WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → І.Жиленко про літературне покоління шістдесятників як співтовариство творчих індивідуальностей у книзі “Homo feriens” - Реферат

І.Жиленко про літературне покоління шістдесятників як співтовариство творчих індивідуальностей у книзі “Homo feriens” - Реферат

Авторка "Homo feriens", маленька на зріст, тримала у своїй душі великий світ – чутливий і ліричний, здатний із власних відчуттів створити задушевні поетичні рядки. Зі сторінок книги "Homo feriens" постає оптимістична особистість самої Ірини Жиленко, яка захоплюється життям, пише поезії, у всіх життєвих перипетіях знаходить позитивні моменти. Це є власна філософія поетеси, яку вона називає "радіснодушністю", вважаючи її коштовністю і Божим даром. Такий стан душі допоміг їй, за словами авторки, зберегти внутрішню свободу, сформувати власну особистість. І.Жиленко не концентрує увагу на сумних переживаннях від скоєних помилок, на душевних зламах, тому що з дитинства підсвідомо мала бажання прожити своє життя "начисто", одухотворено й яскраво. У ракурсі такого сприйняття проголошується: "Господи! – як чудесно бути старою! <.> Бо вже розумієш, що жити – це зовсім не означає: діяти, рухатись, досягати, звойовувати, закохуватися й закохувати в себе, ні. Життя – це ота пауза, мить, коли в тобі стає тихо і світло, і довкола – тихо і світло. Коли сідаєш у робоче крісло, дивишся у засніжене вікно і повнишся (як кімната – світлом)життям" [4, 13]. Мотив життя, що "вечоріє", розгорнутий поетесою в "Homo feriens" як радісний образний світ, сповнений своїх переваг. З цією ж метою використано авторкою образ скриньки: нової, лакованої, поки порожньої, що асоціюється із молодістю, і старої, антикварної, дорогоцінної лише за своїм існуванням. Остання, на думку І.Жиленко, наповнена життєвим досвідом і мудрістю, котрі є безцінним надбанням. Акцентуючи на тезі "Всяке життя – прекрасне", вона утверджує цінність пори людської зрілості.

Центральне місце в книзі "Homo feriens" відведено темі творчості. Спостерігаючи за навколишнім світом, черпаючи натхнення із спілкування з друзями-шістдесятниками, природою, І.Жиленко не відчуває мук у процесі творення поезії, вона просто відкриває власний духовний світ. Творчість для неї – це наснага і збагачення, а вірші з'являються легко як наслідок її "радіснодушного" стану. Відмова поетеси від написання політичних віршів на замовлення спричинена високим почуттям самоконтролю, бажанням не поширювати "примітивних загальників". "Поет в мені боровся за право бути собою" [7, 60], – підсумовує авторка. Її перемога в тому, що "не переступила сама через себе", не прислужувала ніяким ідеологічним засадам. Тому й дорогі для неї слова Василя Стуса: "Невдовзі перед своїм арештом Василь Стус, розмовляючи з Володею про мої вірші, сказав, що "своєю поезією Ірина чинить етичний подвиг" [5, 43]; вона наводить їх у спогадах. Особисте кредо І.Жиленко трактує як "спосіб освідчуватись у любові всьому найдорожчому", вважаючи за потрібне шукати інші жанри для вияву негативних емоцій. У спогадах є згадка про "громадянські" поезії: "Україні" (початок семидесятих), за рядки з якого:

.Нетлінні батькові слова,

і мова мамина нетлінна,

і перед ними на колінах

стоїть душа моя жива!" [7, 60] –

В.Козаченко назвав І.Жиленко "націоналісткою" з трибуни письменницького пленуму, як і за вірш-голосіння над мертвою землею після чорнобильського лиха:

Убили землю. Вибили з-під ніг.

Ударили, як в "яблучко" – під

дих.

Даремно рве іржаву шаблю з

піхв

Розлежачіле в холуях козацтво.

Убили [3, 375].

Цей вірш "Похорон", за визначенням авторки, також є своєрідним "освідченням в любові". Зауважу, що М.Коцюбинська високо поцінувала "Похорон" як "поетичний зойк післячорнобильської доби".

У поетичній творчості символічним для героїні є алегоричний образ розчиненого вікна, що уособлює в собі світло, ковток повітря і свободу. Вікно є і реальною деталлю кімнати, де жила І.Жиленко, коли чоловік ніс службу в армії, і вимріяним світом, що уособлює в собі надію на майбутнє. Поетеса називає його "дволиким Янусом" – воно надихає на оптимістичне сприйняття світу, коли вранці перед очима героїні з'являється синь неба й "хвиля розплавленого сонця", й рятує при безвиході, від "чорної безодні відчаю". Щоб підкреслити значущість символа, І.Жиленко вводить до тексту мемуарів рядки із власного вірша:

Вона дивилась на вікно

Крізь дощ і вихор листопаду.

О, як за диким виноградом

Світилось і цвіло воно!

Там, певно, все у всіх було.

Там, певно, щастя і тепло [4, 61].

Як і всі митці-шістдесятники, своє покликання поетеса бачить у кропіткій самовідданій праці в ім'я своєї літератури і свого народу, орієнтуючись на рівень світової літератури, зазначаючи, що "український народ – добра криниця, хоч після тотальних вичерпувань не так швидко наповнюється, як хотілось би" [7, 51].

Отже, І.Жиленко у книзі "Homo feriens" феномен шістдесятництва і шістдесятників розглядає як творче явище, репрезентує себе і як свідка покоління шістдесятників, і як безпосередню учасницю процесу. Спостереження за значними подіями життя, свого і друзів, з відстані часу дозволяє поетесі філософськи осмислити духовність і особистість покоління української інтелігенції. Авторка переконливо розгортає думку про індивідуальність кожного митця із гурту шістдесятників, камерно спілкуючись із багатьма віч-на-віч, підкреслюючи, що "не було б мене такої, якою я є", якби не "шістдесятники".

ЛІТЕРАТУРА

  1. Галич О.А. Українська документалістика на зламі тисячоліть: специфіка, генеза, перспективи: Монографія. – Луганськ: Знання, 2001. – 246 с.

  2. Гундорова Т. Шістдесятництво: метафора, ім'я, дім // Коцюбинська М.Х. Мої обрії: В 2 т. Т.1. – К.: Дух і літера, 2004. – С.4-10.

  3. Жиленко І.В. Євангеліє від ластівки / Вибране з десяти книг. – Харків: Фоліо, 1999. – 544 с.

  4. Жиленко І. "Homo feriens" // Сучасність. – 1997. – №9. – С.12-87. При цитуванні в тексті збережено орфографію журналу.

  5. Жиленко І. "Homo feriens" // Сучасність. – 1997. – №10. – С.16-70.

  6. Жиленко І. "Homo feriens" // Сучасність. – 1999. – №1. – С.27-54.

  7. Жиленко І. "Homo feriens" // Сучасність. – 1999. – №2. – С.40-68.

  8. Коцюбинська М.Х. Іван Світличний, шістдесятник // Коцюбинська М.Х. Мої обрії: В 2 т. Т.2. – К.: Дух і літера, 2004. – С.5-27.

  9. Маслюченко Г.О. Художні мемуари та автобіографічна повість в українській літературі 90-х роківХХ століття: Дис. . канд.філолог.наук: 10.01.01. – Дніпропетровськ, 2004. – 212 с.

Loading...

 
 

Цікаве