WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → „Олітературнення” голодомору в малій прозі двоколійної літератури - Реферат

„Олітературнення” голодомору в малій прозі двоколійної літератури - Реферат

Олітературнення" голодомору в малій прозі двоколійної літератури

Літературознавче осмислення української прози ХХ ст. неможливе без адекватного прочитання творів антитоталітарного спрямування – закономірного і вмотивованого явища духовного життя та спротиву нації. В українському письменстві різних часів з'явилося чимало прозових писань, у яких художньо моделювався голодомор українців у ХХ ст. З відомих ідеологічних причин твори українського письменництва з відповідними мотивами були забороненою зоною – як і сам табуйований факт трьох голодоморів у радянській державі. Тож і відповідний гостро критичний і гуманний дискурс української прози ХХ століття не міг бути в СРСР об'єктом ґрунтовного наукового вистудіювання. Вітчизняне літературознавство ще не вивчило художній внесок в осмислення штучного голодомору 1932 – 1933 рр. таких письменників, як Олекса Кобець, Аркадій Любченко, Іван Онищенко, Микола Понеділок, Василь Трубай і Василь Чапленко.

Метою нашої роботи є дослідження творів української малої прози ХХ століття на тему голодомору 1932 – 1933 рр., висвітлення її поетики в площині літературних традицій і новаторства, вивчення специфічних рис антитоталітарного дискурсу митців материкової батьківщини і Заходу.

Новела Аркадія Любченка „Кострига" (1933) – хронологічно перший1 художній твір у літературі про трагічні події голодомору 1932 – 1933 рр. у радянській Україні. Для новели характерне авангардистське уникання художніх подробиць голоду, зате повнота розкриття психологічних реалій внутрішнього стану хлібороба. Епік використав "класичну бінарність конфлікту" (Л.Пізнюк): "аналізу піддаються протиріччя свідомості людини, в якій з'єдналися риси затятого і клопітливого господаря (не віддавати те, що належить тобі, що ти виростив) та вимоги батьківських зобов'язань щодо дітей" [3, 27].

У "Костризі" "фізіологія голоду . відтворена точно і сильно" [1, 104], однак "соціологію голоду" (І.Дзюба) автор ізмоделював відповідно до ідеологічно дозволеного тоді потрактування ситуації голоду. Головною у творі є художня версія, що куркулі та підкуркульники та просто несвідомі селяни самі себе і свої сім'ї морять голодом. Виклад новели – напруженого фрагментарного характеру. Це позначилося на відтворенні психології Костриги, який перебуває у центрі композиційно-смислових вирішень новели.

Любченко різнобічно схарактеризував конструювання образи селян першого плану. Епік узгодив портрет головного героя Костриги з його характером. Особистість персонажа розкривається у прямій мові, мовних характеристиках. Виконуючи комунікативну роль, вони містять, перш за все, оцінне значення, виражаючи негативне ставлення Костриги до дій хлібозаготівельних бригад. Мовна партія Костриги сприяє розкриттю найбільш суттєвих ознак характеру та слугують важливим прийомом психологічного аналізу.

Психологічна конкретність образу Костриги "досягнута автором завдяки спостережливості та знанню психології селян, їхніх настроїв у роки колективізації та під час грабунку під назвою "продрозкладка" [3, 27]. Відступивши від суспільного детермінування особи, епік художньо проаналізував психологію особистості, заглибився у складне сплетіння думок, емоцій, почуттів, настроїв голодного хлібороба.

Аркадій Любченко у нарисі „Його таємниця"2 (1943) реалістично психологічно рефлектував екзистенційні тривоги, власні переживання. Тут уже „знати голос людини, яка вирвалася зі „світлого" радянського життя, вона вже має сміливість відверто писати про своє бачення дійсності" [3, 28], – так охарактеризувала цей твір Леся Пізнюк, дослідниця творчості письменника.

Поїздка Аркадія Любченка та Миколи Хвильового у село Гамаліївка – основна сюжетна лінія твору. „Хочу пересвідчитися наочно, що ж саме діється на тих селах, де ж саме корінь зла, звідки справді походять причини тієї катастрофи, цієї чорної весни..." [3, 418] – таку мету відвідин „периферії" визначив для себе літератор. Письменник відтворив численні реалії голодної дійсності (1933). Автор використав натуралістичні епітети „довга, й костява, жовта й тремтлива" [3, 420] для характеристики рук селянки, яка жебракувала у столиці (Харкові) Одночасно автор констатував: „Таких голодуючих з'являлося в місті день у деньбільше" [3, 420]. Репліка Хвильового – „вона перша має право на хліб, бо сама його робить, а вона при соціалізмі шматочок хліба просить" [3, 421] – увиразнила трагізм зображуваного: відчуженість виробника від продукту.

Лаконічна характеристика ситуації у Лохвицькому районі секретарем райкому Васильківським і директором цукроварні ім. Сталіна Бичком показала масштабність голоду, його силу над людиною: „безнастанні втечі наосліп, навмання і раз у раз нові рясні трупи на дорогах" [3, 431], „безладдя, безнадія, відчай" [3, 431], „чимало випадків людожерства" [3, 431], „самочинні виступи проти влади" [3, 431].

У нарисі письменник відтворив не лише страшну правду голодомору – „три чверті села нема" [3, 435], „давно з'їдено усіх кішок та собак" [3, 431]; він означив розпач літераторів "від неможливості щось вдіяти" [3, 28]. „Гіркотні відчуття" [3, 429] були домінантними у психологічному стані Миколи Хвильового й Аркадія Любченка, адже їхня допомога голодуючим – „мізерна крапелька в бурхливому морі" [3, 429]. Показово: словами Миколи Хвильового епік охарактеризував сучасну авторам культурну ситуацію в країні – „Ми фактично – в модернізованій тюрмі! І література наша корчиться в казематі, задихається від всеросійської „параші" [3, 431].

Нарис „Його таємниця" віддзеркалив всі зовнішні й внутрішні інтенції Хвильового та Любченка у режимній облозі. Відвідини голодного села були своєрідним зламом у їх свідомості, поштовхом до самогубства Миколи Хвильового, який одчайдушно вважав: „актом смерті можеш зробити для свого народу щось більше, ніж присутністю в житті" [3, 438]. Автор спромігся органічно поєднати майстерне відтворення переживань інтелігентної української душі, що не дається під владу тоталітарного божевілля, з натуралістичними засадами у відтворенні самого голодомору 1932 – 1933 рр.

"Крізь призму чуття і серця" (І.Франко) голодної героїні – Катрі, а не трагічних нонконформістів-письменників, відтворив події голодомору в оповіданні „Чорна хустка"3 (1947) діаспорний письменник Микола Понеділок. Сюжет твору побудований на душевних колізіях персонажів. Саме психологічні чинники забезпечують розвиток драматичного конфлікту, тоді як подієвий сюжет твору – відносно млявий. Внутрішні свідомі та підсвідомі імпульси, які керують вчинками героя, – об'єкт першочергового художнього дослідження автора.

Важливим засобом моделювання індивідуальності Катрі виступає портрет, який у „Чорній хустці" позбавлений надмірної розлогості і нагромадження означень. Влучно дібрані деталі дали змогу епіку відтворити не стільки зовнішність, скільки стан душі героїні – „невиразну тугу, гіркість, страждання..." [11, 126]. Понеділок, письменник-аналітик, пояснив особливості внутрішнього буття голодної дитини, коли вже „дівча більше тепер тужить (ніж за рідною матір'ю – Н.Т.)... за шматком, бодай і чорного, зацвілого-сухого, хліба" [11, 126]. Епік увів також у оповідання видіння Катрі задля відтворення стану її душі: „Хліб! ... великий ... мабуть, пухкий і теплий ще" [11, 127] у батькових руках – це одночасно сенс буття малої героїні і fata morgana, яка перетворилася на „високий, закошлатений вітрами й порохом будяк" [11, 127], а „все бажане, їстівне розломилося й убезвість розлетілося ... із страшним дзенькотом і грюкотом" [11, 128].

Через майстерні діалоги та полілоги, що передали вихоплені з дійсності окремі епізоди, постала реальна картина голодного радянського сільського буття. Найвдалішим, на нашу думку, є розмова батька Катрі та „трьох телепнів" [11, 132] із хлібозаготівельної комісії. Гостра іронія селянина увиразнила трагічність зображуваних подій. Зокрема, на „завчений (бездумно – Н.Т.) із політграмоти улюблений заклик" [11, 132] – „Пролетарі всіх країн, єднайтесь!" він у дусі "чорного гумору" відповів: „Єднаємося, хіба не бачите, як єднаємось усі на цвинтарі" [11, 132].

У „Чорній хустці" домінує авторське слово, яке органічно інтегрувалося з ладом вислову і думання персонажів, набувши форми невласне-прямої мови. Використанням яскравих мазків компенсується відсутність передісторії подій4. Так, про життєві негаразди малої Катрі та її батька (смерть матері, голод) читач дізнався завдяки акцентуванню уваги на художніх деталях. Це „картопляні кришки" („вони такі дрібні й крихкі, що їх ніяк не можна позбирати і стиснути докупи" [11, 126]), порожня та непривітна оселя, самотність героїні (у творі часто звучить прийменник „сама"), „чорна хустка з пишними поплетеними китицями" [11, 141] – єдине, що залишилося в хаті від матері. Поліфункціональні подробиці дозволили відтворити швидкоплинність почуттів героїні, передати найтонші порухи її душі, динаміку думок.

Організаційним центром розгалуженої системи мікрообразів у новелі виступає предметна деталь (чорна хустка). Винесена автором у заголовок, вона підкреслила емоційно-смислову єдність тексту. Повторюючись у різних комбінаціях, деталь щоразу набувала нових семантичних відтінків, що в кінцевому результаті призвело до усвідомлення її глибокого символічного підтексту. За Понеділком, чорна хустка – символ матері, прощання, скорботи, а також постійне нагадування про трагедію не лише малої Катрі, а цілої нації, часточкою й уособленням якої є маленька героїня. Хустку використано у новелі як умовну форму узагальнення, сконцентрованого вияву архетипів, на рівні яких зберігаються головні коди національної пам'яті про етноцид: "з тих пір ... (з часу трагічної смерті дівчинки, як постійне нагадування про голодомор – Н.Т.) на білому хресті тріпочеться-гойдається чорна подерта хустка" [11, 147].

Характерною прикметою оповідання "Обід собачий"5 зі збірки "Диво в решеті" (1975) Миколи Понеділка, як і "Чорної хустки", є те, що у них розвиток подій відбувається навколо одного тематичного образу, який епік виніс у заголовок. Твір характеризується виходом у незавершену дійсність, життя "виривається" окремими картинами замість "заокругленості", "історії" (Н.Шумило).

Loading...

 
 

Цікаве