WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Характерологія: методологічні імплікації 1960-1990-х рр. - Реферат

Характерологія: методологічні імплікації 1960-1990-х рр. - Реферат

Певне пожвавлення щодо означеної проблеми було відчутне з початку і до середини 1990-х років, особливо в українському літературознавстві щодо національної його специфіки. У зв'язку з цим вкажемо на роботу В.Нарівської „Національний характер в українській прозі 50-70-х років ХХ століття", в якій вона зробила спробу „осмислення національного характеру української прози як відповідного стадіального культурно-історичного розвитку людини" [17, 3]. Соціокультурний, міфопоетичний підходи дозволили їй вперше в українському літературознавстві осмислити образи родової людини, характерника як типу народно-національного характеру.

Кінець 1990-х років позначений нововведеннями, що їх запропонували науковці Російського державного гуманітарного університету, зокрема Н.Тамарченко. Сенс нововведень у тому, що дослідження характеру вводилось у сферу теоретичної поетики, тобто осмислення його в системі понять. Актуальність такого підходу обумовлена тим, на думку Н.Тамарченка, що „після порівняно недовгої популярності проблем поетики в 1960-1970-і рр. скоріше домінує відмова від понять і взагалі від критеріїв глибини, переконливості і адекватності прочитання художнього тексту на користь самовираження – одночасно „культурфілософського" і емоційно-асоціативного – з допомогою чужого літературного „матеріалу" [18, 9]. У зв'язку з цим характер введений в ієрархію відповідних понять, саме: персонаж. Характер, тип, а ключовим є поняття „літературний герой". Саме герой розглядається як характер. Висхідною методологічною позицією є відома робота О.Михайлова, тобто історичний погляд на проблему. Це дозволяє вийти на більш глибокий рівень дослідження – самосвідомості, нетотожності внутрішнього і зовнішнього в характері. При цьому пропонується чітка диференціація понять „герой" і „образ людини в літературі", „герой" і „тип". Можливим у цьому контексті є осмислення уподібнення типу характеру, відмінності від нього. Аналіз типу як стандартизованого характеру, а також взаємини характеру з сюжетними ситуаціями і конфліктом. Вагомими методологічними засадами у такому підході, окрім названої праці О.Михайлова, є наукове надбання М.Бахтіна і С.Бочарова.

Певним узагальненням означених теоретизувань, так і наукових роздумів представників літературознавчої школи – Московського університету, можна вважати роботу С.Март'янової „Образ человека в литературе: от типа к индивидуальности и личности", в якій дослідниця повертається до розгляду людини як об'єкту художнього зображення, і, перш за все, – персонажу, досліджуючи його співвіднесеність з такими поняттями теоретичної поетики, як характер, тип, змістовна форма. Позиція С.Март'янової – відмова від антигуманістичних тенденцій в літературознавстві „смерті автора", „тексту без берегів", „інтертексту", персонажа як „людини без властивостей" [19, 3]. Дослідниця констатує як незаперечний факт, що „персонаж в його класичному, „домодерністській" сутності якщо й не заперечується у нових теоріях, то задовільної характеристики і не отримує" [19, 12], тоді як питання: „що таке людина?", „що таке характер?" знову актуальні. Не менш актуальними, на її думку, є дослідження персонажа, характеру, типу в аспекті естетичних категорій.

У контексті новаторської проб лематизації храктеротворення надзвичайно актуальною і привабливою є концепція відомого достоєвськознавця Т.Касаткіної. Сенс розробленого у поєднанні класичного і новаторського підходів, заявленого у заголовковому комплексі, де крім традиційної наукової назви для монографії, вміщений епіграф із записників Ф.Достоєвського: „N.B. Все дело в характерах". Дослідниця підкреслює, що мала на меті створити типологію характерів, але уточнила, що „слово „характер", можливо, не зовсім адекватно виражає нову сутність естетичних категорій, що виявляється з „культурологічної позиції" [20, 8]. Тим самим нею увиразнюється роль естетичних категорій у дослідженні характеру. „Мова йде про речі. Що є підґрунтям світогляду, з одного боку, характеру, з іншого" [20, 8]. У такий спосіб Т.Касаткіна органічно поєднала естетичні категорії як „типологію умонастроїв", їх „культурологічний" аспект, „світоспоглядання", як тип ставлення людини до світу і водночас до цінностей світу, її „ціннісні орієнтації", внаслідок чого визрів термін „характерологія".

Якщо психоаналітичний аспект характерології досліджений досить ґрунтовно і в цьому значенні поняття уже введене в словники [21, 543-546], то літературознавчий її аспект передусім репрезентований концепцією Т.Касаткіної, що відкриває нові горизонти, нові можливості для осмислення характеру у творах і українських прозаїків.

Таким чином, еволюціонуючи продовж декількох десятиліть, „характер" міцно укорінився як одне із ключових понять літературознавства. Чи не найсуттєвішим чинником цього було і є усвідомлення обумовленості буття характеру літературною змінами в погляді на людину і її місця в упорядкованості світу. Антропологічна спрямованість досліджень у різних гуманітарних сферах сприяла поглибленню, увиразненню проблеми характеру в історичному, психологічному, суто філологічному аспектах. Метаморфози, що відбулися з образом людини в літературі модернізму і постмодернізму не зупинили її поступ. Скоріше, навпаки, активізували творчу думку: характер розглядається в сфері теоретичної поетики, в системі типологічних понять. Наступний крок був зроблений на шляху до синтезу характеру і естетичних категорій як похідного від „умонастроїв", що обумовило появу літературознавчої модифікації поняття „характерологія", в якому на перший план виходять „ціннісні орієнтації" як результат естетичного співбуття автора і характеру.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Михайлов А.В. Новые задачи, большие надежды. Теория литературы: что "переделывать"? // Вопросы литературы. – 1987. – №12.

  2. Теория литературы. Основные проблемы в историческом освещении. Образ, метод, характер. – М., 1957.

  3. Табачковський В. У пошуках невтраченого часу. Нариси про творчу спадщину українських філософів-шістдесятників. – К., 2002.

  4. Філософсько-антропологічні студії. – 2001. – К. – Д., 2001.

  5. Ильенков Э.В. Учиться мыслить! / Ильенков Э.В. Философия и культура. – М., 1991.

  6. Бочаров С.Г. Характеры и обстоятельства // Теорія литературы. Основне проблемы в историческом освещении. Образ, метод, характер. – М., 1957.

  7. Кормилов С.И. Характер // Литературная энциклопедия терминов и понятий. – М., 2001.

  8. Гулыга А.В. Принцип типологизации / Гулыга А.В. Принципы естетики. – М., 1987.

  9. Фащенко В.В. Вибрані статті. – К., 1988; див. також: Фащенко В.В. У глибинах людського життя. Етюди про психологізм літератури. – К., 1981; Фащенко В.В. Герой і слово. Проблеми, характері і поетика радянської прози 80-х років. – К., 1986.

  10. Шляхова Н.М. Художній тип: соціальна і духовна характерність. Літературознавчі статті. – Одеса, 1990.

  11. Владимирова Н. Характер литературний // Словарь литературоведческих терминов / Ред.-сост. Л.И.Тимофеев и С.В.Турав. – М., 1974.

  12. Тюпа В.И. Характер литературный // Краткая литературная энциклопедия. В 9 т. Т.8. – М., 1978.

  13. Бахтин М.М. Автор и герой в эстетической деятельности / Бахтин М.М. Работы 20-х годов. – К., 1994.

  14. Аверинцев С.С. Автор и герой в эстетической деятельности. Примечания / Бахтин М.М. Работы 20-х годов. – К., 1994.

  15. Михайлов А.В. Из истории характера / Михайлов А.В. Языки культуры. – М., 1997.

  16. Михайлов А.В. проблема характера в искусстве: живопись, скульптура, музыка. – М., 1997.

  17. Нарівська В.Д. Національний характер в українській прозі 50-70-х років ХХ століття. – Д., 1994.

  18. Теоретическая поэтика. Программа курса. Автор-составитель Н.Д.Тамарченко. – М., 1999; Див. також: Теоретическая поэтика: понятия и определения. Хрестоматия. – М., 2001.

  19. Мартьянова С.А. Образ человека в литературе: от типа к индивидуальности и личности. – Владимир, 1997.

  20. Касаткина Т.А. Характерология Достоевского. Типология эмоционально-ценностных ориентаций. – М., 1996.

  21. Характерология // Руднев В. Энциклопедический словарь культуры ХХ века. Ключевые понятия и тексты. – М., 2003.

* Вважаємо за доцільне у розмові про поняття характеру вжити саме це слово із словника П.Беринди, що, на наш погляд, адекватне досліджуваному поняттю, оскільки „ви-рису-ватись" походить від слова риса.

Loading...

 
 

Цікаве