WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Особливості інтерпретації І.Костецьким теми двійництва - Реферат

Особливості інтерпретації І.Костецьким теми двійництва - Реферат

Кожне оповідання І.Костецького, написане за вказаною схемою, має відмінності у характері кризової ситуації, проте ряд "вимог" до її побудови залишаються стабільними. Основними серед цих вимог є докорінна зміна способу життя персонажів, їх поглядів на своє існування, світ і самого себе. Більшість із таких ситуацій можна назвати кризовими лише умовно, оскільки важкими й проблемними вони є виключно для людини, яка в них потрапила, а для загалу можуть залишатися непомітними. У деяких творах І.Костецького такі кризові ситуації розгортаються на фоні глобальних світових подій: революції ("Повість про останній сірник") та Другої світової війни ("Тобі належить цілий світ", "Перед днем грядущим"), але важливість її оцінюється виключно впливом на долю окремої людини, а не загальної групи, суспільства чи навіть народу. За своїми абстрактними масштабами ці ситуації часто не є рівноцінними, єднає їх виключно результат: кардинальна зміна індивіда.

Основними кризовими ситуаціями у прозі І.Костецького стають:

  1. раптове відчуття власної відповідальності за долю людей і батьківщини ("Перед нем грядущим");

  2. наявність необхідності поступатися місцем у поїзді ("Поїзд раз-у-раз спинявся");

  3. відсутність турботи про людину з боку її рідних ("Шість ліхтарів і сьомий місяць");

  4. зникнення сірників через страйк сірникарів ("Повість про останній сірник");

  5. поява людини з ідентичним прізвищем ("Ціна людської назви");

  6. сон про велике призначення та важливість власної долі для батьківщини ("Божественна лжа").

Така кризова ситуація завжди постає у житті людини несподівано. Кожний персонаж пропонує індивідуальне рішення кризової ситуації. Так Григор Печений, головний герой "Божественної лжі", відчуває необхідність залишити свою дружину і піти на війну під час короткого сну шлюбної ночі [11, 142]. Павло Палій-Карпига, головний персонаж "Ціни людської назви", приходить до необхідності повернення до свого справжнього імені також під час короткого сну після відмови справжнього Павла Палія відступитися від свого імені та користуватися псевдонімом [18, 122-123]. Джефрі Мельник, головний герой "Повісті про останній сірник", знаходить сенс свого життя та своє призначення, блукаючи містом у день свого народження [14, 125]. Пилипенко, головний персонаж новели "Поїзд раз-у-раз спинявся", роздумуючи про необхідність поступитися місцем жінці у потязі, приходить до думки про залежність існування всесвіту від доброї волі кожної людини, зокрема – від його власної волі [15, 124]. Фріц Мюллер, головний герой новели "Тобі належить цілий світ", стає іншою людиною після двох сильних ударів по голові [17, 138, 141]. Ярослав Левицький, головний персонаж новели "Перед днем грядущим", просто починає відчувати свою відповідальність за ті події, які відбуваються у країні, в якій він живе [12, 148]. Стець Германович, головний герой новели "Шість ліхтарів і сьомий місяць", не заставши вдома знайомого, якому прагнув розповісти анекдот, починає відчувати граничну самотність індивіда у всесвіті і свою відповідальність за долю кожної людини на землі [19, 138-139].

Маємо підстави говорити про те, що передумови для появи кризової ситуації першопочатково закладені у свідомості персонажа і розкривають душевні здібності та найглибші таємниці головного героя, спираються на здобутий ним життєвий досвід і апелюють до його підсвідомості. З одного боку, такою передумовою може бути відчуття людиною провини за свій вчинок, який з точки зору традиційної моралі не завжди виявляється негативним. Такі покарання не просто примушують людину спокутувати свій гріх, але одночасно і змінюють звичний хід її життя, повертають їй втрачену сутність. Так, Павло Палій-Карпига за провину має ту обставину, що колись, починаючи творчу кар'єру, відмовився від свого справжнього імені, придбавши замість нього псевдонім і, так чином, не тільки замінивши свою справжню сутність іншою, чужою і несправжньою, але і, проживши замість свого чуже життя. Провина Фріца Мюллера серйозніша: він піддався спокусливим обіцянкам Райху про те, що йому – як представникові вищої раси – належить весь світ. Покарання знаходить персонажів відповідно до провини: Павло Палій має наново перетворитися на Павла Карпигу, і ставши самим собою, прожити автентичне життя: "Я ще маю багато чого зробити... Ми почнемо все спочатку, не тут... на нових землях, де нас ніхто [не знає] " [18, 127], а Фріц Мюллер – завоювати світ, тільки вже не силою, а прагненням будити людей тихими очима: "На дні всього лежить проста формула: відмовся від себе, і все дістанеш... Взагалі кажучи, твій закон, друже: буди світ тихими очима" [17, 143].

З іншого боку, такою першопочатково закладеною у душу людини передумовою може бути виключно підвищена чутливість персонажа. Саме такими є Григор Печений, Ярослав Левицький, Джефрі Мельник, Пилипенко, Стець Германович. Докорінні зміни у їх житті не пов'язані зі спокутою, а викликані здатністю відчувати найменші порухи певних субстанцій – назвемо їх умовно "запит долі". Вони, як і спокута, впливають на людську душу і долю, перевертаючи та докорінно змінюючи їх. Життєві цінності та орієнтири людини, яка відповідає на запит долі, стають іншими. Характер змін у житті всіх п'ятьох вказаних персонажів мають однаковий масштаб, проте різний напрямок. Якщо сенс життя і майбутнє Григора Печеного і Ярослава Левицького після "одкровення" пов'язуються з війною за Україну, то Джефрі Мельника, Пилипенка та Стеця Германовича доля приводить до необхідності турбуватися про світ навколо них та кожну людину на землі, захищати її від байдужості та жорстокості суспільства.

Доля Григора Печеного одним сном післяшлюбної ночі примушує його "перемінити життя, що обіцяє стільки втіх, на життя, що не обіцяє нічого, крім виразної перспективи скуштувати кулі" [11, 144] та покинути дружину, веде до полковника Дробота, на фронт, перетворюючи на лісового щезника з обсмаленими вовчим ім'ям [11, 142]. Мета нового життя Григора Печеного – війна, причому не за "Україну пісень" [11, 144], а за "Україну найбруднішої чорної роботи" [11, 144].

Несподіване прозріння пов'язує з війною й долю Ярослава Левицького. Відчувши необхідність боротьби за майбутнє країни, персонаж полишає свою вагітну дружину, майбутню славу й поетичну творчість. Романтика в цьому випадку також хоч і має місце, проте не відіграє визначальної ролі. Дійсність, як реальна, так і майбутня, не уявляється персонажу в рожевих фарбах: "Ступайте вперед тільки ті, хто не боїться бути знищеним рукою ворога і хто не боїться бути оббріханим язиком друга" [12, 151].

У кризову ситуацію, тільки у мирні часи, потрапляє Пилипенко. Проблема, яка постає перед ним, характерна для будь-якої людини, яка змушена користуватися послугами громадського транспорту: чи поступатися місцем незнайомій людині. Проте для Пилипенка дилема "стояти чи сидіти" перетворюється на пошук спочатку вищої інстанції, яка має відповідати за справедливість того, що відбувається на світі: "Нема кому контролювати виконання денних наказів по бюрках сумління, усім не цікаво, і людина псується собі потроху. Нема нікого. Сам" [15, 124], а, з іншого боку, через з'ясування відсутності вищої інстанції, відчуття власної відповідальності за все, що на світі відбувається: "Коли нікого нема, і ти сам і контролюєш себе. Зрештою, нікого більше і не треба" [15, 125]. Існування або знищення світу стає фактом, залежним виключно від людини, її чуйності та здатності прийняти на себе моральний обов'язок: "Сам собі не даєш зіпсуватися, і абсолютно байдуже, чи обдарує тебе теплом у відповідь. Але от далеко не байдуже, коли завалиться світ" [15, 125].

Стець Германович також, як і Пилипенко, починає шукати когось, хто має бути відповідальним, але вже не за весь світ, а за кожну окрему людину. І виявляється, що таким відповідальним має бути він сам через те, що у житті будь-якої людини часто немає нікого, хто турбувався б її існуванням у світі, схожому на океан, в якому людину на кожному кроці чигає небезпека, часто навіть смерть: ". Я маю право наказати собі не заспокоїтись, аж ніяк не заспокоїтись, ніколи більш не заспокоїтись долею людини, що вийшла з дому і не повернулась, хоч вона, людина, мені ніякий не родич і ніякий не друг, просто знайомий, просто людина, з нею приємно інколи помінятися дотепом, просто людина, ніяка не близька людина, просто людина" [19, 139].

Образ Джефрі Мельника алюзує до Біблії, зокрема до образу Ісуса Христа, що зумовлює особливості перевтілення персонажа. Основним прагненням Джефрі Мельника є легалізація диваків: "Я хочу, щоб на диваків казали: це нормальні люди. А так званих нормальних – навпаки: звали виродками" [14, 148]. Причиною цього є те, що "Диваки це незадоволені люди" [14, 148]. А світ завжди тримається саме на таких незадоволених людях, саме вони шукають сенс буття, справжню людську сутність, беруть на себе відповідальність за світ і людей, натомість звичайна, нормальна людина цього не робить. Проте, витративши багато часу на пропагування своїх ідей, на наближення революції та побудови країни на вказаних засадах, Джефрі Мельник відмовляється стати на чолі нової країни, яка виникне після перемоги повстанців.

Loading...

 
 

Цікаве