WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Особливості інтерпретації І.Костецьким теми двійництва - Реферат

Особливості інтерпретації І.Костецьким теми двійництва - Реферат

Ми вже говорили про те, що у прозових творах І.Костецького протиставлені два антагоністи – умовні герой та антигерой. Згадані персонажі мають певну кількість визначальних спільних рис, які у деяких випадках нав'язливо підкреслюються автором, стають способом творення видимої дзеркальності героя і антигероя. Обидва персонажі переживають подібну (а часом і ту ж саму) кризову ситуацію. Такий сюжетний хід і таке композиційне розташування образів є типовим для всіх прозових творів письменника.

У творі "Ціна людської назви" героєм є Павло Палій-Карпига, його антагоністом – Павло Палій. Автором нав'язливо підкреслюється вихідна схожість обох персонажів: у них однакове ім'я, вони обидва зі сходу, повоєнні емігранти, обидва художники, обидва навчалися в академії. Перший, Павло Палій Карпига, починає відчувати, що справжнє ім'я людини – не просто набір літер і право на нього не може бути засвідчене паспортом, оскільки єдиний спосіб ствердити цінність власного імені – віднайти свою справжню сутність, прожити автентичне і належне життя – і з цього виводить необхідність починати все з початку, прожити життя Павлом Карпигою. А справжній Павло Палій, хоч і відмовляється продати своє ім'я за дві тисячі, вважає його чесним і пишається ним, але не розуміє його справжньої ціни. Для цього Павла Палія ім'я так і залишається написом у паспорті  до речі, паспорт стає для нього єдиним способом аргументувати своє право на це ім'я [18, 120-121].

У творі "Перед днем грядущим" героєм є Ярослав Левицький, антигероєм – професор. Штучно протиставлені І.Костецьким ("Ми з вами у двох сферах, мовити б. Я ніколи не збагну вашої психіки, а ви." [12, 149]), вони насправді мають багато спільних рис. Професор проходить майже той шлях, що й поет, тільки набагато раніше: колись, за молодого віку, він, відкинувши пасивну позицію, обрав підпільну боротьбу і примушений був заплатити за неї вигнанням: "Я теж свого часу ризикував життям, і був на дуже далекому засланні. В тисяча дев'ятсот шістнадцятому році" [12, 149]. На сьогоднішньому етапі життя професор, як і поет, негативно ставиться до німців [12, 149], вбачає в них загрозу всій країні: ". Вони кожен спротив у зародку здушать, і за одного розстрілюють тисячами. Це не супротивник, це просто масовий винищувач" [12, 149], але вже не збирається ризикувати своїм житям: "Тут, можливо, можна ж жити сьогодні, нюхати цей місяць." [12, 149] і намагається відмовити від такого вчинку Ярослава Левицького.

У творі "Божественна лжа" героєм є Григор Печений, а антигероєм – його дружина Валюшка. І.Костецький показує їх взаємне кохання [11, 137], їх схожість у смаках та звичках, їх повне взаєморозуміння під час короткого, але майже ідилічного спільного життя і реальну можливість щастя. Проте якщо Григор під час короткого сну приєднується до "звитяги серця" [11, 129] і примушений йти, кинувши все [11, 142], воювати за далеку, зовсім не романтичну Україну, то його дружина спокійно спатиме до ранку, не відчуваючи жодного віяння.

У творі "Поїзд раз-у-раз спинявся" героєм є Пилипенко, антигероєм – Орися Федорова. Елементом, що їх єднає, є вагон потягу, яким вони їдуть, першопочаткова наявність вільних місць, роздратування через небажання пасажирів поступатися місцем тим, хто цього потребує. Проте Пилипенко підніметься, даючи місце спочатку німкені з дівчиною, а потім німецькій монахині, і відчує власну необхідність турбуватися про світ, а Орися Федорова, яка жодного разу не поступилася місцем, нічого не відчує, а тому не зміниться і лише дивуватиметься бажанню Пилипенка.

У творі "Шість ліхтарів і сьомий місяць" героєм є Стець Германович, антигероєм – Леся, директорова донька. Обидва вони проходять через ситуацію, яка змушує їх відчути відповідальність за іншу людину. Леся, дізнавшись про те, що поет Роман Дробот бідує, починає перейматися його долею, шукає для нього мед, якого він дуже потребує. Зміни у душі Стеця Германовича відбуваються після того, як він дізнається про те, що редактора Вереса, звичайного його знайомого, довго немає вдома, а його сестра не турбується через його відсутність. Якщо турбота Лесі так і залишається турботою на рівні власних уподобань, то Стець Германович починає перейматися долею кожної людини. Загальна зміна у зовнішності і поведінці відбувається з обома героями: У Стеця Германовича "...Міцно розсаджені вилиці збіглись і в змові з очима вистрілили смішинку, маленьку, тоненьку і тепленьку смішинку, вперше на житті" [19, 142], красивішою стає і Леся. Проте, як ми вже говорили, директорові донька, проявивши чуйність до людини, проходить перший етап перетворення, але не змінюється повністю.

У "Повісті про останній сірник" протиставляються Джефрі Мельник та Хосе Отава. Їх схожість вражаюча, а відмінність хоч і незначна, проте принципова. Ці персонажі є друзями, носіями однакових переконань, будівниками однієї майбутньої держави, взаємозамінними на різних етапах життя; обидва визнані як небезпечні злочинці, на них обох полює влада, зацікавлена в їх смерті, ідеї Джефрі Мельника лягли в основу боротьби Хосе Отави, за яку персонаж змушений був заплатити перебуванням у в'язниці [14, 158]. Об'єднує їх і формальний момент найменування: якщо імена обох персонажів іноземні (Джефрі та Хосе), то прізвища в обох українські (Мельник і Отава). Якщо українська форма прізвища одного з них (Отави) – це випадковість, то інший (Мельник) має справжнє українське походження, на яке автор вказує натяком: "... Мовою, що тепер стала на свій гребінь, на якім смерть або величезне буття. Одна незнана або дуже мало знана в світі мова" [14, 173]. Проте Джефрі Мельник відмовиться від посади президента у новій країні, яку будуватимуть за його задумами, хоча на цю посаду він заслуговує більше за всіх. Причиною такої відмови є розуміння Мельником важливості власного перебування осторонь подій, які будуть відбуватися [14, 157]. Натомість новим президентом країни стане Хосе Отава, який нічого з названого не відчує і не зрозуміє.

Мотив двійника є показовим і в драматичних творах І.Костецького. Проте в п'єсах він набуває іншого забарвлення, прямуючи в напрямку антидрами та актуалізуючи такі проблеми, як абсолютне спустошення індивіда, людська самотність, загубленість особистості у безмежному просторі життя. Згадані особливості характерні для таких драм І. Костецького, як "Близнята ще зустрінуться" та "Спокуси несвятого Антона". У вказаних творах письменником використовується і мотив близнюків, і мотив парності людей, об'єднаних іменами, взаємозамінності людей за покликаннями та уподобаннями. У загальних рисах засоби вираження мотиву двійника в обох драмах дуже подібні: письменник будує певні корелятивні пари персонажів, які поодинці втрачають свою цілісність, сутність та значення [21, 170], проте є і певні різнобіжності, які дають змогу окреслити перелічені конфлікти з різних сторін.

Так, у драмі "Спокуси несвятого Антона" персонажі об'єднані письменником попарно за іменами: Валентин – Валентина, Антон – Антонина. Такий розподіл виразно вказує на протистояння за статями "чоловік – жінка", "інший чоловік – інша жінка" [21, 171]. Ця умовна бінарна опозиція приховує і глибше протистояння двох світів: упорядкованого(справжній шлюб, взаєморозуміння, щастя), в якому живуть Антон і Антонина, і хаотичного (фіктивнй шлюб, взаємонепорозуміння, постійний пошук власної сутності), в якому існують Валентин і Валентина. Хаотичний світ наполегливо прагне зруйнувати світ упорядкований. Протягом п'єси наявні постійні спроби Валентини спокусити Антона, тим самим зруйнувавши спокій, в якому він живе з Антониною: "От я їм покажу" [21, 37]. Проте сталий світ, показаний у парі Антона і Антонини, також прагне нестабільності. Змінити свої родинні стосунки жадає і сам Антон [21, 41]. Психологічно "класична жінка" тягнеться до упорядкованості та сталості, "класичний чоловік" – до змін та перетворень. Це правило здійснюється у "правильній" парі-опозиції: Антонина є охоронцем домашнього вогнища, від якого намагається втекти Антон. Натомість у "неправильній" парі-опозиції Валентин прагне сталості, а Валентина – зміни, зваблення, знищення тихого спокою родини Антона і Антонини. З Валентина, Валентини, Антона і Антонини постійно утворюються несталі корелятивні пари: на початку твору такими парами є Антон – Антонина, Валентин – Валентина. У середині твору вони міняються між собою: Антон і Валентина утворюють одну пару, Антонина і Валентин – іншу. У кінці твору порушений порядок відновлюється: Антон повертається до Антонини, Валентина до Валентина. Постійна зміна партнерів відкриває пошук кожного з персонажів як власної сутності, так і способу життя, який би міг максимально задовольнити всі його потреби та вимоги. Проте жоден з героїв драми не знаходить щастя у нових стосунках і змушений повернутися до старого життя.

Loading...

 
 

Цікаве