WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → „Вихід у чорне”: чорний колір у збірці „Палімпсести” В.Стуса - Реферат

„Вихід у чорне”: чорний колір у збірці „Палімпсести” В.Стуса - Реферат

Вихід у чорне": чорний колір у збірці „Палімпсести" В.Стуса

Чорний – це колір, який виразно символізує трагізм, негативні почуття, песимізм, страждання тощо. Всі ці ознаки є невід'ємною складовою Стусового екзистенційного світобачення. Про них у критичній літературі написано досить багато (див. [1], [9], [10], [8], [2] тощо, проте жоден із дослідників не розглядав означену проблематику крізь призму кольору. Між тим такий підхід є одним із перспективних напрямів у вивченні художнього світу В.Стуса.

Чорний колір у „Палімпсестах" за частотою використання посідає перше місце. І це закономірно, адже цей колір супроводжував В.Стуса усе життя і особливо під час ув'язнення. Уже в дитинстві чорний колір врізався в пам'ять майбутнього поета, тому наявний в описі вулиці Чуваської м. Донецька, на якій жила родина Стусів: „Вся в жужелиці, поросі, вугіллі, // вся сіра й чорна, і брудна й кургуза". За свідченням сина В. Стуса Дмитра, цей „опис майже документально відтворює околицю селища кінця 1960 – х рр", [5, 453]. Чорний колір вугілля, втомлені після зміни темні обличчя шахтарів залишили у дитини пригнічуюче враження. Куца природа сіро-чорного Донбасу не давала підстав для замилування, і можна тільки дивуватися, як попереднику і земляку В.Стуса В.Сосюрі вдавалося оспівувати цей суворий край.

Дитинство В.Стуса пройшло у злиднях: війна, післявоєнна розруха, голод. У листі до сина від 25.04.1979 р. поет згадував: „Усе дитинство моє було з тачкою... Тяжко – жили мало не лопали" [4, 346]. Отже, Василь виконував чорну роботу, але були й радісні моменти: „Пам'ятаю, як першого костюмчика мені мама пошила сама – десь у четвертому класі, і я дуже пишався ним – із чорного полотна" [4, 347] (виділення наше – С.Г.).

Такі деталі в житті В.Стуса, як чорна вулиця чи чорний одяг, можуть здатися дрібницями, проте не треба забувати, яке сильне враження вони справляють на вразливу психіку дитини, особливо тоді, коли та від природи (чи від Бога) наділена чутливим, поетичним сприйняттям дійсності. А саме таким був В.Стус. Психологія дитини така, що вона тягнеться до всього яскравого, різнобарвного, і якщо їй бракує кольорів, то це не може не позначитися на світогляді, характері тощо. Фіксація чорного кольору в дитинстві В.Стуса – це один із ключів до підсвідомості і творчої майстерні автора „Палімпсестів". Це перший крок до розуміння того, чому чорний колір домінує у збірці.

Використання епітета „чорний" до фізичних реалій, що оточували В.Стуса, фіксується в окремих текстах. Наприклад, чорний колір зустрічається у вірші „Уже Софія відструменіла...", у якому подано враження від етапів: „Сніги і стужа, вітри й морози, // свисти й лайки, дикі прокльони, // собачий гавкіт, крик паровоза, // чорні машини, чорні вагони. // Шпали і фари, ти і солдати, // пруття і ґраття і загорода". Ці образи перебувають у центрі вірша між відомими рефренами „Благословляю твою сваволю, // дорого долі, дорога болю". Майстерність тут проявляється в доборі емпірийних образів: у першому рядку – дотикових (холод, стужа), у другому і третьому – звукових, у решті – зорових. Останні розпочинаються із подвійного застосування епітета „чорний" у множині, що створює масштабну картину. Чи справді машини й вагони були чорними? Цілком можливо, що ні. Вони могли мати темний відтінок, наприклад, зеленого кольору, а мистецька уява перетворила цей колір на чисто чорний, чим загострила рецепцію поданих образів. Таким чином, на реальне значення епітета „чорний" накладається символічне: чорний як сутність етапу, стану несвободи й пригнічення людської гідності. Реальне і символічне значення будуть іти пліч-о-пліч в описах умов ув'язнення та природи Колими.

Камеру, в якій перебував В.Стус, він назвав сіро-чорною шлаковою труною: „Наді мною синє віко неба; // сіро-чорна шлакова труна // геть обсіла душу". Показ зорових образів у цьому уривку побудований на протиставленні двох кольорів – сіро-чорного і синього, що символізують відповідно смерть і високу недосяжність. Якщо ліричний герой виходить із камери, то потрапляє у „сіро-чорні коридори" (вірш „Чи набрунькується гілля..."). „Сіро-чорні коридори" попри, здавалось б, конкретно-реалістичну колористику (тюремники мало дбали про красу інтер'єру і різноманіттям кольорів в'язнів не тішили) насправді виходять за межі простого означення кольору. Зрозуміло, що В.Стус має на увазі „сірість", „чорноту" тієї атмосфери, в якій він перебуває, гнітючість тиску й насильства над собою, зрештою, над людською душею взагалі. Сіро-чорна графічність, „гострота" штриха посилює це відчуття безвиході й трагізму.

Цитований вірш „Чи набрунькується гілля..." написаний у формі питальних речень, які можна звести до одного головного: „Чи побачить ліричний герой буяння природи до нового арешту?". Питання виникає тому, що в середині 1978 р., коли було написано цей вірш, „приблизно за рік до закінчення терміну заслання В. Стуса цькування поета з боку представників місцевої адміністрації особливо посилилось" [6, 411]. Новий арешт постав в уяві поета в образі чорних брам: „Чи, може, кілька чорних брам // склеплять уста мені? Затям – //це може статись в кожнім тижні". Чорні брами – поетизований образ тюремних дверей, яких у в'язниці має бути багато, щоб запобігти втечі арештанта. Чорні брами склепляють уста, тобто накладаються на них. „Склепити уста" означає позбавити людину голосу, а відтак права на волевиявлення, яке так плекав В.Стус. Свобода слова – болюче питання для літераторів, журналістів і всіх, хто не байдужий до принципів демократії. Епітет „чорний" у вищезазначеному контексті додає стану несвободи трагізму. Ув'язнення у такий спосіб чимось наближається до смерті, тому що людина на час відбуття покарання „вмирає" для вільного світу. Смерть – головне символічне тлумачення чорного кольору. Такі постулати справедливі, якщо розглядати факт ув'язнення будь-якого злочинця, проте у випадку із в'язнями сумління, до яких належав В.Стус, акценти дещо змінюються. Як не дивно, в'язні сумління по-справжньому жили тільки в таборах – малій зоні, а не на волі – великій зоні, бо зустрічали в умовах ув'язнення побратимів, знали, що їх громадський подвиг протистояння тоталітарній владі оцінять нащадки, які житимуть у вільній Батьківщині. Українські дисиденти торували шлях демократії, свободі волі й незалежності. Ідучи в табори, вони „вмирали" на деякий час для світу, але їхня умовна смерть і вигнання давали ґрунт для зростання паростків нової державності. Доля в'язня сумління чимось схожа на долю ченця, який теж „вмирає" для світу, але народжується на духовному шляху служіння Богу. Чорний колір як колір смерті оточував В.Стуса з усіх боків. Він неодноразово згадує у віршах чорний дріт.

Здавалося б, треба вийти за межі чорної огорожі – і почнеться біла смуга у житті. Але за межами зони на В.Стуса чекало заслання. Магаданська природа, як і колимська, дуже бідна. В.Стус пише про чорні сланці („Навпроти – графіка гори // і сніг і чорні сланці"), чорні бори: „І лячне сонце // ховається за чорними борами". Таким чином, оку українця ніде відпочити. Навіть сонце потрапляє у полон чорного ландшафту. Картини північної природи часто вриваються у потік роздумів ліричного героя і резонують з ними. Наприклад, у поезії „О Боже мій! Така мені печаль..." провідними є традиційні для В.Стуса теми самоти, духовного шляху, розриву з Батьківщиною. Розвиток цих тем переривається пейзажною замальовкою: „Рожеві сопки, кригою окуті, // а понад ними – чорне вороння. // І сліпне вечір. Контур гір – немов // з картону вирізаний для декору". Чорний колір тут зустрічається один раз, проте його наявність вгадується у контурі гір увечері. В.Стус сприймає змальовану картину як штучну (порівняння з картоном для декору). Для нього це як інша планета. І не останню роль у цьому відіграє чорний колір. Його наявність у структурі образу „вороння" означає ворожість, хижість, темряву, провіщення бід. У вірші В.Стуса вороння кружляє над рожевими сопками. В.Стус не схильний ідеалізувати природу Колими, тому використання рожевого кольору в такому контексті не традиційне для нього. Рожевими сопки могли бути під час сходу чи заходу сонця. Рожевий символізує ніжність – один із божественних принципів, тому кружляння чорного вороння над рожевими сопками варто розглядати не тільки як зле провіщення, а також як домінування диявольського над божественним. Можливість такого тлумачення підтримується змістом поезії "І жайворони дзвонять угорі.". У ній з'являється переможений Архангел Михаїл, а образ здоланого воїтеля зі злом, як зазначив Дмитро Стус у примітках до „Палімпсестів", – один з центральних у творчості поета" [5, 432].

Loading...

 
 

Цікаве