WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → “Екзистенціальні пошуки української людини - Реферат

“Екзистенціальні пошуки української людини - Реферат

Максим Колот також відчуває справжню екзистенціальну "богозалишеність", коли усвідомлює, як Христос сподівався, що Бог "його все-таки не видасть на муки. Вірив" [2, 246]. Якщо вже за Боголюдину не заступився Батько, то що робити головному героєві, простій людині, за яку нема кому заступитися: "А от він, Максим, не має. Щодо заступництва, то в нього не було нікого. Нікого!" [2, 246]. Максим від такої думки впадає в розпач: "Ще трішки, ось-ось, і має статись найстрашніше – втрата остаточно віри в людей. Тоді прийде катастрофа" [2, 246].

Тема „межової ситуації" є наскрізною для цього роману. Випробування, що їх проходить головний герой, можна розглядати як свідомий "бунт" проти законів світобудови. Ці теми є провідними в філософії екзистенціалізму, яка розглядає поняття "бунту" і "межової ситуації" як шляху до самоаналізу, самозаглиблення людини. А. Камю стверджував, що "бунт є постійна даність людини самій собі. ... Бунт є впевненістю у переважаючій силі долі, але без смиренності, що зазвичай її супроводжує. Цей бунт надає життю ціни. Стаючи рівним за тривалістю всьому існуванню, бунт відновлює його велич" [6, 260].

Під час перебування у подібній "межовій ситуації" Максим Колот немов потрапляє до віртуального світу, де продовжує уявні дискусії із Соломоном і чує голос загиблого італійського солдата, який кличе його вперед: "Аванті!" – повторює голос уперто й бринить, віддаляючись. І вже здалеку-здалеку кличе, благає, велить: "Іди... Ходім... Я тебе виведу..." [2, 247]. Цей голос не дає головному героєві можливості зупинитися і примушує йти все вперед і вперед.

Тут автор виходить на проблему автентичності людського існування, яке має сенс лише тоді, коли людина робить вибір і відповідає за нього. Поряд із цією проблемою письменник торкається питання „націленості" людини на майбутнє і самореалізації в ньому. Максим Колот і Соломон зробили свій вибір, а істинність їхніх теорій перевірилась життям. У результаті кожен з них відповів за обраний шлях: Соломон добровільно пішов із життя, а Максим залишився жити. Для головного героя людина уособлює здатність індивідуальності на активне протистояння світу: "Людську душу, творчу душу не можна ані замкнути в тюрму, ані вбити її з гармат..." [2, 287]. Віра в людину ледь жевріє, проте Максим відчуває, що вона не щезне ніколи: "Я буду вмирати, та поки моє серце в мені, я буду шукати шляхів до іншого серця, сповнений великої віри в неспалиму купину людської любові, дружби й братерства – братерства приречених на великі страждання, але й на велику, на безумну радість – радість тріюмфу над смертю, над злом, над чадом вічної тьми й загибелі..." [2, 286]. Сили змагатися потрібно шукати в середині самого себе: „<...> душа так нагло вирвалась із полону, заметушилась, випросталась на всю велич над страшним проваллям і відчайдушне поривалась угору, розгортаючи крила для лету" [2, 169].

Слід підкреслити, що філософи-екзистенціалісти питання самореалізації теж пов'язували із майбутнім. Вибір головного героя, що звернений у майбутнє, – жити на цій землі понад усі перепони. Нехай світ постійно загрожує життю, проте воно є безперервним, бо джерело його любов: "Невмирущим є все, що здібне любити. В любові тріюмфує над чорною тьмою світ – сонячний, прекрасний, божественний світ. Завжди живе тріюмфує надмертвим" [2, 292]. Максим підкреслює невмирущість душі: "Непереможеним є все, що роджене для творчості, для радості й цвітіння" [2, 292]. До цього висновку головний герой приходить ціною важких випробувань і розчарувань. Завершуючи роман на оптимістичній ноті, автор прагнув показати читачам шлях подолання духовної кризи, що її пережив головний герой. Оптимізм І.Багряного у вирішенні конфлікту людини і світу виразно відрізняє його від поглядів більшості філософів-екзистенціалістів, для яких характерно песимістичне бачення цієї проблеми. М.Гайдеґґер вбачав сенс людського існування в бутті, що прагне до смерті. К.Ясперс і Ж.-П.Сартр також не відкривали перед індивідом жодних перспектив. Прикладом подібної інтерпретації можна вважати образ Соломона. Зокрема Ж.-П.Сартр писав: "...досвід показує, що люди завжди скочуються вниз, що для того, щоб їх утримати, потрібне щось тверде..." [12, 320-321]. І.Багряний звільнив "свій" екзистенціалізм від домінанти трагічності, утверджуючи свою оптимістичну версію розв'язки конфлікту – гармонізацію людини і світу. Цю точку зору втілює образ Максима Колота. Сучасний український філософ С.Кримський таким чином бачить розв'язання обговорюваної колізії: "Свобода передбачає верховне Начало, яке й освячує нашу дію. Ви вступаєте в симфонію, співзвучність з цією вищою силою. А якщо ви не зможете знайти співзвуччя, ви не здобудете справжньої свободи. На одному виборі вона не є можливою. Тому в філософії, в історії європейського інтелекту існує така одвічна проблема – чи володіє людина свободою вибору? Над цим чимало сушили голову екзистенціалісти. Але ще в п'ятому столітті нашої ери Августин Блаженний дав, як на мене, віртуозне розв'язання цієї проблеми. Він сказав так: "Людина абсолютно вільна робити зло. Ніщо не зможе їй завадити робити зло навіть під час тортур. Скажімо, давати неправдиві свідчення на інших людей. А от робити добро – тут потрібна Благодать", тобто певні умови. Взагалі, проблема вибору між добром і злом це, зрештою, проблема, яка має стосунок до Божественного" [8, 15].

Безсумнівно, що образи головних героїв, створені автором, суголосні з провідними ідеями екзистенціального вчення, такими, як відчуття абсурдності світу і самотності людини в ньому, як наслідок – виникнення "межових ситуацій", а разом з ними і ситуації вибору, що призводить до відчуття автентичності чи неавтентичності існування. Водночас, герої І.Багряного, крім екзистенціальної специфіки, мають і національні особливості. Наприклад, відчуття ворожості світу до людини певної національності людини, комплекс жертви, що характеризується намаганням тоталітарної держави знищити українця не тільки фізично, але, головне, морально зламати його волю. Тобто, світ бачиться суцільною тюрмою для тіла і духа. Єдиний вихід для українця письменник пропонує в черпанні сили для боротьби у внутрішньому національному єстві. Це шлях екзистенціального вибору бути Людиною. Національною особливістю розробки образу головного героя є проблема "безгрунтярства". Максим Колот "втратив" Батьківщину, яку загарбали тоталітарні системи, а з другого боку, втратив своє місце в світі, певність у житті. Цей подвійний аспект існування призводить українця до зневіри у всьому, а через неї до розуміння своєї свободи вирішувати питання власного буття, робити вибір. Бунт української людини проти жорстокості світу та насильства держави-загарбника зокрема виробляє в ній позитивні моральні цінності. Бо не можна не змінитися, пройшовши випробування. Цю загальновідому істину не заперечували й "класики" екзистенціалізму: "Пережити випробування долею – означає цілком прийняти життя" [6, 259].

Можна зробити висновок, що думки І.Багряного як українського письменника виявилися напрочуд адекватними філософським ідеям XX ст. зокрема екзистенціалізмові. В своєму романі "Людина біжить над прірвою" автор інтуїтивно окреслив основні поняття екзистенціального вчення, проте зі своєю „багрянівською" специфікою. Особливістю екзистенціального мислення І.Багряного є поняття "віри в людину", яке проходить через усі твори письменника. "Віра в людину" як віра в перевагу божественного стрижня в людині над злом. До специфіки світобачення І.Багряного можна віднести його оптимістичність у проектуванні майбутнього. Філософи екзистенціалісти робили акцент на песимістичні настрої. По-іншому вони бачили й ідею Бога – атеїстичне спрямування. І.Багряний тему Бога і людини розробляє в традиційному окресленні – релігійне спрямування. Тобто людина вірить у Вищі Сили (Бога) і спирається на них. І тут можна цілком погодитися із С.Кримським: "Річ у тім, що завжди вважалося: остаточний вибір між добром і злом може зробити лише Бог. Людина може тільки чути його голос і діяти за його вказівкою це дуже фундаментальна річ – вибір між добром і злом. Тому свобода має освячуватися верховною силою" [8, 15].

Прозу І.Багряного з легкої руки Ю.Шереха (до речі, в його оцінках постаті цього письменника достатньо промовистих суперечностей) дослідники зазвичай не долучають до інтелектуального напряму в українській літературі ХХ ст., але екзистенціальні мотиви, які виразно присутні як в романі "Людина біжить над прірвою", так і в інших творах, свідчать про спільність духовних пошуків митця з провідним напрямом розвитку європейської літератури ХХ століття. І.Багряний на інтуїтивному рівні вловлював і реалізовував у художніх творах панівні тенденції українського і світового літературного процесу. Відкритим і недослідженим залишається питання реалізації екзистенціалізму як філософсько-світоглядного комплексу ідей на формальному рівні художніх творів та його кореляції з неоромантизмом, неореалізмом чи експресіонізмом.

ЛІТЕРАТУРА
  1. Агеєва В. Поет після облоги // Art Line. – 1998. – №2. – С.60-61.

  2. Багряний І. Людина біжить над прірвою: Роман. – К.: Укр. письменник, 1992. – 320 с.

  3. Балаклицький М. Іван Багряний: "нова релігійність" як конструент художньої творчості. Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук. – К., 2003. – 20 с.

  4. Бондаренко Ю. Національна парадигма українського екзистенціалізму // Слово і час. – 2003. – №6. – С.64-69.

  5. Василишин І. Віртуальний світ українського екзистенціалізму (Ю.Косач і В.Домонтович) // Слово і час. – 2003. – №6. – С.70-75.

  6. Камю А. Миф о Сизифе. Эссе об абсурде // сумерки богов. – М. Политиздат, 1989. – С.222-318.

  7. Кодак М. Викрадання людини (психологізм "Саду Гетсиманського" Івана Багряного) // Слово і час. –2005. – №6. – С.25-31.

  8. Кримський Сергій: "Свобода передбачає верховне начало..." // Дзеркало тижня. – 2005. – 26 березня. – С.15.

  9. Мариненко Ю. "Воєнна" проза І.Багряного ("Людина біжить над прірвою", "Огненне коло") // Дивослово. – 2001. – №12. – С.9-12.

  10. Марцинюк Т. Людина на трагічному іспиті історією (На матеріалі художньої прози І.Багряного) // Вітчизна. – 1996. – №7-8. – С 120-122.

  11. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. – К.: Либідь, 1997. – 360 с.

  12. Сартр Ж.П. Экзистенциализм – это гуманизм // Сумерки богов. – М.: Политиздат, 1989. – С.319-344.

  13. Українська література 11 кл.: Підручник для серед. загальноосвiт. шк. / Р.Мовчан, Ю.Ковалiв, В.Погребенник, В.Панченко; За загал. ред. Р.Мовчан. – Київ; Ірпiнь: ВТФ "Перун", 1999. – 496 с.

  14. Шлемкевич М. Проводжаючи Івана Багряного // Сучасність. – 1976. – №1. – С.38-43.

Loading...

 
 

Цікаве