, спираючись на дії та вчинки героя, майстерно визначити гуманістичну спрямованість людини, яка розуміє свою роль і місце у світі. На думку І.Кравченка, конфлікт полягає в тому, що ми бачимо „З одного боку – лицарське служіння істині, вірність, честь, безкомпромісність, а з другого – імітацію, дворушництво, прикриття низьких намірів та інстинктів хитренькою маскою з „правильних" слів" [1, 105].

Привертає увагу майстерне розкриття автором двоїстої постаті професора Мідатова. Для Євгена Жадана – це авторитет, людина, наукового рівня якої прагне досягти. Він вважає його „за ідеал сучасного вірусолога, ... за лікаря-романтика, котрий бореться самовіддано зі сказом, долаючи несправедливе упередження своїхколег" [5, 223]. Євген Жадан просить видатного вченого взяти участь у захисті його дисертації, але отримує негативну відповідь. Молодий дослідник не може зрозуміти причин такої відповіді, адже працюють вони в одній галузі науки, у своїй лабораторії він випробовує вакцину Мідатова. Але під час відвертої розмови перед Жаданом постає справжній Мідатов – геніальний учений-диктатор, у якому "видатні здібності одного з кращих вірусологів світу в дивовижний спосіб поєднувалися ... з поганим характером; доброта була перемішана з підозріливістю, блискучі енциклопедичні знання – з небажанням мати поруч з собою когось, хто хоч у чомусь дорівнював би йому" [5, 222]. Саме тому Мідатов створив умови, за яких його лабораторію залишили кращі учні, які потім самотужки досягли того рівня знань, у якому їм відмовив Мідатов, але „вони не забули образ від свого колишнього вчителя, і тепер уже він відчував на собі дошкульні удари тих, хто колись його скривдив. Його вже двічі провалили на виборах до академії" [5, 222]. Саме під час тієї розмови Жадан усвідомлює, „що знову щось важливе втрачає в житті, ще якісь його ілюзії розвіюються наче цей сніг у повітрі" [5, 224]. Отже, протилежні світоглядні позиції вчених втілено автором в образах Жадана та Мідатова, бо це люди „з різною професійною філософією, що може бути дуже дивним для далеких од медичного світу людей" [2, 127]. Юрій Щербак – людина невипадкова в медицині, він зсередини знає проблеми медицини, тож цілком закономірно, що у творі „відчувається відгомін драми ідей медицини ХХ століття" [2, 127].

Тепер молодий учений розуміє причини відмови і ставлення Мідатова: „Мені вас дуже жаль, – сказав Жадан. – Я ніколи не думав, що ви такий жахливо самотній" [5, 225]. Ось у чому причина всіх проблем вченого – самотність. Здавалося б, у величезній Москві, де живе Мідатов і має власну лабораторію, це неможливо. На нашу думку, автор у такий спосіб актуалізує одну із багатьох проблем розвитку урбаністичних процесів – самотність людини у великому місті, і дає можливість читачеві замислитися над тим, що породжує це явище – сама людина чи зовнішні чинники. Думаємо, що зазначені чинники взаємодіють і визначають сутність цієї проблеми, проте не вказують шляхи її подолання.

У той же час висвітлюються й інші проблеми, які виникають унаслідок урбаністичних процесів, наприклад, недостатня кількість житла, що змінює психологію людини й нівечить її душу. Старий учений Шульга, розмірковуючи про мету в житті людини, говорить, що "У моїх сусідів також є мета. Вони чекають моєї смерті. Це їхня мета, мрія, немає в них іншої. Чекають, коли можна буде захопити мою кімнату" [5, 164]. Отже, невпинні урбаністичні тенденції позначаються на негативній, жорстокій поведінці людей, стають причиною багатьох трагедій. З огляду на це Шульга говорить: „Мене знав увесь Київ, мене шанували, здоровкались на вулицях. В місті був сказ, і до мене стояли черги... Тепер сказу нема... Тепер сказ тут – у квартирах!" [5, 164].

Loading...

 
 

Цікаве