WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Поетика герметизму в київському списку «Палімпсестів» Василя Стуса - Реферат

Поетика герметизму в київському списку «Палімпсестів» Василя Стуса - Реферат

Поетика герметизму в київському списку "Палімпсестів" Василя Стуса

Творчість Василя Стуса, поета, котрий став знаковою постаттю в українській літературі ХХ ст., на сьогодні (хоч минає уже 20 років від його смерті) лишається малодослідженою цариною вітчизняної науки, яка потребує застосування різноманітних підходів до її вивчення. Приміром, дослідження стилістики Стуса передбачає врахування і особливостей її складної еволюції (що включала епічні та ліричні етапи), і соціокультурних умов кожного періоду творчості, і зміни філософських та мистецьких уподобань поета. Тож наша стаття, що присвячена розглядові власне мистецьких особливостей творів, що увійшли до Київського списку збірки "Палімпсести"1 (а це приблизно 1/10 частина оригінального поетичного доробку поета), є лише одним із фрагментів панорамного погляду на це масштабне й різнобічне явище.

Наша мета – розгляд витоків поетики герметизму у "Палімпсестах" та аналіз стилістичних засобів герметизму як системи, що визначає художній стиль Київського списку. Аналіз лише формальних елементів поетики зумовлений як вузькими рамками статті, так і тим, що змістові особливості Стусової лірики, зокрема і "Палімпсестів", уже були в полі зору дослідників [див., зокрема, 2].

Поетика герметизму – тема, до якої у стусознавстві першим звернувся Ю.Шерех у своїй відомій статті "Трунок і трутизна" (написаній як передмова до закордонного видання "Палімпсестів"). Він, аналізуючи тексти збірки, виділив поміж них окрему (невелику) групу герметичних поезій як приклад традиції, "що веде свої початки чи не від Стефана Малларме..." [9, 252]. Ці поезії, пише дослідник, "не повідомляють ні про яку подію, не оповідають жодної історії, вони діють співгрою нюансів значень, і враження від них не повинно розкриватися до логічного кінця, а, радше впливати різними можливостями, закладеними в вірші" [9, 253]. Такий твір не може мати однозначного прочитання, "відтворення світу тут комплексне і асоціативне" [9, 255], отже "розгадувати його як ребус" – даремна справа.

Роздуми про герметичність деяких Стусових поезій були підхоплені Михайлиною Коцюбинською у передмові до видання творів Василя Стуса. Вона, розцінивши їх характеристику, дану Шерехом, як негативну, виступила на захист Стуса. "Що ж, така "маячня" – право поета, він вводить у свій химерний світ того, хто подужає за ним іти. Та загалом сенс, настрій, підтекст тієї химерії в загальному контексті збірки і в контексті долі поета прочитуються досить чітко" [4, 31], – пише М.Коцюбинська, відкидаючи тезу про "нерозгадуваність" подібних творів.

Та варто зазначити, що до поняття "герметизм" звертався у своїх літературознавчих працях і сам В.Стус. І, очевидно, використовуючи його, він мав на увазі традицію, розвинену представниками однойменного напрямку в італійській літературі у 20 – 40-х роках ХХ ст. Адже італійських герметистів С.Квазімодо та Д.Унгаретті він називає поміж своїх улюблених поетів. Для їхніх творів характерні надзвичайно суб'єктивна мова, загадкова стислість, неясності і складності стилю – поетика, що постала в умовах трагізму міжвоєнного світовідчуття та фашистської цензури.

Василь Стус про герметизм згадує у праці "Феномен доби", причому говорить про цей напрямок як про вимушений для тих, хто до нього звертається: "[...] вияви Тичинівського таланту могли б призвести до дуже цікавого герметизму, що, як відомо, виникає в умовах посиленого (не надмірного!) тиску на художника слова" [IV, 332]. Його елементи Стус вбачає у "Кримському циклі" П.Тичини, наголошуючи, до речі, роль стилістичних засобів ("техніки"): "Тільки тут, у камерному світі інтересів особистості, поет може виступати у всеозброєнні своєї техніки, яка нагадувала сучасникам техніку Рільке чи Валері" [IV; 330].

Ось метафоричне узагальнення герметизму, вершин якого Тичина, на думку Стуса, так і не сягнув – "розкошування власного єства, хай і на обмеженій території існування" [IV, 331]. (Цікаво, що характеристика, дана батьковій збірці Дмитром Стусом, звучить як парафраз цього визначення: "Палімпсести" "окреслюються передусім повнотою та викінченістю світобудови, котра завше проявляється на обмеженому замкненим простором декорі" [7, 83].)

Поезіям "герметиста" Володимира Свідзінського В.Стус присвячує окрему розвідку – "Зникоме розцвітання". Написана, як і "Феномен доби", у 1970-71-х роках, вона містить детальний розгляд поетики самозаглибленості. Цікаво, що у вступній частині Стус висловлює свої сумніви в правильності такого поетичного шляху, порівнюючи втечу від соціального життя зі смертю. Однак у висновках визнає за митцем право на подібні "вічні помилки добраі краси" [IV, 361].

Доля розпорядилася так, що невдовзі по написанні цих розвідок Стуса було заарештовано. Почався його довгий шлях в'язня, почалася творчість в умовах тюремного герметизму. Трагізм страдництва, невсипуща цензура і обмеженість навіть фізичного простору – ці чинники відіграли не останню роль у виробленні поетики "казематної" збірки "Час творчості" та таборових "Палімпсестів". "Тих віршів, – пише Євген Сверстюк про "Палімпсести", – не можна гортати – в них треба входити і повільно обживати [...] – і тоді відкриється сторінка поезії ХХ віку – віку відчуження" [5, 219].

"Самособоюнаповнення" – так Стус назвав своє тогочасне буття. Воно перегукується не тільки з "внутрішнім простором світу" (Weltinnenraum) Рільке, під чиєю "благісною орудою" Стус перебував у той час; не тільки з філософією екзистенціалістів, яких поет неодноразово цитує в листах; а й, безперечно, зі світоглядними принципами герметистів. Відчуження, замкненість, зосередження на своїй самості, стали визначальними чинниками вироблення поетики збірки.

Поняття замкненості саме по собі передбачає ідею межі. Для словесного тексту межами є його початок і кінець. Зауважимо, що сам Київський список збірки організований такими атрибутами: заголовок, епіграф, преамбула. Тобто, збірка має початок як чітко виражену межу. Преамбула, до того ж, фіксує хронологічні рамки створення "Палімпсестів": "У новій збірці – вірші, написані між 1971 – 77 роками [...]" [III–1, 24]. Крім того, до збірки включено ще одну формально обмежену структуру – цикл "Трени М.Г.Чернишевського", що складається з п'яти окремих творів (в інших списках "Палімпсестів" такий цикл не виділено).

Та основна одиниця серед результатів творчості будь-якого поета – окремий твір. У Стуса бачимо виразну тенденцію до його замкненості, навіть у тому, що всі поезії збірки мають астрофічну будову, тобто написані суцільним текстом, без поділу на строфи, що навряд чи можна пояснити лише заощадженням паперу.

І поняття межі теж якнайбільше пасує у Стуса саме творам. Так, М.Коцюбинська спостерегла, що їх перші рядки іноді самодостатні й афористичні, навіть подібні, на думку дослідниці, до форми японських хайку [4, 28]. Ось кілька прикладів таких рядків-зачинів: "Дякую, Господи, – чверть перейшла..."; "Сховатися од долі – не судилось"; "Схились до мушлі спогадів – і слухай...". Зауважимо, що подібним чином – афористичним рядком чи сентенцією – твір може і завершуватися: "Розлуко, ти порізняєш нас чи єдиниш?"; "Пан-Бог – помер" тощо.

Кінець твору в збірці іноді оформлено ще й ритмічними засобами: поділ останнього метричного рядка на 2-3 короткі вірші дає ефект згасання або вповільнення ритму. Так, поезія "Нерозпізнанне місто дороге..." (5-стопний ямб) закінчується 3- і 2-стопними рядками. Останній з них в автографі розміщено по центру відносно попередніх, що створює ще й візуальну симетричність:

Не пустять мури. Надто вже грубезні Я5

і швидше вб'ють, ніж пустять. Я3

Швидше вб'ють. Я2

А в поезії "І пензель голосу сягає сфер...", витриманій у дусі східної образності, натрапляємо на елегантне завершення твору шляхом дроблення одного ритмічного рядка(5-стопний ямб) на три частини:

Бринить крило метелика прозоре

забутим співом.

Жди себе.

Колись.

Широко використано автором і засіб рамки як акцентування меж твору. Цей прийом часто пов'язаний у Стуса з іншими повторами, зокрема анафорою. Взаємно накладаючись, вони створюють враження цілковитого зосередження на певному образі чи мотиві, який визначає настрій конкретної поезії. Так побудовано твір, який відкриває збірку ("Гойдається вечора зламана віть...") – його перший рядок точно або з відхиленнями повторюється вісім разів протягом 48 рядків, він же стає і заключним акордом твору. Іншим прикладом анафори-рамки є поезія "Тільки тобою білий святиться світ...", де повторові двох слів надано тотального характеру – у 10 рядках поезії вони з'являються дев'ять разів:

Loading...

 
 

Цікаве