WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Особливості інтерпретації І.Костецьким теми двійництва - Реферат

Особливості інтерпретації І.Костецьким теми двійництва - Реферат

Особливості інтерпретації І.Костецьким теми двійництва

Ігор Костецький (автонім його Ігор В'ячеславович Мерзляков)  один з найоригінальніших письменників ХХ сторіччя. Емігрант швидше за покликанням душі, ніж через примус долі, він виписався у самостійного автора лише у Німеччині, у межах діяльності МУРу отримав визнання як критик і активний пропагатор модерністичних течій. Творчість І.Костецького стоїть на перетині багатьох літературних рухів, які відігравали роль провідних у ХХ столітті. Через це однозначно визначити стильову та напрямкову приналежність письменника є неможливим. Характеризуючі творчість І.Костецького, С.Павличко вживала термін "нігілістичний модернізм" [23, 345], а Ю.Шерех, сучасник та добрий знайомий письменника, зауважував, що він, І.Костецький, з часом має перейти з табору модерністів до табору органістів [30, 176]. Багато дослідників творчої спадщини письменника наголошують на присутності у його творах елементів експресіонізму [2, 41], [31, 530], [22, 57],екзистенціалізму [21, 171] сюрреалізму [31, 530], [3, 189], [6, 423] дадаїзму [31, 530], формалізму [27, 20], драми абсурду [21, 170], [8, 13], [5] та інших напрямів. Деякі дослідники говорили також про наявність у його творах елементів постмодернізму [8, 13], [21, 176] та про те, що ключовим поняттям до творчості І.Костецького є полістилізм [3, 197]. Сам письменник значив свою творчість як моральну, дидактичну, засадниче релігійну [26, 39] і серед своїх свідомих та підсвідомих впливів називав твори та стильові авторські прийоми Дж.Дос Пассоса, Е.Гемінгвея, Г.Броха, Д.Джойса, Ю.Яновського [13, 144-145], М.Гоголя, Г.Кайзера, Штернгайма [7, 136]. Творчість письменника, яка хоч і зазнала впливу великого спектру модерністичних рухів, опинилася у центрі перетину двох напрямків – експресіонізму та екзистенціалізму, які визначили темарій, засоби творення характерів персонажів, структуру, стиль.

Предметом аналізу у статті ми обрали особливості інтерпретації І.Костецьким мотиву двійника як у прозових творах (на прикладі текстів "Тобі належить цілий світ", "Перед днем грядущим", "Поїзд раз-у-раз спинявся", "Шість ліхтарів і сьомий місяць", "Повість про останній сірник", "Ціна людської назви", "Божественна лжа"), так і у драмах (таких як "Близнята ще зустрінуться" та "Спокуси несвятого Антона"). Нашим завданням є висвітлити основні риси мотиву двійника в експресіоністичній традиції та з'ясувати особливості інтерпретацій його І.Костецьким.

Поява мотиву двійника в експресіоністичній літературі була зумовлена зацікавленням експресіоністів внутрішнім світом індивіда [20, 74] і являла собою особливий варіант проекції особистісного "я" людини [29, 81], відділення "я" від "воно" для встановлення зв'язків із зовнішнім світом та іншими елементами психіки [29, 82]. У конфлікті між героєм і його двійником чітко вимальовується ситуація "маска – самість" [29, 82-83]. Традиції мотиву роздвоєння людського "я" на екзистенційне, буттєве і на "я" видимості, ілюзії [29, 81] були, з одного боку, продовженням традиції літератури ХІХ століття, що реалізувалися у творчості таких письменників, як Е.-Т.-А.Гофман, А.Шаміссо, Г.-Х.Андерсен, Й.-В.Гьоте, Г.Гайне, Г.Мопассан, О.Вайлд, Е.По тощо. А, з іншого боку, мотив двійника сягав своїм корінням і теорії психоаналізу, зокрема роботи З.Фройда ("Незатишне") та його послідовника О.Ранка ("Двійник") [29, 81]. Останній зокрема вказував на спільні ознаки тих історій, які мали в своїй основі мотив двійника [29, 82]. Так, суб'єкт завжди є чоловіком. Він обов'язково конфронтує зі своїм двійником, і ця конфронтація найчастіше починається зі зникнення тіні персонажа або відображення у дзеркалі. Як правило, бачити свого двійника може тільки суб'єкт. З одного боку, двійник прогнозує ряд ситуацій, які мають негативні наслідки для суб'єкта, а, з іншого боку, виконує його приховані і стримані бажання, чинить те, на що суб'єкт ніколи б не зважився, і в цьому плані двійник виступає в ролі звабника. У кінці твору протагоніст вбиває свого двійника, разом з тим вбиваючи і себе. Особливого поширення згаданий мотив мав у драмі експресіонізму. Репрезентативними щодо цього є п'єси "Людина із дзеркала" Ф.Верфеля, "Корал" Г.Кайзера, "Бідний кузен" Е.Барлаха тощо.

У творчості І.Костецького окреслений нами експресіоністичний варіант мотиву двійника зазнає значної інтерпретації. У своїх прозових творах письменник зберігає протистояння двох персонажів, проте замінює антагонізм суб'єкта і його тіні або відображення у дзеркалі на протиставлення героя та антигероя, двох окремих особистостей. Необхідно зауважити, що у використане вище поняття "антигерой" нами не вкладається жодного негативного смислу. Мається на увазі антагоніст персонажа, людина, що протистоїть головному героєві за рядом ознак. Єдиним винятком з поданої нами схеми є твір "Тобі належить цілий світ", самим автором названий притчею [17, 138]. Побудований за законами вказаного жанру, твір містить у собі протиставлення не двох персонажів, а героя "до перетворення" і "після".

Об'єднані спільними рисами, герой та антигерой не сходяться в головному: якщо герой, проходячи через певну ситуацію, переживає катарсис, то антигерой, потрапляючи до тієї самої або дуже подібної ситуації, не змінюється. Є всі підстави говорити про те, що в результаті вказаного перебігу подій, головний герой, обираючи власну сутність, від існування переходить до буття [25, 438], тоді як антагоніст виявляється неспроможним до зміни через екзистенційну ситуацію.

Між героєм та його антагоністом часом існує непорозуміння (наприклад, твір "Поїзд раз-у-раз спинявся": Орися Федорова хоче, щоб Пилипенко сидів поруч із нею, але він не може цього зробити, бо світ завалиться), іноді – неприязнь (наприклад, у творі "Шість ліхтарів і сьомий місяць": Леся не відчуває глобальної зміни, яка сталася зі Стецем Германовичем і не може перемогти у собі підсвідому антипатію до зовнішності героя). Проте ні не ненависті, ні бажання позбутися один одного між героєм та антигероєм немає. Більше того, у творах І.Костецького антигерой може ставитися до свого антагоніста зі співчуттям (наприклад, у творі "Ціна людської назви": Павло Палій розуміє усю прикрість становища Павла Павлій-Карпиги), може намагатися йому допомогти (наприклад, у творі "Перед днем грядущим": професор прагне врятувати Ярослава Левицького від неминучої загибелі і йде задля цього на певний ризик) або захоплюватися його вчинками (наприклад, твір "Повість про останній сірник": Хосе Оттава віддає належну шану Джефрі Мельнику). Крім того, якщо стать героя І.Костецьким фактично не змінюється: як і персонаж експресіоністичних творів, він чоловік, то на місце антигероя письменник подекуди позиціонує жінку (Орися Федорова у творі "Поїзд раз-у-раз спинявся", Леся в оповіданні "Шість ліхтарів і сьомий місяць", Валюшка з новели "Божественна лжа").

Спираючись на засади так званого "месіанського експресіонізму", який проповідував ідею нової людини [9, 43], І.Костецький бачив головним героєм своїх творів сильну особистість [4, 30], яка прагне абсолютних цінностей [24, 38] і є носієм божественного початку [1, 119]. Ці якості і допомагають персонажеві подолати кризову ситуацію, перемогти негативні фактори, піднятися над обставинами. Ми вже говорили про те, що, переживши критичний момент, персонаж починає ставити перед собою значну мету – врятувати країну, захистити людство, втримати на плечах всесвіт, відкрити істину про людину, донести правду до кожного на землі.

Дія таких прозових творів – найчастіше невеликого обсягу [28, 106] – відбувається за умов сучасних письменнику Німеччини ("Поїзд раз-у-раз спинявся", "Ціна людської назви", "Божественна лжа", "Шість ліхтарів і сьомий місяць"), Латинської Америки ("Повість про останній сірник") або України часів Другої світової війни ("Перед днем грядущим"); жодних відступів від реальності, фантастичності або готичної химерності [4, 32] у текстах письменника немає. У центрі кожного свого прозового твору І.Костецький ставить перетворення індивіда, який, раптово відчувши певний потяг, із власної волі приймає на себе відповідальність за весь світ, свою країну або всіх людей на землі. Втілення цього перетворення вимагає певної художньої конструкції, яка мала б розкривати характер героя через ряд ситуаційних моментів, покликаних виявляти в персонажі приховані прагнення й можливості. І.Костецький будує більшість своїх творів таким чином, що головний герой потрапляє у певну ситуацію, яка вимагає від нього негайної дії і докорінно змінює його. Така екзистенціальна ситуація стає ключовою для всіх творів письменника. Проходячи через неї (або, переживаючи її), герой пізнає свою справжню сутність, знаходить сенс свого буття.

Loading...

 
 

Цікаве